ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ МЕНТАЛЬНОСТІ: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ, ГЕНЕЗА
РОЗДІЛ ІІ. ПИТАННЯ «ДУХУ НАРОДУ», «НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХУ» В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – поч. ХХ ст
РОЗДІЛ ІІІ. ВІДОБРАЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МЕНТАЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ХХ ст
3.1 Студії з питань дослідження українського національного характеру
3.2 Дослідження проблеми ментальності та менталітету в сучасній українській науці
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Початок ХХІ ст. ознаменований певною переоцінкою ставлення людства до цивілізації і культури, розмежуванням цих понять і прагненням «змінити свій загальнолюдський менталітет, оновити й омолодити свою душу». Це означає, що людство змінює свій світогляд, зміст якого не може бути зведений лише до нового політичного мислення: це й нові світовідчуття, світосприймання, світоуявлення, ставлення до світу тощо. Та щоб створити цілісне людство, кожному народові треба сьогодні добре попрацювати як на господарській ниві, так і особливо на терені духовності. Важливість першого так само безперечна, як і усвідомлена велика цінність і значущість другого.
В контексті таких завдань важливим є питання чи буде український народ змінювати свою душу, свій, як сьогодні кажуть, менталітет, риси, суттєві ознаки своєї психології, свого характеру?
Надзвичайна популярність понять “ментальність” та “менталітет”, намагання збагатити свій лексикон з боку журналістів, політиків, науковців різних галузей призводить до певного спрощення розуміння. Тобто, часте вживання даних термінів з політичних трибун, наприклад, веде до втрати багатьох нюансів, що складають їх зміст.
З іншого боку, реалії сьогодення в Україні вказують на необхідність етноментального підходу у всіх сферах суспільного буття: економіці, політиці, державотворенні і, без сумніву, в педагогіці, в процесі виховання і навчання дітей. Для того, щоб обґрунтовувати важливість етноментального фактору для сучасних суспільних процесів в Україні, необхідно з’ясувати суть ментальності, як характерних особливостей світосприйняття та дослідити трансформацію концепції “народного духу”, “душі народу”, “української ментальності” в українській етнонауці.
Проблема менталітету українців, як дослідження окремих аспектів світовідчуття і світобачення народу, розглядалась українськими істориками, філо-софами, етнографами тощо. Певні елементи таких досліджень ми бачимо вже у Володимира Мономаха ( “Поучення дітям” ), Ф. Прокоповича ( драми і діалоги ), Г. Сковороди ( філософські твори ) тощо. Багатим матеріалом для вивчення ментальних особливостей українців є народний фольклор.
Актуальність дослідження:
Важливість етноментального підходу при вирішенні завдань навчання та виховання спонукає до глибшого усвідомлення самого поняття «ментальність» та його еволюцію в українській народознавчій науці.
Новизна цієї роботи полягає в тому, що в ній зроблена спроба систематизації наукових праць українських філософів, етнографів, істориків, в яких розглядається проблема окремішності українського народу.
Метою даної роботи є визначення суті, ознак і генези ментальності та дослідження доробку українських науковців ХІХ – ХХ ст. з точки зору еволюції понять “народний дух”, “українська душа”, “українська ментальність”.
Відповідно до мети постає ряд завдань:
- висвітлення суті, особливостей та генези ментальності;
- поняття ментальності: сутність, функції, генеза;
- питання «духу народу», «національного духу» в другій половині ХІХ – поч. ХХ;
- відображення проблеми ментальності українського народу в наукових дослідженнях ХХ ст.;
- студії з питань дослідження українського національного характеру;
- дослідження проблеми ментальності та менталітету в сучасній українській науці;
Об’єкт дослідження: проблема ментальності в українській народознавчій науці.
Предметом дослідження є доробок українських науковців другої половини ХІХ – ХХ століть, які безпосередньо чи опосередковано досліджували питання окремішності українського народу.
Ступінь дослідження проблеми:
Комплексного дослідження по висвітленні даної проблеми немає. Частково проблема висвітлена в роботі В. Яніва “Нариси до історії української етнопсихології” ( Мюнхен, 1993 р. ). Окремими параграфами чи темами проблема заторкнута в таких працях як “Історія українського письменства” С. Єфремова ( К., 1995 ), “Нариси історії української філософії” Дм. Чижевського ( К., 1992 ), “Історія української культури. Лекція за ред. Дм. Антоновича” ( К., 1993 ), “1000 років української культури” М. Семчишина ( К., 1993 ), а також “Етнопсихологія” М. Пірен ( К., 1998 ).
Теоретичне значення дипломної роботи:
Дослідження містить необхідні для курсу українознавства відомості щодо рівня дослідження проблеми ментальності в народознавчій спадщині та в сучасній етнонауці.
Практичне значення:
Результати дослідження можуть бути використані вчителями українознавства як матеріал для розробки уроків, написання рефератів, глибшого усвідомлення необхідності етноментального підходу в процесі навчання та виховання учнів.
Методи дослідження:
В підготовці роботи використані такі методи:
- порівняльно-історичний;
- комплексного аналізу.
Апробація роботи:
Основні положення дипломного дослідження були висвітлені на звітній науковій конференції студентів Дрогобицького педагогічного університету в квітні 2002 р.
Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Повний обсяг роботи _____ сторінок.
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ МЕНТАЛЬНОСТІ ТА МЕНТАЛІТЕТУ: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ, ГЕНЕЗА
Розгляд питання про етнічну ментальність розпочнемо з того, що термін “менталітет” набув досить великого поширення не тільки в наукових працях, а й у публіцистиці. Сучасна наука не дає єдиного визначення цього терміну, що є свідченням того, що теорія менталітету перебуває поки що в процесі становлення.
Потреба в терміні “менталітет” виникла через те, що сьогоднішнім дослідникам стало не вистачати суб’єктивної інформації та свідчень людей минулих часів про себе.
Якщо сьогодні визнається, що кожний етнос має свою духовно-культурну “ауру”, яка впливає на весь процес життєдіяльності, то можемо вважати, що така “аура” існувала і в минулому і мала також не менш важливе значення.
Слово ментальність походить від латинського “менс”, яке означало в давнину не лише розум, але й спосіб мислення, душевний склад, певну інтегральну характеристику психічної цілісності ( в Ціцерона – “особистість кожної людини полягає в тому, якими є її думки” ). Термін “менталітет” ніс це смислове навантаження – передати саме цілісний, всеобіймаючий момент людських мислення та поведінки. Термін “менталітет” набув великого поширення не тільки в наукових працях, а й у публіцистиці. Потреба у визначенні змісту терміна “ментальність” виникла через те, що сьогоднішнім дослідникам стало не вистачати зверхньої та здебільшого суб’єктивованої інформації та свідчень людей минулих часів та епох про себе. Й якщо сьогодні визначається, що кожний етнос має свою духовно-культурну “ауру”, яка істотно впливає на самосвідомість та ха-рактер життєдіяльності значної більшості відповідних етнофорів, то така “аура” існувала і в минулі часи. Урахування цієї обставини зможе забезпечити більш глибоке розуміння спонук і мотивів вчинків і дій наших предків.
Піонерами в застосуванні цього поняття в історії стали французькі учені, що належали до школи “Аналів”. Вони орієнтувалися на пошуки фундаментальних, стійких структур свідомості, які, на їхню думку, визначали стрижень історичного розвитку. Єдиного загальноприйнятого визначення «менталітет» («ментальність») не існує. У французькому філософському словнику дається таке визначення цього поняття: “Менталітет – сукупність розумових установок, звичок мислення, фундаментальних вірувань індивіда».
У вітчизняній історичній науці першим зробив спробу сформувати поняття ментальності А. Я. Гуревич, пристрасний пропагандист традицій школи “Аналів”: “Ментальність – це наявність у людей того чи іншого суспільства певного спільного розумового інструментарію, психологічного оснащення, яке дає їм можливість по-своєму усвідомлювати світ і самих себе [57, 130]. Як бачимо, французьке визначення наголошує на індивідуальності, а у визначенні Гуревича йдеться про суспільну свідомість, оскільки далі учений зазначає: «Хаотичний і різноманітний потік сприйнять переробляється свідомістю в більш або менш упорядковану картину світу, і це світобачення позначається на всій поведінці людини. Суб’єктивна сторона історичного процесу, спосіб мислення і відчуття притаманні людям даної соціальної або культурної спільності, включаються в об’єктивний процес їх історій».
«Менталітет – це не особливий національний логос і не апріорна система цінностей ( частина ідеологій ), а певний соціально-психологічний стан суб’єкта – етносу, нації, народності, громадян, що втілив у собі ( не “в пам’яті народу”, а в його підсвідомості ) результати тривалого й усталеного впливу етнічних, природно-географічних і соціально-економічних умов проживання суб’єкта менталітету».
Етнічний менталітет – властивий даному народу склад мислення. Етнічний менталітет є стійким ізоморфізмом, притаманним культурі чи групі культур, що не усвідомлюється і вважається в цій культурі природним. Він не змінюється під впливом ідеологічного тиску. Знання етнічного менталітету має значення для визначення пропорції між емоційним та раціональним рівнем свідомості в прийнятті етнічною групою ( в особі тих чи інших представників ) рішень, а також заходів у відтворенні нею дуальної опозиції – протиставлення «ми» – «вони», «свої» – «чужі».
Ментальність – спільне “психологічне оснащення” представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у певне світобачення. Воно й визначає поведінку людини, соціальної групи, суспільства, внаслідок чого суб’єктивний “зріз” суспільної динаміки органічно включається до об’єктивного історичного процесу. Отож ментальні настанови на всіх рівнях – від ідейно-теоретичного до буденно-емоційного та несвідомого – мають стати невід’ємним компонентом структури історичного пояснення.