Раціональний зміст гегелівської діалектики (стр. 2 из 2)

Рис. 2. Абсолютна ідея (за Гегелем)

Гегель також визнає, щоматеріяйрухневіддільні друг від друга. Але прицьомуматеріязалишаєтьсядляГегелялише зовнішньому, доступнимпочуттєвомусприйняттюпроявом, виявленням "абсолютноїідеї". Тайсамрухматерії зображується Гегелем не як зміна, що веде до розвитку, аяк просте переміщення в просторі, круговорот, повтореннятого, що існувало раніше.

В фізиці Гегель розглядає небесні тіла, світло, теплоту, хімізм, і т.п., намагаючись розкрити зв'язок міжцимипроцесами й показати, що всі вони утворять послідовний ієрархічний ряд виявлень. У цій частині натурфілософії Гегеля багато довільних допущень, необґрунтованихтверджень, щонаочно свідчать про нездатності ідеалізму науково узагальнитиданіприродознавства. Гегельвідкидав в основномувужевісформованев йогочас подання про хімічний процес як про взаємодіюатомів, він заперечував також і той факт, щоводаскладаєтьсязводню й кисню. Він також підходить до розумінню електрики як особою форми руху матерії.

Філософіїприроди - органіка - присвячена питанням геології, ботаніки й зоології. ТутГегельпрагне показати, щоперехідвіднеживогодоживогоєзавершення природного процесу: "Дух виходить у такий спосіб із природи". Це виходить, щоприродаєлишенижчийщабельвиявленняй самопізнання "абсолютної ідеї"; своє вище адекватне втілення "абсолютна ідея" одержує лише в людині, у розвиткусуспільства. Філософіяприроди Гегеля, незважаючи на окремі діалектичніздогади, що втримувалисявнійглибокі, досить далека від дійснодіалектичногорозумінняприродияк єдиного зв'язкового цілого, що змінюється, що розвивається наоснові внутрішньо властивих їй протиріч. Філософіядуху присвячена розгляду "абсолютної ідеї" на заключномуетапі її розвитку, коли вона, залишаючи природу, "повертається" досамої собі вякості "абсолютногодуху", тобто "абсолютноїідеї", що розвивається як самосвідомість людства на всьомупротязі всесвітньої історії. Уприроді, заГегелем, духовнийсенс перебуваєвпостійномуконфліктізобмеженоїйінертної матеріальною формою. Філософія духу Гегеляєідеалістичне думка про розвиток індивідуальної йсуспільноїсвідомості, про розумовомурозвиткулюдствавзагалі. Томуісторія людства, зведенадоісторіїйогодуховногорозвитку, виявляється в остаточному підсумку історією пізнання й самопізнання. Філософіядухускладаєтьсяздумкапросуб'єктивнийдух (антропологія, феноменологія, психологія), думка прооб'єктивний дусі (право, моральність, держава) і думка проабсолютний дусіяквищогощаблясамопізнання "абсолютноїідеї" (мистецтво, релігія, філософія).

2. Протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля

Усякий розвиток протікає, відповідно до Гегеля, за певною схемою: твердження, заперечення цього твердження (антитезис) і, нарешті, заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез). У синтезі як би приміряться між собою теза й антитезис, з яких виникає новий якісний стан. Однак не слід думати, що в цьому третьому моменті повністю знищені два перших. Гегелівське зняття означає в такій же мері подолання, у якій і збереження тези й антитезису, але збереження в деякому вищому, що гармонізує єдності. Кожне поняття, а стало бути, і кожне явище в природі, суспільстві й духовному житті людини проходить, по Гегелю, такий потрійний цикл розвитку - твердження, заперечення й заперечення заперечення, або нового твердження, досягши якого весь процес відтворюється знову, але на більше високому рівні; і так доти, поки не буде отриманий вищий синтез. Як приклад діалектичного циклу Гегель приводив бруньку рослини: ”Брунька зникає, коли розпускається квітка, і можна було б сказати, що вона спростовується квіткою; точно так само з появою плода квітка зізнається помилковим наявним буттям рослини, а в якості його істини замість квітки виступає плід. Ці форми не тільки розрізняються між собою, але й витісняють один одного як несумісні. Однак їхня текуча природа робить їх у той же час моментами органічної єдності, у якому вони не тільки не суперечать один одному, але один так само необхідний, як й іншої; і тільки ця однакова необхідність і становить життя цілого".

Рис. 3. Протилежності (за Гегелем)

Гегель розробляв діалектику якфілософськунауку, що узагальнюєвсюісторію пізнання й досліджує найбільш загальнізакономірності розвиткуоб'єктивної дійсності. Особливо ж Гегель прагнув досліджувати й всебічно обґрунтувати найважливіші принципи діалектичного способу мислення, укореніпротилежногометафізиці. Піддавши глибокій і ґрунтовнійкритиціметафізичнийметод, Гегель сформулював, правда в ідеалістичній формі, закони й категорії діалектики.

Своєрідним введенням у гегелівську систему є ”Феноменологія духу” (1807), одна з найбільш складних і найбільш сенсовних робіт німецького філософа. У ній він ставить завдання подолання точки зору індивідуальної свідомості, для якого, по його твердженню, тільки й існує протилежність суб'єкта й об'єкта. Зняти цю протилежність можна лише шляхом поступального розвитку свідомості, у ході якого індивідуальна свідомість проходить весь той шлях, всі ті етапи, які пройшло людство протягом своєї історії. При цьому Гегель дає філософську інтерпретацію всього того багатства історичного знання яким володів сам. Тим самим Гегель пропонує як би сходи, піднімаючись по який кожна окрема людина прилучається до духовного досвіду, накопиченому людством, прилучається до всесвітньої культури й піднімається з погляду повсякденної свідомості до точки зору філософської. На вершині цих сходів будь-який індивід у стані, на думку Гегеля, подивитися на мир і на себе з погляду світової історії, що завершилася, ”світового духу”, для якого більше немає протилежності суб'єкта й об'єкта, ”свідомості" й ”предмета", а є абсолютна тотожність, тотожність мислення й буття.

Досягши абсолютної тотожності, філософія залишає точку зору повсякденної свідомості й тільки тепер попадає у свою справжню стихію - стихію чистого мислення, де, по Гегелю, всі визначення думки розгортаються з її самої. Це - сфера логіки, де протікає нічим суб'єктивно не замутнене життя поняття.

В ”Науці логіки” (1812-16) Гегель ставив своїм завданням показати саморух поняття. Він говорив, що треба зайняти таку позицію стосовно поняття, коли суб'єкт повністю усувається, не втручається в рух понять, його завдання - тільки спостерігати за поняттям, надавши йому самостійно здійснювати своє життя. При цьому спостерігач-філософ зауважує, що в кожного поняття є своя однобічність, у силу якої воно виявляється кінцевим й у якості такого з необхідністю знищує себе, переходячи у свою протилежність. При цьому істотно мати на увазі, що кожне з понять виявляється однобічним саме в тім відношенні, у якому й виявляється його сутність; точніше, його сутність й є ця сама однобічність. Звідси ясно, що в кожного поняття - своя однобічність, цілком конкретна; саме тому кожне поняття переходить не в усі інші поняття, а у своє інше. Це останнє знов-таки виявляє свою кінцівку, а тому переходить у свою протилежність, і так доти, поки не буде досягнутий вищий синтез, не буде знайдена ”абсолютна й повна істина, що мислить саме себе ідея".

Весь шлях саморуху поняття здійснюється діалектичним шляхом. Укладена в кожнім понятті ”заперечність”, що саме й становить його обмеженість, однобічність, виявляється пружиною саморозвитку цього поняття. Поки поняття не досягне вищого пункту - абсолютної ідеї, доти кожна із щаблів його розвитку дає тільки відносну, не повну істину.

Діалектичний метод Гегеля вступає в протиріччя з вимогою системи, що обов'язково повинна бути завершена, а це значить, що абсолютна істина повинна бути зрештою досягнута. Гегель розглядав свою систему як філософію, що вінчає собою розвиток усього людства, у якій досягнута абсолютна істина.

Висновки

Гегелівський діалектичний метод носив революційний характер, тоді як система Гегеля, що припускає досягнення абсолютної істини, виявилася консервативною.

Заслуга Гегеля полягає в тому, що вінрозвивдіалектичний метод розуміннясвіту. Гегельрозробивпитаннявзаємозв'язку, руху, розвиткуйперетвореннякількіснихзмінв якісні, питанняприродитеоретичногомислення,про логічних формах ікатегоріях, уякихздійснюєтьсяце теоретичне мислення.

Великий внесокзробленийГегелемурозумінніметодунауки. Метод, відповідно доГегеля, - ценесукупністьштучних прийомів винайдених людиною, вона є щось, що не залежитьвід предметадослідження. Метод - відбиттяреального зв'язку, руху, розвитку явищ об'єктивного світу.

Гегель показав, щопізнанняєісторичнийпроцес. Тому істина - ценеготовийрезультатпізнання, назавжди даний, вона постійно розвивається; логічніформи, уяких розвивається істина, мають об'єктивний характер.

Ним були написані “Народна релігія й християнство", “Життя Ісуса", “Феноменологія духу", “Наука логіки”

Вихіднийпунктгегелівськоїфілософськоїсистеми - ідеалістичне ототожнення мислення йбуття, відомістьвсіх процесів до процесу мислення.

Основні частини філософської системи Гегеля - логіка, філософія природи й філософія духу, до якої безпосередньо примикають філософія права, філософія історії, естетика, філософія релігії, історія філософії.

Вчення Гегеля має і певні недоліки:

панлогізм, тобто панування логічних конструкцій над усім і всіляким змістом реальності;

намагання підпорядкувати одиничне, індивідуальне загальному;

телеологізм, тобто розгляд історії як такої, що йде до завершення через виконання призначеної їй мети.

Список літератури

1. Білодід Ю.М. Філософія: український світоглядний акцент. - К., 2006. - 356 с.

2. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій.3-тє видання, перероблене і доповнене. - Львів, 2004. - 528 с.

3. Подольська Є.А. Філософія. - К., 2006. - 706 с.

4. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред.А.М. Прохоров. - 4-е изд. - М.: Сов. энциклопедия, 1986. - 621 с.

5. Гегель. Феноменологія духу. Переклад з німецької. - К.: Основи, 2004. - 548 с.

6. Самбор М. Теоретико-правові уявлення інтересу в "філософії права" Г. В.Ф. Гегеля // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 1. - С.51-55.