В даний час, в період бурхливого науково-технічного прогресу в продуктивні сили включається наука - сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність.
Виробничі відносини - це система матеріальних економічних відносин між людьми в процесі виробництва і рух суспільного продукту від виробництва до споживача. Це відношення власності (відношення до засобів виробництва). Вони пронизують всі сфери економічних відносин: виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Виробничі відносини додають всім суспільним явищам історично певну соціальну якість. Виробничі відносини є соціальною формою продуктивних сил. Разом вони складають дві сторони кожного способу виробництва і пов'язані один з одним за законом відповідності виробничих відносин, характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Згідно цьому закону виробничі відносини визначаються продуктивними силами і виступають як певні соціальні форми їх розвитку. Але, розвиваючись, продуктивні сили переростають рамки існуючих виробничих відносин, і останні гальмують подальший розвиток продуктивних сил. Наростає суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами, перехідна в конфлікт. Він, згідно до Марксу, вирішується соціальною революцією, що знищує старі і що затверджує нові виробничі відносини, новий спосіб виробництва.
Виходячи з матеріалістичного розуміння історії К. Маркс висуває і обґрунтовує свою теорію історичного прогресу. ядром її є «формаційний» підхід до історичного розвитку. Маркс застосовує в дослідженні історичного розвитку діалектичний метод повторюваності і оновлення, слідуючи якому виділяє загальне і особливе в соціальному ладі різних країн в різні історичні періоди і узагальнює їх стани в одне основне поняття - суспільно-економічна формація - це тип суспільства, що є особливим ступенем в його розвитку, суспільство, що знаходиться на певному ступені історичного розвитку, суспільство з своєрідним відмітним характером.
Маркс і Енгельс виділяють п'ять суспільно-економічних формацій:
1. первіснообщинний устрій. Продуктивні сили - мускульна сила людини, ближче до кінця поява знарядь праці. Відсутність держави.
2. рабовласницький лад. П.С. - мускульна сила людини, виплавка металу, використання енергії вогню, поява колеса, поява судноплавства. Зосередження влади в руках одного або декількох чоловік. Є армія, є механізм примушення.
3. феодальний лад. П.С. - замкнуте натуральне господарство, мускульна сила тварин, виробляє тканин і шкур, здобич корисний копалин. Монархія.
4. капіталістичний лад. Основа - поява нових джерел енергії, парова тяга, поява верстатів і машин, поява торгівлі як необхідного елементу, розподіл праці. Обмежена монархія, республіка.
5. комуністичний лад.
Кожна подальша формація є прогресивнішою у області економіки, культури, побуту і інших сторін людського життя в порівнянні з попередньою. По думці основоположників марксизму силою розвитку суспільства завжди був і буде народ. А результати привласнювали собі ті або інші класи експлуататорів. Первіснообщинний устрій - перша неантагоністична формація. Подальші три формації є класовими і антагоністичними. Буржуазні виробничі відносини Маркс вважав останньою антагоністичною формацією. На зміну їй повинна прийти комуністична фармація, яка по думці Маркса і Енгельса відкриває достовірно людську історію. Перехід від однієї суспільно-економічної фармації до подальшої здійснюється революційним шляхом, тобто шляхом насильства. Міра насильства залежить від сили опору пануючого класу, що скидається, і ладу. Можливість зворотного руху суспільства Маркс і Енгельс допускали тільки у вигляді тимчасового зигзага.
Перехід від антагоністичних фармацій до комуністичної Маркс і Енгельс вважали особливо складним зважаючи на повну, категоричну зміну всіх сторін суспільного життя. Вони стверджували, що з одного боку у пролетаріату немає іншого шляху, бо капіталізм неминуче доведе його до повної «пауперизації». З іншого боку капіталісти втрачають все. Гострота суперечностей неминуче повинна привести до особливо гострої боротьби. Враховуючи це, Маркс і Енгельс стверджували, що соціалістична революція може перемогти тільки одночасно у всіх країнах або, знову ж таки одночасно, в більшості найбільш розвинених капіталістичних країнах. Після перемоги соціалістичної революції неминучий перехідний період від капіталізму до комунізму. Впродовж цього періоду для остаточного придушення опору повалених класів необхідна диктатура пролетаріату. Сама комуністична фармація повинна складатися з двох фаз: а) соціалізм, би) комунізм. Перша фаза знову ж таки перехідна з розподілом матеріальних благ і духовних цінностей по праці. Друга фаза - вищий рівень виробництва і культури, безкласове суспільство з розподілом по потребах.
Якщо підвести підсумок, то можна сказати, що марксистська концепція взаємозв'язку економіки, суспільства і держави виходить з ідеї звільнення людини від пануючих над ним його ж власних сил і відносин. Згідно Марксу, економіка є сукупність виробничих сил і виробничих відносин, створених людиною, але виступаючих як чужа і пануючої над ним сили. Людина не контролює виробничий процес, навпаки цей процес підпорядковує собі людину. Держава також виступає як сила, що закріплює панування певного способу виробництва.
Марксизм ставив перед собою завдання звільнення людини від пануючих над ним економічних і політичних форм. Підсумком цього процесу звільнення є формування такого суспільства, в якому економіка знаходиться під контролем асоційованих виробників. Це припускає перехід від капіталізму до соціалізму і комунізму, від приватної власності на засоби виробництва до суспільної. Такий перехід здійснюється в результаті класової боротьби пролетаріату, закономірним підсумком якої є соціалістична революція.
Соціалізм припускає планомірний розвиток економіки на користь всього суспільства. Не людина для економіки, а економіка для людини. Розвиток продуктивних сил дає вільний час, який забезпечує усесторонній розвиток індивіда, його завдатків і здібностей. Вільний час стає мірою суспільного багатства.
Маркс, мабуть вважав, що історичний процес може розвиватися тільки в цьому напрямі - у напрямі звільнення людини від стихійних природних і соціальних сил. Гарантом цього є людський розум, здатність людини пізнати закони істеричного розвитку і підпорядковувати цей розвиток своєї волі.
Марксизм і сучасність
В даний час формаційний підхід до історії К. Маркса і Ф. Енгельса піддається критиці. Йому протиставляється цивілізаційний підхід. Суть його в тому, що, по-перше, на думку прихильників цього підходу, історія розвивається не стрибкоподібно, а еволюційно, поступово. По-друге, що веде місце в суспільному прогресі грає не економіка, а культура в найширшому сенсі цього слова. По-третє, не меншу, а в певних випадках велику роль в суспільному процесі, грають не об'єктивні, а суб'єктивні чинники. Деякі прихильники цієї позиції - С. Кара-Мурза та інші стверджують, що в природі все відбувається по об'єктивних законах, а в суспільстві такі закони не діють. Це не ново. Таку позицію вже давно відстоювали французькі просвітителі і російські народники.
По суті обидві позиції мають свої плюси і мінуси. Формаційний підхід: мінуси - не всі вказані Марксом фармації виявилися у всіх країнах світу, фетишизація економіки. Цивілізаційний підхід: мінуси суцільна еволюційність в суспільному прогресі, необґрунтоване перебільшення суб'єктивного чинника. І хіба можна назвати цивілізацією панування фашизму в Німеччині 30-х - 40-х років, атомне бомбардування Японії, підготовлену людством загрозу атомної війни, екологічної кризи, небувалий розмах тероризму і наркоманії. Але обидві позиції мають і безперечні плюси. Формаційний підхід - конкретність і обґрунтованість. Цивілізаційний підхід - що веде роль культури в широкому сенсі слова, що включає і економіку.
У сучасному світі комунізм засуджується багатьма народами миру, оскільки сам комунізм (з досвіду країн тих, що намагалися його побудувати) приводить до тоталітаризму.
Тоталітарна держава є всеосяжна держава, витікаюча з того, що самодіяльність громадян не тільки не потрібна, але навіть шкідлива, а їх свобода небезпечна, а тому і нетерпима. Ключовий принцип для цієї держави - нетерпимість до всього, що не служить його і лише його інтересам. Владний центр (в особі генсека або фюрера і їх оточення) покликаний все знати, все передбачати, все планувати, все наказувати, тим самим віднімаючи у народу його вільну самодіяльність. Якщо демократична держава виходить з того, що у кожної людини є сфера приватного інтересу і він в ній цілком вільний, то тоталітарна держава визнає, що є тільки державний інтерес. Демократична держава виходить з того, що людина думає вільно, вірує вільно, вільно будує свої життєві плани і вчинки. Тоталітарна ж держава стежить не тільки за діями, але і за думками і навіть за настроями людей. Тут правдою вважається те, що потрібне цьому режиму, а за дійсну правду можна попасти у в'язницю. Засоби інформації в такій державі і гуманітарна сфера знання звичайно перебувають в стані обтічної сірості і замість інформації підноситься дезінформація, розрахована не на інформування населення, а на дресирування, вироблення тоталітарного образу мислення, потрібного режиму, позитивно сприймаючого офіційні заклики агресивного толку ніби «бий, бий і бий» або «викривай, викривай і викривай». Все це можливо тільки при проведенні самої послідовної диктатури, заснованої на єдності влади і неодмінно однопартійної системи і нещадному терорі.