Являючи собою істоту соціальну, людина разом з тим є частиною природи. Із цього погляду люди - особливий вид Homo sapiens, а отже, людина виявляється істотою біологічною.
Як і всякий біологічний вид, Homo sapiens характеризується певною сукупністю видових ознак. Кожний із цих ознак у різних представників виду може змінюватися в досить більших межах, що саме по собі нормально. Методи статистики дозволяють виявити найбільш імовірні, широко розповсюджені значення кожної видової ознаки. На прояв багатьох біологічних параметрів виду можуть впливати й соціальні процеси. Приміром, середня "нормальна" тривалість життя людини, за даними сучасної науки, становить 80-90 років, якщо він не страждає спадкоємними захворюваннями й не стане жертвою зовнішніх стосовно його організму причин смерті, таких, як інфекційні хвороби або хвороби, викликані ненормальним станом навколишнього середовища, нещасні випадки й т.п. Така біологічна константа виду, що, однак, змінюється під впливом соціальних закономірностей. У результаті реальна (на відміну від "нормальної") середня тривалість життя зросла з 20-22 років у стародавності до приблизно 30 років в XVIII столітті, 56 років у Західній Європі до початку XX століття й 75-77 років - у найбільш розвинених країнах на результаті XX століття.
Біологічно обумовлена тривалість дитинства, дієвий вік і вік старості людини; заданий вік, у якому жінки можуть родити дітей (у середньому 15-49 років); визначається співвідношення народжень одної дитини, близнюків, трієнь і т.д. Біологічно запрограмована послідовність таких процесів у розвитку людського організму, як здатності засвоювати різні види їжі, освоювати мова в ранньому віці, поява вторинних полових ознак і багато чого іншого. За деяким даними, передається в спадщину, тобто біологічно обумовлена, і обдарованість різних людей у різних видах діяльності (музика, математика й т.п.).
Подібно іншим біологічним видам, вид Homo sapiens має стійкі варіації (різновиду), які позначаються найчастіше поняттям раси. Расова диференціація людей пов'язана з тим, що групи, що населяють різні райони планети, адаптувалися до конкретних особливостей середовища їхнього перебування, і це виразилося в появі специфічних анатомічних, фізіологічних і біологічних ознак. Але, ставлячись до єдиного біологічного виду Homo sapiens, представник будь-якої раси має такими властивими цьому виду біологічними параметрами, які дозволяють йому з успіхом брати участь у кожній зі сфер життєдіяльності людського суспільства.
Якщо ж говорити про людську передісторію, то вид Homo sapiens є останньою з відомих сьогодні щаблів розвитку роду Homo. У минулому нашими попередниками були інші види цього роду (такі, як Homo habilis - людина здатна, але наука не дає поки однозначної генеалогії нашого виду.
Біологічно кожний з тих, що жили або живуть нині людські індивіди є унікальними, єдиними, тому що мають неповторний набір генів, одержуваних їм від батьків (виключення становлять одно яйцеві близнюки, що успадковують ідентичний генотип). Ця неповторність підсилюється в результаті взаємодії соціальних і біологічних факторів у процесі індивідуального розвитку людини, тому що кожний індивід має унікальний життєвий досвід (навіть однояйцеві близнюки в міру дорослішання стають у чомусь відмінними друг від друга).
Унікальність кожної людини - факт першорядної філолофсько-світоглядної важливості. Визнання нескінченного різноманіття роду людського, а отже, і нескінченної розмаїтості здатностей і дарувань, якими можуть володіти люди, є один з основних принципів гуманізму.
Залученні відразу у два мири - у мир суспільства й у мир органічної природи людина породжує чимало проблем, що як стосуються актуального існування людей, так і пов'язаних з поясненням самої природи людини. Із числа останніх розглянемо дві, які можна вважати ключовими.
Нагадаємо, що Аристотель називав людину "політичною твариною", підкреслюючи тим самим наявність у чоловік двох основ: тварини (біологічного) і політичного (соціального). Проблема ж полягає в тім, яке із цих початків є домінуючим, визначальним у формуванні здатностей, почуттів, поводження, дій людини і яким образом здійснюється взаємозв'язок біологічного й соціального в людині.
Суть іншої проблеми полягає в наступному: визнаючи, що кожна людина унікальна, своєрідний, неповторний, у практичному житті ми, однак, групуємо людей по різних ознаках, з яких одні (скажемо, підлога, вік) визначаються біологічно, інші - соціально, а деякі - взаємодією біологічного й соціального. Виникає питання, яке ж значення в житті суспільства мають біологічно обумовлені розходження між людьми й групами людей?
Учасниками дискусій навколо цих проблем, що мають багатовікову історію, є не тільки філософи, але й представники спеціальних наук про людину, а також суспільні діячі. Світоглядна значимість таких дискусій очевидна. Адже в ході їх не тільки висуваються, зазнають критики й переосмислюються теоретичні концепції, але й виробляються нові лінії практичної дії, що сприяють удосконалюванню взаємин між людьми.
Пояснимо це на конкретному прикладі. Сьогодні всякий, хто виступає з тезою про біологічну перевагу однієї раси над іншою, буде оцінений суспільною думкою щонайменше як реакціонер, а категоричне неприйняття цієї тези ми вважаємо природним для кожної розсудливої людини. А тим часом такий погляд на речі є історичним завоюванням людства, і притім завоюванням порівняно недавнім. Ще в XIX столітті й навіть на початку XX було поширене переконання в перевазі "білої раси" над всіма іншими, і ідеї, які сьогодні ми оцінюємо як расистські, у тих або інших формах висловлювалися аж ніяк не страшенними реакціонерами, а людьми цілком прогресивних поглядів. Так, німецький біолог Е. Геккель, ревний пропагандист навчання Ч. Дарвіна, в 1904 році писав: "Хоча значні розходження в розумовому житті й культурному положенні між вищими й нижчими расами людей у загальному добре відомі, проте їх відносна життєва цінність звичайно розуміється неправильно. Те, що піднімає людей так високо над тваринами... - це культура й більше високий розвиток розуму, що робить людей здатними до культури. По більшій частині, однак, це властиво тільки вищим расам людей, а в нижчих рас ці здатності розвинені слабко або зовсім відсутні... Отже, їх індивідуальна життєва значимість повинна оцінюватися зовсім по-різному". Помітимо, що подібні погляди в багатьох цілком мирно могли уживатися з почуттями жалю й жалості стосовно людей "нижчих", тобто обділених самою природою рас, навіть із інтересом до їхніх екзотичних вдач і звичаїв. Але й у цьому випадку те був погляд з боку свого "вищого" на чуже "нижче". Звичайно, наша теперішня відраза до подібним до висловлень є плід не одних лише дискусій, а у великому ступені самого досвіду XX століття, що виявив миру чимало жахаючих прикладів геноциду. Але не можна забувати про те, що геноцид знаходив собі виправдання й обґрунтування й у теоретичних міркуваннях.
Ще один приклад того, як часом швидко й різко може мінятися в історії сприйняття біологічно обумовлених розходжень між людьми, - це соціальні взаємини між чоловіками й жінками. Розходження двох підлог, що належить до числа найбільш фундаментальних біологічних розходжень між людьми, у різноманітних формах відбивається в соціальних відносинах і в культурі суспільства. Протягом багатьох століть це розходження осмислювалося людьми крізь призму категорій "вищого" (чоловічого початку) і "нижчого" (жіночого). Боротьба за рівноправність жінок почалася по історичних мірках зовсім недавно - усього лише 100- 150 років тому. І хоча сьогодні в цій області залишається ще багато невирішених проблем, а рух жінок за свої права здобуває часом у західних країнах досить екзотичні й навіть екстремістські форми, не можна не помітити той, наскільки активніше стала участь жінок у житті сучасного суспільства. У всякому разі, нині в суспільній думці усе більше затверджується розуміння того, що розходження підлог повинне розумітися не в плані їхнього протиставлення як нібито "вищого" і "нижчого".
Біологічні й соціальні підходи до людини
У ході дискусій про співвідношення біологічного й соціального в людині висловлюється широкий спектр думок, укладених між двома полюсами: концепціями людини, які прийнято називати біологічними або натуралістичними, прихильники яких відстоюють роль природних, біологічних початків у людині, і соціальними концепціями, у яких людина представлена як усього лише зліпок з навколишніх його соціальних відносин, їхнє пасивне породження. Звичайно, у закінченому виді такі полярні точки зору висловлюються нечасто, однак багато трактувань людини при розгляді співвідношення в ньому біологічне і соціального тяжіють до одному із цих полюсів.
До біологічних концепціях ставиться расизм, що, як уже говорилося, виходить із того, що в головна, істотному природа людини визначається його расовою приналежністю. Подібно расизму, дискредитувало себе вчення соціал-дарвінізм, досить впливовий наприкінці XIX і початку XX століття. Його прихильники намагалися пояснити явища громадського життя (такі, наприклад, як боротьба класів), опираючись на навчання Дарвіна про природний добір і еволюцію (так, вони робили висновок про те, що представники вищих класів займають провідне місце в суспільстві, оскільки найбільш високо розвинути).
Питання про характер божб концепцій повинен розглядатися в плані претензій не тільки на опис того, що є людина, але й на обґрунтування певної програми соціальних дій - будь те виправдання й захист існуючих у даному суспільстві порядків або підпорядкування й навіть винищування "менш пристосованих" представників людства й т.п.
Повною мірою ця вимога ставиться й до концепцій, що тяжіють до іншого полюса, тобто концепціям соціальним. Все те, що ставиться до біології людини, до природних передумов його існування, нарешті, до людської індивідуальності в її проявах, у рамках цих концепцій сприймається як щось другорядне, від чого можна відволікатися при вивченні людини, і більше того, як сирий матеріал, що володіє нескінченною пластичністю, якої можна безмежно маніпулювати в ім'я досягнення того або іншого соціального ідеалу.