Реферат
„Логіко-методологічні аспекти технічного знання"
Содержание
Вступ
1. Логіко-методологічні проблеми технічного знання
1.1 Технічний об'єкт і предмет технічних наук
1.2 Основні компоненти технічного знання
2. Проблеми пізнавального процесу при взаємодії людини З ЕОМ
Висновок
Зростання ролі техніки і технічне знання в житті суспільства характеризується залежністю науки від науково-технічних розробок, що підсилюється технічною оснащеністю, створенням нових методів і підходів, заснованих на технічному способі рішення проблем у різних областях знання, у тому числі і військово-технічному знанні. Сучасне розуміння технічного знання і технічної діяльності зв'язується з традиційним колом проблем і з новими напрямками в техніку й інженерії, зокрема з технікою складних обчислювальних систем, проблемами штучного інтелекту, системотехнікою й ін.
Специфікація понять технічного знання обумовлюється в першу чергу специфікою предмета відображення - технічних об'єктів і технологічних процесів. Порівняння об'єктів технічного знання з об'єктами іншого знання показує їхню визначену спільність, що поширюється, зокрема, на такі риси, як наявність структурності, системності, організованості і т.д. Такі загальні риси відбивають загальнонауковими поняттями “властивість”, “структура", “система”, “організація” і т.п. Розуміється загальні риси об'єктів технічного, військово-технічного, природно-наукового і суспільно-наукового знання відбивають такими філософськими категоріями “матерія", “рух", “причина”, “наслідок” і ін. Загальнонаукові і філософські поняття вживаються і військових і в технічних науках, але не виражають їхньої специфіки. Разом з тим вони допомагають глибше, повніше осмислити зміст об'єктів технічного, військово-технічного знання і їхніх понять, що відбивають, технічних наук.
Узагалі філософські і загальнонаукові поняття в технічних науках виступають у ролі світоглядних і методологічних засобів аналізу й інтеграції науково-технічного знання.
Технічний об'єкт - це, безсумнівно, частина об'єктивної реальності, але частина особлива. Його виникнення й існування зв'язані із соціальною формою руху матерії, історією людини. Це визначає історичний характер технічного об'єкта. У ньому об'єктивуються виробничі функції суспільства, він виступає втіленням знань людей.
Виникнення техніки - це природничоісторичний процес, результат виробничої діяльності людини. Її вихідним моментом є “органи людини”. Посилення, доповнення і заміщення робочих органів - соціальна необхідність, реалізована шляхом використання природи і втілення в переутворених природних тілах трудових функцій.
Формування техніки протікає в процесі виготовлення знарядь, пристосування природних тіл для досягнення мети. І ручне рубало, і стовбур дерева, що виконує функцію моста і т.п. - все це засобу посилення індивіда, підвищення ефективності його діяльності. Природний предмет, що виконує технічну функцію, - це вже в потенції технічний об'єкт. У ньому зафіксована доцільність його пристрою і корисність конструктивних поліпшень за рахунок підробітку його частин.
Практичне виділення конструкції як цілісності свідчить про актуальне існування технічного об'єкта. Її найважливішими властивостями є функціональна корисність, незвичайне для природи сполучення матеріалів, підпорядкованість властивостей матеріалу відношенню між компонентами системи. Технічна конструкція являє собою з'єднання компонентів; цей порядок забезпечує як можна більш тривале й ефективне функціонування знаряддя, що виключає його саморуйнування. Компонентом конструкції виступає деталь як вихідна і неподільна для неї одиниця. І, нарешті, за допомогою технічної конструкції спосіб суспільної діяльності досягає технологічності. Технологія - це та сторона суспільної практики, що представлена взаємодією технічного засобу і переутвореного об'єкта, визначається законами матеріального світу і регулюється технікою.
Технічна практика виявляє себе у відношенні людини до техніки як об'єктові, до її частин і їхніх зв'язків.
Експлуатація, виготовлення і конструювання тісне зв'язані один з одним і являють собою своєрідний розвиток технічної практики. Як об'єкт експлуатації техніка виступає як деяка матеріальна і функціональна цілісність, збереження і регулювання якої - неодмінна умова її використання. Рушійним протиріччям експлуатації є невідповідність між умовами функціонування техніки і її функціональні особливості. Функціональні особливості припускають сталість умов експлуатації, а умови експлуатації мають тенденцію мінятися. Подолання цього протиріччя досягається в технології, у перебуванні типових технологічних операцій.
Внутрішнім протиріччям технології є невідповідність між використовуваними природними процесами і потребами в підвищенні її надійності й ефективності. Подолання цього протиріччя досягається в конструюванні більш зробленої техніки, за допомогою якої можна використовувати більш фундаментальні закономірності природи. Техніка не пасивна стосовно технології, засіб впливає на мету. Нова техніка змінює технологію, технологія сама стає засобом реалізації внутрішніх достоїнств сконструйованої техніки.
У конструюванні з найбільшою повнотою виявляється соціальна сутність технічного об'єкта. У ньому синтезується конструктивна структура відповідно до заданого суспільства виробничою функцією. Техніка утворить умову розвитку суспільства, опосередковує його відношення до природи, є засобом дозволу протиріч між людиною і природою. Технічний об'єкт - носій виробничих, технологічних функцій людини. Без технічного прогресу неможливе досягнення соціальної однорідності суспільства і всебічного розвитку кожного індивіда.
У такий спосіб поняття "технічний об'єкт" носить методологічний характер і виконує важливу функцію в теоретичному аналізі техніки і технічних наук.
Технічний об'єкт - це не тільки об'єкт технічної практики, але і матеріальний засіб доцільної суспільної діяльності. Він функціонує в суспільстві й удосконалюється як технічний базис суспільного виробництва. У процесі удосконалювання технічний об'єкт ускладнюється і якісно міняється. Така зміна об'єкта відбувається в результаті, по-перше, усе більшої концентрації в кожнім наступному реалізованому проекті матеріальних ресурсів і науково-технічної думки; по-друге, - у результаті використання природних ресурсів, що збільшується, за допомогою об'єднання машин у величезні системи.
Технічний об'єкт не є чимось застиглої й аморфним. Знаходячись у безперервній взаємодії із суб'єктом і піддаючи перетворенню в ході свого функціонування в суспільній системі, технічний об'єкт закономірно розвивається. Можна відзначити наступні закономірності його розвитку:
зміна технічного об'єкта як особливої частини природи - перетворення технічного засобу з модифікованого предмета природи у використовуваний у виробництві природний процес;
збільшення концентрації матеріально-технічних ресурсів і науково-інженерної думки в об'єкті, що споруджується
; становлення великих технічних і соціально-технічних систем;
включення в технічний об'єкт нових природних процесів і використання в ньому більш глибоких і фундаментальних закономірностей;
зростання доцільності і раціональності будівлі технічного об'єкта;
інтенсифікація взаємодії техніки і природи;
поглиблення соціальних наслідків технічного прогресу;
наближення внутрішньої досконалості технічного об'єкта до природи, що у плані природності залишається для нього ідеалом.
Здобуваючи велику природність, технічний об'єкт, однак, залишається доцільним засобом діяльності людини і не може внаслідок цього стать тотожним природі.
Взаємодія суб'єкта й об'єкта завжди доцільно і виділяє ту предметну область, що корисна для досягнення мети. Предметну область об'єкта ми розуміємо як сукупність його властивостей. Носіями властивостей є компоненти технічної системи, що може виступати і як технічний засіб, і як технічний матеріал, і як технологічний метод.
Властивості технічного об'єкта виявляються в технічній практиці і фіксуються в знанні прийомів експлуатації, виготовлення й удосконалювання техніки. Емпірично знайдені пропорції між частинами технічного засобу й опис матеріалу й особливостей різних конструкцій ще не утворять технічної науки, але ведуть до формування “технічних предметів”, щодо стійких зведень про технічні пристрої, про їхні істотні компоненти і властивості. У виді таких предметів сформувалися, наприклад, опису підйомно-транспортних механізмів, годин, найважливіших ремесел і матеріалів.
Перехід до машинної техніки, передача робочих знарядь механізмам викликали в житті конструювання технічних пристроїв, що зажадало теоретичної розробки поняття “машина” і одержання різних її ідеалізацій (кінематичної пари, динаміки сил, конструкції).
На формування понять технічної науки впливають закономірності, розкриті в ході вивчення природничих наук, зокрема, теоретичної механіки. Разом з тим варто визнати, що поняття технічної конструкції одержує своє вираження усередині технічного знання. Історично воно формується як система положень про машину, механічну сукупність частин і їхньому закономірному відношенні, що забезпечує одержання потрібного ефекту.
Формування технічних дисциплін відбувалося різними шляхами. Технічні дисципліни про двигуни ґрунтуються на результатах природознавства, на знанні законів природи і застосуванні законів фізики до техніки. Прикладний характер носять технічна кінематика, динаміка машин і навчання про деталі машин. Ці дисципліни сформувалися на базі теоретичної механіки і нарисної геометрії, що виразилося в створенні спеціальної мови.