Людина, що трудиться (на відміну від робітника) не відчужується від самого себе, від своєї суті, від своєї родової сутності взагалі. Тільки людина може трудитися і та ж людина може працювати, як віл, як кінь, як трактор (тобто бути робочою машиною) і т.д. кінь чи механізм із властивостями людини, що трудиться— нісенітниця.
Помітимо, що через лінгвістичний аспект (проблем, зв'язаних з неточним перекладом і відсутністю в німецькій мові відповідних термінів), про який говорилося вище, неправильно тлумачаться постулати Маркса з проблем феномена праці. Спробуємо знайти дійсний зміст, наприклад, що випливає з цитати його наукової праці: «Політична економія замовчує відчуження в самій суті праці тим, що вона не піддає розгляду безпосереднє відношення між робітником (працею) і виробленим їм продуктом. Звичайно, праця робить чудесні речі для багатіїв, але вона так само робить зубожіння робітника. Вона створює палаци, але так само і нетрі для робітників. Вона творить красу, але так само і продукт робітника. Вона заміняє ручну працю машиною, але при цьому відкидає частину робітників до варварської праці, а іншу частину робітників перетворює в машину. Вона робить розум, але так само і слабоумство, кретинізм як доля робітників» [ 4,с.149 ].
Діяльність людини, яка для одних створює багатства, а інших веде до зубожіння, не може бути дійсною діяльністю, тобто працею. Такий процес іменується роботою. Такого роду людська діяльність суперечлива і завдає шкоди, безпосередньо робітникам, що позбавлені щастя бути людьми (людиною). Суперечливість ж полягає в недійсності робочого процесу, як діяльного процесу взагалі, тому що безпосередні виробники позбавлені свого результату (причина відчужена від наслідку), що алогічно, протиприродньо. Саме така протиприродність (негативні, але об'єктивні протиріччя) породжують дуже розповсюджену соціальну хворобу — відчуження людини від самого себе, що, у свою чергу, є крайньою формою його соціального переродження. Як зрозуміти все це?
Коли Маркс пише про відчужену працю, тоді, по-перше, він має на увазі не працю, а роботу, по-друге, під відчуженістю тут мається на увазі кінцевий продукт, результат роботи.[4,с.150]
Коли люди наймаються для здійснення виробничого процесу, їх розглядають як робочу силу, як засіб (головна частина, головний елемент виробництва), а не як ціль, тим більше не як кінцеву мету виробництва. У цьому випадку сам виробничий (діяльний) процес людей відчужений від своєї суті, також відчужені від своєї дійсної сутності усі виробничі відносини як безпосередні, так і опосередковані взагалі. Люди (робоча сила) відчужені від вироблених ними ж кінцевих результатів — продуктів. При цьому відчуження робітника від своїх кінцевих результатів відчужує його від своєї суті, від людської сутності і саме життя його як таке відчужене, тобто безглузде.
Саме тому, що безпосередній виробник позбавлений свого кінцевого результату -- продукту, він (виробник) відчужується в самому процесі (акті) виробництва. Сам акт виробництва, сама діяльність такого роду стає відчуженим виробництвом, тобто неприроднім.
Справа полягає у зовсім інакшому, коли безпосередній виробник сам розпоряджається кінцевим результатом своєї діяльності (продуктом, річчю).
Коли власник продукту відчужує його від себе без якого-небудь посередника і привласнює його іншому , і такого роду присвоєння відбувається без змушення, природними, дійсними відносинами, то, у такому випадку, має місце акт чи дарування обміну споживацькими вартостями, і зовсім необов'язково щоб цей обмін відбувався одночасно; у такому випадку жодна сторона не відчужується від себе, від своєї діяльності, від людської природної сутності; не відчужується людина від людини. Однак, про це поки залишається тільки мріяти.
Саме така доля робітника, тому що зовнішній характер роботи для нього є далеким; особливий процент виробленого ним продукту йому не належить. І взагалі, будь-яка діяльність робітника не є самостійна діяльність. Ця діяльність, до якої його (його родину, якщо вона є) у переважній більшості випадків вимушують біологічні необхідності: їжа, питво, житло і т.д. При такій вимушеній діяльності він поступово до кінця розморює свої фізичні і розумові здібності, приносячи себе в жертву такій суті справи. Нарешті, такого роду самокатування є класичним відчуженням людини у всіх його проявах.
Слід зазначити, що в даний час сутність людини — суспільні відносини в цілому відчужені від своєї суті, недійсні, головною причиною чому є відчужена суть усякої людської діяльності. Незважаючи на те, що в розвинутих капіталістичних країнах відсутній класичний спосіб виробництва, заснований на приватній власності виробничих сил проте, приватновласницький дух підприємництва, бізнесу відчужує сутність людського феномена, тому що там усякого роду діяльність (за винятком рідких випадків) спрямована на одержання вигоди. Усепожираюча «людська» користь яскраво проявляє себе тепер у колишніх соціалістичних державах, зокрема, у колишньому Радянському Союзі, де благоденствують так називані бізнесмени і підприємці, де бажанням швидкого збагачення охоплене майже все суспільство. Панує образ відчуженої людини, хаос. Злочинні діяння узаконені, захищені й підприємці і бізнесмени, що безжалісно грабують народ. Усі вони, від дрібного до великого, злочинці перед тими, хто зайнятий безпосереднім виробництвом. Любий бізнес (підприємництво) є спекуляція: такого роду заняття відчужують від своєї сутності не тільки цих жалюгідних істот, але і частину суспільства, що спілкується з ними.
Коли фізичні і розумові здібності (виробниче життя) стають усього лише засобом задоволення тільки однієї біологічної потреби чи засобом збагачення, то в такому випадку вся потенційна здатність людини — працювати, створювати і т.д. відчужена від своєї дійсної сутності. У першому випадку (задоволення біологічних потреб), в основному, безпосередній виробник відчужений від своєї роботи (кінцевого продукту), а в другому випадку (наймачі робочої сили, що прагнуть до збагачення та ін.) відбувається присвоювання чужої роботи (кінцевого результату), і в обох випадках цей приватновласницький дух, що змушує одних відчужуватися від результату своєї роботи, а інших — привласнювати чуже щастя, відчужує від людини: 1) природу, 2) його самого, його власну діяльну функцію, його життєдіяльність, тим самим відчужує від людини рід: він перетворює для людини родове життя в засіб для підтримки індивідуального життя. По-перше, він відчужує родове життя й індивідуальне життя, а, по-друге, робить індивідуальне життя, узяте в її абстрактній формі, метою родового життя, теж у її абстрактній і відчуженій формі]. У такий спосіб відчуження праці приводить до наступного результату: 3) Родова сутність людини — як природа, так і її духовне родове надбання — перетворюється в чужу їй сутність, у засіб для підтримки її індивідуального існування. Відчужена праця відчужує від людини її власне тіло, як і природу поза нею, як і духовну сутність, її людську сутність. 4) Безпосереднім наслідком того, що людина відчужена від продукту своєї роботи, від своєї життєдіяльності, від своєї родової сутності, є відчуження людини від людини». Таким чином, під «відчуженою працею» (як «відчуженим процесом виробництва») варто розуміти відчужений кінцевий результат людської діяльності; вироблений продукт відчужується від безпосереднього виробника і привласнюється іншим.
Праця ж як якість ( що прирівнюється до людяності), як екстаз, як муза, як унікальна якість, що супроводжує людину (людський рід у цілому) на сьогоднішній день може знайти своє дійсне місце, на жаль, тільки в абстракціях дійсного мислителя.
Тут автор реферату знову ж таки дозволить собі процитувати С.Платонова [3]: "Саме з цього пункту, що вінчає тут послідовність хрестоматийных цитат, вже звідси, а не в яких-небудь "екзотичних", що стали жертвою філософської моди рукописах 1844 чи 1857 р., бере початок глибоке, принципове нерозуміння самої суті марксизму. Це нерозуміння наші класові супротивники цілком розділяють з тими, хто називає себе марксистами і, припускаючи яким, сам Маркс говорив: "Я знаю тільки одне, що я не марксист", а Ленін писав: "...Ніхто з марксистів не зрозумів Маркса 1/2 століття згодом!".
Історична місія марксизму полягає в тому, що він ставить і вирішує – не тільки теоретично, але і практично – три принципових питання.
1. Що таке приватна власність?
2. Чому вона повинна бути знищена?
3. У чому складається знищення приватної власності?
"З комуністичним регулюванням виробництва, що усуває ту відчуженість, з якою люди відносяться до свого власного продукту, зникає також і панування відношення попиту та пропозиції, і люди знову підкоряють своїй владі обмін, виробництво, спосіб своїх взаємних відносин..."
"Усебічна залежність, ця стихійно сформована форма всесвітньо-історичної спільної діяльності індивідів, перетворюється завдяки комуністичній революції в контроль і свідоме панування над силами, які породжені впливом людини однієї на іншу, дотепер здавалися їм зовсім далекими і чужими силами..."
Приватна власність є результат цілком визначеного історичного розвитку суспільства; вона виступає як сформована сукупність відчужених суспільних продуктивних сил, що прийняли форму пануючих над індивідами виробничих відносин. Отже, її знищення є послідовне зняття відчуження, тобто присвоєння, освоєння всіх цих продуктивних сил. [3]
"Політична економія виходить з факту приватної власності. Пояснення її вона нам не дає. Матеріальний процес, що проробляється в дійсності приватною власністю, вона укладає в загальні, абстрактні формули, що і здобувають для неї потім значення законів. Ці закони вона не осмислює, тобто не показує, як вони випливають із самої істоти приватної власності".