Таким чином, представниками філософії життя культура трактувалася або як сфера ворожа життю, або як саме життя, що особливо яскраво відображено в творчості вже згаданого Фрідріха Ніцше. Його праці "Анти-Християнин", "Так казав Заратустра", "Воля до влади", "По той бік добра і зла" та ін. стали спробою автора по-своєму проаналізувати кризу європейської культури на переломі століть. Його погляди нерідко характеризуються як антихристиянські, антидемократичні, інтуітивістські, індивідуалістські та волюнтаристські. Тогочасну культуру Ніцше критикував за песимізм, нігілізм, панування масовості, фемінізм і релігійність. Людина, пояснював він, є "слабкою твариною" перед натиском такої культури і змушена проявляти не волю, а інтелект, тому і є безсилою у світі. Культура ж, створена завдяки мові і символам не відображає дійсне життя, і тому людина його не знає, через те в неї згасає інстинктивна воля до життя. Особистість же, завдяки такій ("аполонівській") культурі, стає безвольною посередністю.
А от "діонісійський" тип культури вимагає оптимального розвитку індивідуальності, вольового начала, емоціонально-чуттєвого, а не раціонального сприйняття світу. Лише так формується культурне буття надлюдини. Її створює не пасивне пристосування до наявної культури, до її ідеалів і стереотипів, а власна розбудова культурних цінностей, відречення від влади духовних і соціальних авторитетів. Дійсна культура – це сфера і результат діяльності особливої людини, наділеної волею до життя і вільної від стереотипів моралі. Надлюдина – абсолютно вільна особистість, що свідомо бере на себе всю відповідальність за свої дії. Лише вона прокладає дійсний шлях в історії культури. їй не потрібна "нитка Аріадни". Надлюдина сама вказує шлях інертній безвольній "масі". Надлюдина у Ніцше водночас і ідеал соціокультурного розвитку людства, і феномен, що втілює силу Наполеона, Цезаря, Македонського тощо. Надлюдина привносить у життя героїку, патетику, стихію почуттів та емоцій. Якщо в масовій культурі слабкі герої пристосовуються до умов життя, то надлюдини творять її інший рівень. Культура маси -це вічне повернення до минулого, і лише нова популяція надлюдин розірве це зачароване коло. Вони є "дітьми майбутнього", котрі беруть це майбуття у свої руки.
Філософія життя й сьогодні має певну кількість прибічників, вивчається і розвивається.
Висновок
Таким чином, філософія історії виступає як система філософського знання світоглядного рівня, знання, яке допомагає людині духовно змінити саму себе. У світогляді кожної особистості з необхідністю, в тій чи іншій мірі, містяться філософські уявлення, ідеї, теорії, погляди на свою історію.
Виникнення філософії історії розпочинається з визначення складу і статусу, соціальної ролі та історичної долі дійових осіб історії. Першим особливим напрямом досліджень, що охоплює весь спектр взаємопроникаючих ліній філософсько-історичного пізнання постала історіософія. І першими історіософами були Геродот, Платон, Аристотель, Плутарх та інші.
Ще в стародавньому суспільстві виділяються три основні напрями філософії історії:
- прогресистський,
- регресистський,
- циклічний, колоподібний.
Цей поділ є і у наш час.
Прогресистська філософія історії вважається історично першим напрямом, пануючий за умов висхідного розвитку певного соціального утворення. Класичним представником тлумачення історії як поступальної зміни був Августин Блаженний. Саме він чи не першим з релігійних філософів створив всеохоплюючу теорію історичного поступу.
Поступ історичного процесу визначається, за Августином Блаженним, двома катастрофами глобального масштабу: гріхопадіння Адама і Єви та страшним судом. Усе, що відбувається між цими двома подіями, і становить зміст всесвітньої історії. Метою ж історичного процесу є побудова суспільства Божого. Зазначена мета досягається в протиборстві тих, хто живе за людськими законами і будуть покарані посмертно, і тих, хто узгоджує своє життя з божою волею, і будуть залучені до царства Божого.
Список використаної літератури
1. Бердяев А.Н. О назначении человека. – М.: Республіка, 1993.
2. Загадка жизни и тайна человека: поиски и заблуждения // Вопросы философии. – 1999. – № 8.
3. Гивишвили Г.В. О "сверхсильном" антропном принципе // Вопросы философии. – 2000. – № 2.
4. Камю А. Бунтующий человек. – М.: Политиздат 1990.
5. Кузин A.M. Духовное начало во Вселенной // Вопросы философии. – 1998. – № 8.
6. Философия / Под ред. В.Н. Лавриненко, В.П. Ратников. – М.: ЮНИТИ, 2001. – С. 506-544.
7. Философия /Под ред. В.Н. Лавриненко – М.: Юристь, 2001.–С. 448–491.
8. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний та ін. – К.: Вікар. – 2001. – С 304 – 325.
9. Философское понимание человека // Вопросы философии. – 1989. – № 2.
10. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990.
11. Что происходит с человеком после смерти // Науковий світ. –1999. – №11.