Ідеалістичні філософські ідеї розгортали, перш за все, викладачі Київської духовної академії, що була відкрита в 1819р. на базі колишньої Києво-Могилянської академії. Курс філософії тут увели лише в 1831p., оскільки філософія й етика в Російський імперії офіційно вважалися богопротивними й аморальними. У курсі філософії духовної академії особливо цінувалися ті філософські системи, які заперечували матеріалізм, і самі вони були спрямовані на обґрунтування божественного впливу на все існуюче та розгортання ідеї "богопомазання" царської влади.
Одним з вагомих дослідників філософських течій минулого в 70-ті pp. XIX ст. був філософ-ідеаліст Сильвестр Сильвестрович Гогоцький (1813-1889). Його праці, особливо чотирьохтомний "Лексикон", стали своєрідною філософською енциклопедією того часу. В них знайшли оригінальне розкриття філософські системи Канта, Гегеля, Шелінга та інших західних філософів. Оригінальність творів Гогоцького полягає в теологічному тлумаченні проблем буття та мислення [9, 122].
Потребує подальшого вивчення філософська спадщина ще одного видатного філософа-ідеаліста Памфіла Даниловича Юркевича (1827-1874). Його називають автором філософської концепції кордоцентризму ("філософії серця"). Світ П. Юркевич, як і Г. Сковорода, бачив у трьох іпостасях: "ноуменальній" – царства вічної правди; "реальній" –царства розумних істот; "феноменальній" – примарного існування тілесності. За Юркевичем, основою унікальності й неповторності людської особистості є її серце. Розум породжує холодну розсудкову діяльність, а серце – палкі прагнення, воно скеровує людську мораль у русло добра та милосердя.
Дещо інакше мислили представники матеріалізму. Особливе місце в історії української філософії посідає громадівець Олександр Опанасович Потебня (1835-1891), родом з Роменщини. Видатний український філолог, академік, він першим здійснив філософське обґрунтування зв'язку мови і мислення. Слово, за Потебнею, є людським знаряддям удосконалення думки. Воно народжується (як поняття) завдяки практичній діяльності людей. Розвиток же діяльності йде через творче освоєння світу, що є результатом активного розумового процесу. У поглядах на розвиток суспільства О. Потебня підкреслював суттєву роль мови і науки в соціальних змінах і соціалізації людей, активно відстоював право української мови, як і всієї духовної культури України, на власне існування.
Значний внесок у філософську думку України зробив обдарований учений – історик, видатний політичний мислитель Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895). Він по–своєму підійшов до визначення державності, нації, партії, громади, вбачаючи в них не реалізацію інтересів окремих осіб чи їх груп, а захист інтересів усіх прошарків населення. Він вважав їх дійовими соціальними інституціями для регулювання суспільних відносин. Людство, на думку М. Драгоманова, має організуватись за націями. Тому він виступав проти його поділу на держави, які об'єднують в собі різні нації, одна з яких обов'язково займає пануюче положення, що несе нещастя для інших. Основною формою суспільного життя М. Драгоманов вважав громаду – вільну спілку людей, об'єднаних спільною мовою та виробничо-професійними інтересами. Головною одиницею громади повинна завжди бути особа, добробут і щастя якої є вищим критерієм діяльності суспільства. У процесі формування соціальних спільнот М. Драгоманов рішуче відкидав терористичні, насильницькі методи. Суспільні зміни мають відбуватись на засадах пріоритетності загальнолюдських інтересів і цінностей перед індивідуальними або груповими.
Висновки
Після набуття Україною незалежності створені благодатні умови для наукової праці у філософській сфері. Великі перспективи для творчої діяльності відкрилися перед науковцями філософських кафедр і факультетів вищих навчальних закладів. Ними значно змінено, оновлено та розширено програми базових філософських курсів, введені й читаються спецкурси з історії світової філософії, історії української філософської думки, філософії природничих знань.
Значно розширене вивчення сучасної західної філософії, всіх її напрямів, шкіл і течій. Окремий розділ складає соціальна філософія, а провідне місце в ньому займають проблеми державотворчості, етнокультури, суспільного прогресу, формування особи та її індивідуальності, духовного життя суспільства.
Докорінної перебудови зазнав Інститут філософії АН України. Тут скасовано підрозділи, існування котрих було зумовлене політичною кон'юнктурою. Сьогодні в Інституті, поряд з традиційними для світової практики філософськими структурами, перебудовані й створені відділи історії філософії України, історії зарубіжної філософії, філософії релігії, історії релігії в Україні та інші.
Нового звучання набув журнал "Філософська думка". Широка палітра сучасної філософської думки та її історичних аспектів знаходить місце на шпальтах журналів "Вісник Національної Академії наук України", "Віче". "Сучасність" і багатьох інших.
Але дійсно істотні зміни в розвої української філософії, роботі філософських кафедр і факультетів ще попереду.
Необхідна наполеглива праця по створенню власних об'єктивних за змістом підручників і посібників з філософії та їх виданню в достатній кількості.
Ще не до кінця вивчена філософська думка української діаспори. До останніх літ філософська діяльність українців, що мешкають в інших землях, в Україні була під забороною. Вона згадувалася лише для критики в негативному плані. І це тоді, коли за кордоном проживають мільйони українців, які створили там свої наукові та культурні центри, освітні заклади, розвили багату видавничу справу.
Історію філософської думки української діаспори необхідно розділити на два періоди: перший – до другої світової війни, другий – після неї і до наших днів. Підставою для такого поділу слугує те, що представниками першого періоду були безпосередні вихідці з України, а другого – нащадки перших українських переселенців.
Список використаних джерел
1. Бичко А.К., Бичко I.B., Табачковський В.І. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – С.305-404.
2. Введение в философию: Учебник. – М.: Политиздат, 1991. – Ч.1.
3. Горський B.C. Історія української філософії: Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1996.
4. Історія філософії України: Підручник. – К.: Либідь, 1994.
5. Історія філософії України. Хрестоматія: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1993.
6. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні: Курс лекцій. – К.: Вища школа, 1999.
7. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997.
8. Качуровський М.О. З історії української філософії: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ, 2000.
9. Філософія: Підручник / За ред. Г.А.Заїченка та ін. – К.: Вища школа, 1995. – С.185-205.
10. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф.Надольний та ін. – К.: Вікар, 2001. – С.135-142.
11. Философия / Под ред. В.Н.Лавриненко. – М.: Юристь, 2001. – С.218-245.