Самі перші уявлення про свідомість виникли в стародавності. Тоді ж виникли і уявл про душ і були поставлені питання: що являє собою душу? як вона співвідноситься з предметним світом? З тих пір продовж суперечки про сутності свід і можливості його пізнання. Одні виходили з пізнаванності, інші що спроби зрозуміти свідомість марна також як спроба з вікна побачити себе йдущим по вулиці.
Ідеалізм - свідомість первинна. Дуалізм - свідомість і матерія незалежні друг від друга.
Матеріалізм - матерія первинна й історично і гносеологічно. Вона носій і причинного виникнення. свідомість - похідне від матерії. Свідомість в'язана не з усією матерією, а тільки з частиною мозку і тільки в певн періоди часу. Причому мислить не мозок, а люд. за допомогою мозку.
Свідомість - це вищій, властива тільки людині і зв'язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності.
Свідомість можна абсолютна протиставити матерії тільки в рамках основного питання, за ними - немає. За цими межами протиставл відносно., тому що свідомість не є самостійна субстанція, а одне з властивостей матерії і, отже, нерозривно зв'язано з матерією. Абсол протиставлення мат і свід веде до того, що свід виступає як якась самост субстанція, існ. поряд з матерією. Свідомість є одне з властивостей рух матерії, є особлива властивість високоорг матерії. Це означає, що між свід і матерією існ. і розходження, і зв'язок, і єдність.
Розходження - свідомість не є сама матерія, а лдно з її властивостей. Складовий зміст свідомості образи зовнішніх об'єктів відмінні за формою від цих об'єктів, як ідеальні їхні копії.
Єдність і зв'язок - Псих явища і мозок тісно в'язані як властивість і мат субстрат, кіт ця властивість належить і без кіт воно не існ.. З ін сторони виникаючі в свід псих образи подібні по змісту з зухвалими їх матер об'єктами.
Сутністю свід є його ідеальність, кіт виражається в тім, що составл свід образи не володіють ні властивостями у ньому предметів, ні властивостями нервових процесів, на основі кіт вони виникли.
Ідеальне виступає як момент практичного відношення людини до світу, відносини, опосередкованого формами, створеними предшествующиим поколіннями - насамперед здатністю відбивати в матер формах мови, знаків, і перетворювати них за допомогою діяльності в реальні предмети.
Ідеальне не явл чимось самостійним стосовно свід у цілому: воно характеризує сутність свідомості у відношенні до матерії. У цьому плані ідеальне дозволяє глибше осмислити вторинність вищої форми відображення. Таке розуміння має зміст тільки при вивченні співвіднош матерії і свід, віднош свідомості до мат світові.
Ідеальне і матер не розділені непроходимою гранню, Ідеальне є ні що інше, як матеріальне, пересаджене в люд голову і перетворене в їй. Таке перетв матеріального в ідеальне робить мозок.
Свідомість існ. не завжди. Воно виникло в ході істор. розвитку матерії, ускладнення її форм, як властивість високоорганіз матер систем.
Матерії властиве властивість, подібне із свід - відображення. Відображенням облад усі мат утворення. Воно явл моментом будь-якої взаємодії. Відображ - це зміна одного явища під впливом іншого. У неживій природі розповсюдження ізоморфні відображення - відбитки, сліди...
Як властивість жива організмів виступає подразливість. Подальший етап розвитку форм відображення після подразливості зв'язаний з виникненням чутливості, тобто здатності мати відчуття, що відбивають властивості предметів, що впливають на організм. Ощущ складають нач форму психіки.
Психіка - це здатність ж істот створювати почуттєві й узагальнені образи зовнішньої дійсності і реагувати на них згідне своїм потребам.
Під психікою люд розуміється вся сукупність явищ і станів його внутрішнього світу. Свідомість є частиною психіки. Психіка охоплює не тільки свідомі, але і підсвідомі і несвідомі процеси.
Одним з корінних пит світогляду й общ методології явл питання про те, чи варто шукати джерело рух і розвите світу поза ним або в ньому самому. Це джерело знаход у ньому самому, у породжуваних їм протиріччях, що вир у законі єдності і боротьби протилежностей. кіт говорить, що розвиток об'єкт реальності і усі форми люд діяльності оісн. через роздвоєння єдиного на протилеж. складові, і взаємод цих протилеж характеризує певн систему як щось єдине, а з ін сторони - складає внутрішній імпульс її зміни, розвитку.
Протиріччя - це визначений тип взаємодії різних і суперечливих сторін, властивостей, тенденцій у складі тієї або іншої системи або між системами, процес зіткнення протилеж прагнень і сил. Граничний випадок протиріччя - конфлікт.
Абсолютно тотожних речей не буває: вони різні як усередині себе так і між собою. Розходження є відношення нетотожності, однаковості об'єкта й у самому собі і з ін. Розходження має свої ступені: воно мб неісн. і істотним. Граничний випадок існ. розходження - протилежність. Удалою моделлю протилеж. може служити магніт з його 2 полюсами. (його можна поділяти скільки завгодно) Протилеж. характеризуються як взаємообумовлені і взаємодія сторони діалект протиріччя. Вони протистоять один одному в рамках єдиного взаємини: наявність однієї припускає буття іншої. Протилежність є не просто інше, а "своє інше" - Гегель.
Діал принцип проти відбиває двоїсті відносини усередині цілого: єдність прот і їхню боротьбу. Усі повно протирічь і живе в них.
Протилеж., не утворюючі єдності, не явл діалектичними, їх не можна вважати рух силою розвитку системи. Наприклад чорне і біле, нескінченне і зникаюче мале... вони не явл частинами цілого і не до розвитку. Протилеж. можуть приходити в зіткнення лише остільки оскільки вони утворять єдине ціле в кіт один момент також необх як і іншої. При цьому самі протилеж і їхня єдність, вираж стійкість об'єкта, - відносні, боротьба ж, вираж нескінченність проц розвитку, - абсолютна.
Протир. буквально означає різка неузгодженість у мові, висловленнях про якийсь предмет. У ході розд. можуть з'являтися пари суджень, протир. один одному. Обоє ці твердження не можуть бути істини. Одночасно твердження і того й іншого у логіку як необхідно-помилкове. Заборона протир, починаючи з античності, вваж. одним із принципів лог судження. Такі протир. вважаються порушенням правил міркування. Їх появ. - сигнал лог помилки в розд., ложно прийнятої посилки або... Висновок протиріччя допускається лише для допоміжн. цілей, зокрема в дока від противного в математику.
Однак реальний процес розвитку наукового знання зв'язаний з етапами подол. виник протиріч. "Для дійсного теоретика нічого не м. б. цікавіше, ніж такий факт, кіт вступає в протир. із загальноприйнятою теорією: адже тут власне і починається його робота." - М. Планк.
Специф формою існ. діал проти в пізнанні явл антиномії, кіт служать формою теор відтворення протир. у наукових теоріях. Віднайдення антиномій і їхнє рішення - характ риса діал мислення. Оскільки антин часто висловлюються у формі протир. висловлень, що забороняються форм логікою, то в цьому часто вбачають антагонізм діал і форм логіки. Логіка і діал діють спільно. А як же лог протир? У проц пізнання вони виступають не як знання результат. (Бор і його принцип додатковості - ми не вправі приписувати фіз реальності ні хвильові ні корпуск властивості). Антиномія - гостра форма постановки проблеми, що вимагає свого рішення. Такі лог протир є рушійна сила наукового пізнання.
"всі істотні ідеї в науці народилися в драмат конфлікті між реальністю і нашими спробами її зрозуміти" - Ейнштейн. Діал протир. у думці - це не противор самому собі, не відсутність логіки, а взаємод протилеж позицій, точок зору, поглядів, понять. Рекоменд формальної логіки допомагають зрозуміти реальні протиріччя. У діал мова йде про протиріч. у самому об'єкті і про відображення цих протиріч у мисленні, де вони свідат фіксуються і вирішуються.
Діал - не метод нагромадження протир. Без дотримання правил форм логіки діал перетворилася б у софістику. Справа діал - виявлення і ріш. протиріч. Основні типи протиріч. Характер протир. залежить від специфіки протилеж. сторін і від умов у як. здійснюється їх взаємод. І це взаємод. є відношення або несумісних і ворожих або що доповнюють і збагач. один одного моментів і тенденцій. Звідси багатоманітність протир. Розрізняють внутрішні і зовнішні, основні і неосновн, антагоністичні і неантагоніст протиріччя.
Взаємод протилеж сторін усередині даної системи (наприм усередині даного виду тварин або організму) характеризує внутрішнє протиріччя, выраж стан сист як певн цілісності. Кожна сист існ. у рамках більш складних систем. Тоді очевидно, що зовнішнє противор виявляє собою взаємод протилеж, що відносяться до різних систем. (між організмом і середовищем, природою і суспільством). Ясно, що поняття зовнішнього і внутр протиріччя відносні.
Саме внутр протир належить виріш роль у розвитку системи. Зовнішн. протир. можуть послужити поштовхом, але перш ніж стати щирою силою розвитку воно повинно перейти у внутр стр-ру об'єкта. (адаптація організму до вн середовища (вн прот), повинний вираб нове як, кіт вступає у внутр прот з вихідними як). Тобто зовнішнє завжди діє через внутр. У ряді внутр прот виділяються основні (головні) і неосновні протиріччя. Основне - це сутнісне противор: із глибинними, в підставі цієї сист формами взаємод протилежностей, составл її структуру. (суспільство - прот між виробництвом і споживанням. Потрібно робити щоб жити, але виробн породжує новий потреби) Антагоністичне протиріччя - взаємод між непримиренно ворожими силами. Усередині експлуататорських формацій, втч збрешемо імперіалізму. Транснац корпорації - націон - госуд формою суспільства. Імпер - розвивши країни. Війна і світ.
Неантагоніст протиріччя. Взаємод між соц групами, інтереси кіт збігаються.