В першому розділі книги Фромм порушує питання про те, чи є свобода психологічною проблемою. Розглядаючи фашистські режими і відзначаючи той факт, що "у Німеччині мільйони людей відмовилися від своєї свободи з таким же запалом, з яким боролися за неї", Фромм робить висновок: "якщо на свободу нападають в ім'я антифашизму, погроза не стає менше, ніж при нападі самого фашизму" [5,с.15], припускаючи під фашизмом диктатуру типу італійської чи німецької. Крім цього, для результативної боротьби з фашизмом необхідно розуміти його сутність, боротьба ж без розуміння неадекватна і марна. У числі тих, хто "насмілився потривожити добросердий оптимізм дев'ятнадцятого століття" [5,с.17] автор називає Ніцше, Маркса і Фрейда. Фромм закладає в основу свого аналізу фундаментальні відкриття Фрейда -- роль підсвідомих сил у людському характері і залежність цих сил від зовнішніх впливів, підкреслюючи, що його аналіз, крім того, заснований на припущенні про наявність особливого зв'язку індивіда з зовнішнім світом і динамічності зв'язку між людиною і суспільством.
Далі Фромм порушує питання про те, що змушує людей пристосовуватися майже до будь-яких умов життя і про границі цієї пристосовності. Відповідаючи на нього, він виділяє придбані потреби (споконвічно не властивій людині) і потреби фізіологічні (обумовленою людською природою). Для задоволення потреб людина повинна трудитися, умови ж її роботи визначаються тим суспільством, у якому вона народилася. Обидва фактори -- потреба жити і соціальна система -- не можуть бути змінені окремим індивідом і саме вони визначають розвиток тих його рис, що мають велику пластичність [5,с.25]. Крім фізіологічних потреб існує потреба зв'язку з навколишнім світом, не зв'язана з фізичним контактом, незадоволення якої (моральна ізоляція) приводить до виникнення психічних розладів.
По Фромму, існує ще одна причина, що обумовлює необхідність приналежності до суспільства: суб'єктивне самопізнання [5,с.27]. Здатність мислити дозволяє людині усвідомити себе як індивідуальну істоту; усвідомлюючи свою окремість, неминучість хвороб і старості, людина не може не почувати свою незначність у порівнянні з навколишнім світом. Якщо людина не має можливості віднести себе до якої-небудь системи, яка б направляла її життя і додавала їй зміст, її переповняють сумніву, що у підсумку паралізують її здатності діяти, тобто жити. Основні положення соціальної психології Фромма полягають у тім, що а) людина є продукт історичної еволюції в синтезі з уродженими законами, але не те чи інше окремо; б) у людини існують фізіологічні потреби і йому властиво уникати моральної самітності; в) у процесі динамічної адаптації в індивіда розвивається ряд стимулів, що мотивують його почуття і дії; г) прагнення до задоволення цих нових потреб стає силою, що впливає на процес суспільного розвитку [5,с.28].
Головна ідея книги, по Фромму полягає в наступному: "Людина переростає свою первісну єдність із природою і з іншими людьми, людина стає "індивідом" -- і чим далі заходить цей процес, тим категоричнее альтернатива, що встає перед людиною. Вона повинна зуміти возз'єднатися зі світом у спонтанності любові і творчої чи праці знайти собі якусь опору за допомогою таких зв'язків з цим світом, що знищують її природу й індивідуальність" [5,с.29].
У другому розділі Фромм обговорює концепцію, необхідну для аналізу питання про те, що є свобода для сучасної людини. Цією концепцією є твердження про те, що свобода визначає людське існування як таке, причому поняття свободи прогресує разом зі ступенем усвідомлення людиною себе самого як незалежної й окремої істоти. Зв'язок, що існує між індивідом і зовнішнім світом, що існує до того моменту, як процес індивідуалізації приводить до повного відокремлення індивіда, Фромм називає "первинними узами", протиставляючи їх тим новим зв'язкам, що з'являються після звільнення від первинних уз. Як приклад він приводить дитину, що зв'язана з матір'ю перші роки життя, зв'язок первісної людини з плем'ям [5,с.31].
Звільненню від первинних зв'язків супроводжує процес усвідомлення дитиною своєї індивідуальності. Крім заміни одних зв'язків іншими, на думку Фромма, у дитини в міру росту розвивається прагнення до свободи і незалежності. Для з'ясування характеру цього прагнення автор розглядає два аспекти процесу зростаючої індивідуалізації: розвиток і інтеграція фізичної, емоційної й інтелектуальної сфер -- розвиток особистості, обумовлений в основному соціальними умовами. Другий аспект -- зростаюча самітність, що супроводжує звільненню від первинних уз, що забезпечували раніше фундаментальна єдність з навколишнім світом і відчуття повної безпеки. Виникаюче прагнення побороти почуття самітності приводить у нормі до утворення нових зв'язків, відмінних від первинних: спонтанних зв'язків з людьми і природою [5,с.32]. Однак існує небезпечне відхилення, що полягає в тому, що індивід, активно не бажаючи будувати нові зв'язки, прагне повернутися до колишніх, а оскільки це фізично неможливо, подібне підпорядкування приводить до розвитку в дитини ворожості і бунтівливості, спрямованих проти людей, від яких він продовжує залежати.
Розрив між процесом індивідуалізації, що відбувається автоматично і процесом розвитку особистості, що стримується поруч психосоціальних причин, приводить, по Фромму, до сильного почуття ізоляції, що запускає в роботу психічні механізми, названі автором механізмами втечі ("бегства" -- рос.). Далі, зіставляючи ступінь розвитку інстинктів у тварин і в людини, Фромм дійде висновку про те, що людське існування і свобода нероздільні із самого початку [5,с.37], розуміючи під свободою негативну свободу від інстинктивної зумовленості дій. По Фромму, саме біологічна недосконалість людини привела до появи цивілізації. Зв'язок між людиною і свободою добре відображений в біблійному міфі про вигнання з раю. Порушення встановленого порядку є, по суті, актом свободи -- першим людським актом узагалі. Таким чином, акт свободи (непокори) прямо зв'язується з початком людського мислення. Процес розвитку свободи носить, по Фромму, діалектичний характер: з однієї сторони -- це розвиток людини, з іншої -- посилення ізоляції, що приводить до росту почуття безсилля.
Дуже важливим пунктом для розуміння положення індивіда в сучасному суспільстві є етичні погляди на економічну діяльність. Для пояснення цього відношення Фромм приводить двох передумов: "Економічні інтереси другорядні і повинні бути підлеглі справжній справі людського життя -- порятунку душі; економічне поводження є однієї зі сторін особистого поводження взагалі, так що на нього -- як і на інші сторони поводження -- поширюються вимоги моралі". Економічний розвиток капіталізму супроводжувалося серйозними змінами в психологічній атмосфері. Час і праця придбали велику цінність, відношення до роботи стало набагато вимогливішим, всіх охопило прагнення до багатства. З приходом капіталізму середньовічна соціальна система була зруйнована, а разом з нею була зруйнована і та стабільність і відносна безпека, що вона давала індивіду. "Індивід став самотнім; усе тепер залежало не від гарантій його соціального статусу, а від його власних зусиль" [5,с.59].
Таким чином, завдяки впливу соціально-економічних змін, що відбулися в XV--XVI століттях, індивід 1) звільняється від економічних і політичних обмежень; 2) здобуває позитивну свободу, але при цьому звільняється від зв'язків, що давали йому почуття впевненості.
Інші риси характеру представника середнього класу того часу -- ворожість і заздрісність. Гіпертрофований розвиток цих рис обумовлено серйозним придушенням емоцій і почуттєвих потреб людини. Посиленню ворожості сприяла розкіш, у якій купалися представники церковної верхівки і капіталісти. Однак на відміну від нижчого класу, відкритий прояв ворожості представниками середнього класу було неможливе: вони самі, по більшій частині, прагнули процвітати в загальному розвитку. Подавлена в такий спосіб ворожість розросталася і захоплювала людей цілком, визначаючи відношення до навколишніх і до себе [5,с.87].
Унаслідок падіння середньовічної феодальної системи індивід став вільний. Однак крім свободи дій індивід позбавився почуття впевненості. Найбільш позитивно нова свобода подіяла на вищий клас. У нижчого класу пошук нової свободи викликав бажання покінчити зі зростаючим гнобленням, тому що втрачати було вже нічого. На середній клас нова свобода подіяла негативно. Лише нові релігійні течії вказали індивіду шлях до подолання тривоги.
Висновок, що робить Фромм в третьому розділі, полягає в наступному. Соціальний процес, що визначає спосіб життя (відношення до людей і до праці), формує характер індивіда, що, у свою чергу, впливає на процес суспільного розвитку; виникаючи і розвиваючись як реакція на погрозу з боку нових економічних сил, новий характер сам стає продуктивною силою, що сприяє розвитку нового економічного ладу [5,с.93].
Разом із самоствердженням індивіда капіталізм приніс із собою самозаперечення й аскетизм: метою життя стала економічна діяльність, фінансовий успіх і матеріальна вигода. Принцип роботи заради нагромадження капіталу об'єктивно зіграв велику позитивну роль у розвитку людства -- саме ріст продуктивних сил дозволяє створити таке майбутнє, пише Фромм, у якому припиниться боротьба за задоволення самих насущних матеріальних нестатків, -- але суб'єктивно цей принцип змусив людину працювати на чужі цілі і підсилив у ньому почуття особистої незначності і безсилля.
Панування ринку у всіх суспільних і особистісних відносинах привело до того, що усі вони перейняті байдужністю. Особистості стають об'єктами маніпуляцій, інструментами. Таким же стало і відношення до праці: виробник не зацікавлений у своїй продукції, він робить те, що забезпечує максимальний прибуток від вкладеного капіталу. Однак найбільше сильно ефект "об'ектизації" проявився у відношенні індивіда до самого себе: особистість стала товаром, що продається і купується за законами ринку.