Специфіка філософії, на наш погляд, виражається й у різних способах її здійснення, у різноманітті понятійних полів і категоріальних каркасів. Загальновідомо, що знання, що фіксувалося людьми в природних розмовних мовах, було первинним стосовно наукових і філософських поглядів. Слова й вираження повсякденної розмовної мови органічно включалися в наукові й філософські системи. Як відзначав А.Ф. Лосєв, філософські поняття поряд з раціональним навантаженням є символами, «значеннєвим зародком символу», тому що містять у собі «активний принцип орієнтації в безбережній дійсності й розуміння співвідношень, що панують у ній».
Терміни, використовувані у філософії, дослідники розбивають на три групи. Перша для філософії не специфічна й застосовується з метою ілюстрації. Друга група - філософські терміни, але не граничного рівня абстрагування. Головну ж роль грають базисні терміни, тобто гранично широкі поняття - «сутність», «зміст», «форма» і ін. Це категоріальний апарат філософії. Зміст філософських категорій можна виявити різними способами, але найбільш повне визначення кожної категорії дає сама їхня система.
Таким чином, відносячи те або інше поняття до числа філософських категорій, доцільно враховувати, на наш погляд, що випливає. По-перше, розглянуте поняття повинне розкривати певну й важливу грань проблеми «мир - людина». По-друге, дане поняття повинне відображати яку-небудь найбільш загальну властивість, відношення до існуючої реальності. По-третє, це поняття повинне зайняти своє місце у вже сформованій системі загальновизнаних філософських категорій.
Для філософської рефлексії важлива як її логічна, так і гносеологічна функція. Категорії - це й щабля пізнання миру, і форми людського мислення, насамперед наукового. У цей час накопичується усе більше ознак того, що наука перебуває напередодні якісно нового етапу свого розвитку, етапу, що з відомою часткою умовності можна було б назвати «постнеокласичним». Один з найважливіших ознак постнеокласичної науки пов'язаний з переходом до пізнання складно організованих, багаторівневих систем, що розвиваються, розглянутих, якщо користуватися термінологією І. Пригожина, не тільки в плані їх наявного, актуального існування, але також у контексті становлення, потенційної багатоваріантності можливих сценаріїв їхнього розвитку «Саме тому підсилилася увага до філософського аналізу таких понять як «хаос» і «порядок», «стійкість» і «нестійкість», «зв'язок», «зміна», «розвиток». Актуальність розробки проблем, пов'язаних з філософськими категоріями, безсумнівна. Вона пояснюється їх величезним світоглядним і загальнотеоретичним значенням, тією методологічною роллю, що ці проблеми грають у розвитку сучасного природничо-наукового й гуманітарного знання. Філософські категорії відбивають - своїми змістом і взаємними зв'язками - ті особливості й відносини, ту суть різноманітної дійсності, до пізнання яких прагнули багато поколінь людей.
Систематизація категорій
Проблему систематизації філософських категорій з повним правом варто було б назвати однієї з «вічних» філософських проблем. Філософія не може відмовитися від рішення таких проблем, вона завжди буде до них звертатися. Без залучення й використання філософських категорій неможливо поглиблене пізнання ні окремих процесів і явищ, ні миру як єдиного цілого, що змінюється. У категоріях і їхніх зв'язках виражається те істотне, що осмислено поколіннями людей. Чітке коло цих гранично широких понять намагалися визначити мислителі різних часів, від представників перших філософських шкіл Древньої Греції й Древньої Індії до представників німецької класичної філософії.
Категоріальний апарат, мова сучасної філософії значною мірою успадкований від класичної філософії. Ключ до його розуміння, до філософського «правопису» потрібно шукати в історії філософії. Звернемося ж до деяких її сторінок.
Філософські знання зароджувалися в лоні міфологічного світогляду древніх. Поштовхом до їхнього виникнення міг служити складний комплекс протиріч, у якому головну роль грало протиріччя між міфологічними фантазіями древніх мислителів і реаліями суспільної практики. Основу філософських знань склав, імовірно, своєрідний сплав мистецтва, моральних поглядів і зачатків знань, необхідних для виробничої діяльності людей. В Індії, наприклад, філософія виникає в VII. до н.е., коли «чисто релігійне пояснення миру вже не може задовольнити вимогам, висунутим науковим знанням, що народжується. У Древній Греції філософія відділялася від міфологічного світогляду через формування понять, за допомогою яких ішло осмислення природного миру й соціальних явищ. Як особлива форма суспільної свідомості і як специфічна духовна діяльність філософія стала можливої лише після того, «як ця діяльність могла опиратися на поняття, що складалися на основі багатого виробничого, соціального й морального досвіду стародавніх греків. Перші філософські погляди можна розглядати і як підсумок інтуїтивного прагнення з'ясувати співвідношення суб'єктивного й об'єктивного, матеріального й духовного. Це й визначило їхню специфіку, відмінність від інших поглядів древніх мислителів. М.В. Желнов уважає навіть, що «властиво предметом філософії виявляється реально існуюча діалектика суб'єктивного й об'єктивного. Відношення ж свідомості й буття з'являється тоді як найважливіша сторона, «ядро» діалектики суб'єктивного й об'єктивного.
Серед численних індійських філософських шкіл буддизм дає одну з найбільш ранніх в історії формулювань закону причинності, а це досить важливий аспект діалектичної концепції. У навчанні санкхья, як найбільш розробленій формі філософського світогляду древньої Індії, використовуються 24 категорії, що охоплюють собою всю дійсність. Це своєрідні початки всього існуючого. Поряд з ними зізнається духовний початок - пуруша. Пуруша - 25-я категорія в даній системі. П'ять із цих початків (вода, ефір, або простір, земля, вогонь, повітря) - основа всіх живих і неживих почуттєво сприйманих об'єктів. Система цих 25 почав є, мабуть, однієї з найперший систематик найбільш загальних понять у філософії. У деяких аспектах до школи санкхья примикає школа йоги, тому що йога «визнавала особистого бога й включала його в систему. Останнє зближає йогові з індуїзмом. У філософській концепції вайшешиків також установлюється своєрідна система категорій для опису всього існуючого. Це - субстанція, якість, дія, спільність, особливість, небуття. Однак, на думку вайшешиків, загальне реально перебуває в самих предметах, і категорії для них - це не поняття як продукт діяльності розуму, а насамперед предмет, позначений певним терміном.
Мир принципово пізнаваний, і знання про нього - результат почуттєвого сприйняття реальних об'єктів. Вайшешики детально розробляють логіку, вчення про прийоми й способи пізнання. Г.М. Бонгард-Левин і.К. Жоль відзначають, що ще Ф.Ф. Щербатській говорив про паралельність розвитку логічних категорій в Індії
і в Греції, в Аристотеля. Г.М. Бонгард-Левин висловлює припущення, що однієї з перших спроб в історії індійської філософської думки зрозуміти взаємозв'язок речей був здогад вайшешиків про якийсь діалектичний принцип. Він підкреслює, що «у концепції вайшешиків простежуються й деякі зачатки діалектичного підходу до явищ зовнішнього миру. Це особливо помітно в трактуванні таких категорій, як буття й небуття. Границя між ними досить умовна, і вони безупинно поміняють один одного... Буття й небуття виступають протилежностями в конкретному випадку, але динаміка їхнього взаємного переходу в той же час демонструє і їхня єдність». Найбільш важливими для пізнання у вайшешиків уважалися категорії «загальне» і «особливе». Елементи діалектики присутні у вайшешиків і в їхньому матеріалістичному розумінні причинно-наслідкових відносин природи.
Формування діалектики в філософії починається з діалектики причинно-наслідкових відносин, і це не випадково. З'ясування діалектичного співвідношення причини й наслідки припускає певне рішення проблеми початку, проблеми розвитку, зміни якісних станів. Воно формує уявлення про час, про структуру, про властивості досліджуваних об'єктів.
Більшість давньогрецьких філософів називало свої головні твори «Про природу». Ця обставина говорить про те, що вони були в першу чергу натуралістами, що давньогрецька наука виникла одночасно з філософією. Милетські філософи, наприклад, висловлювали ідеї розвитку миру, намагалися зрозуміти дію суперечливих сил природи. Те, що вони пояснювали зміну й розвиток природи з її самої, виявляло діалектичний характер філософського знання, що народжується. Варто погодитися з тим, що «спочатку діалектичні ідеї розвивалися по перевазі при осмисленні природи, а потім формулювалися й у вченнях про суспільство й мислення» Досить глибоко й серйозно концепція вічного становлення виражена вже у філософії Геракліта, у якого неї запозичить Платон.
У матеріалістів Древньої Греції одержують розвиток такі категорії, як природа, дійсність, буття, небуття, простір, час, рух, необхідність, якість, кількість і ін., але перші спроби об'єднання найбільше загальних понять для опису, понятійного освоєння «усього існуючого» історики філософії знаходять у Піфагора й Платона.
Розробляючи кількісний аспект природних закономірностей, оголосивши, що «усе є число», піфагорійці арифметичне поняття «число» порахували центральною філософською категорією. Піфагорійська таблиця протилежностей складається з десяти пар: межа й безмежне, парне й непарне, єдине й багато чого, праве й ліве, чоловіче й жіноче, спочиваюче й що рухається, пряме й криве, світло й тьма, гарні й дурні, квадратні й різнобічне» Протилежності ці ставляться як до природного, так і до соціальної дійсності, але дані вони простим перерахуванням.
Література
1.Макаров М.Г. Сложность и вариативность категорий диалектики. – Л., 1988
2.Булатів М.А. Логічні категорії й поняття. - К, 1997
3.Копнин П.В. Розвиток пізнання як зміна категорій. - К., 1999
4.Маковельський А.О. Історія логіки. - К., 2003