«Впоследствии об этом обстоятельстве время от времени упоминалось, но всегда вскользь. Насколько мне известно, попытка понять эти явления в их совокупности и тем самым установить параллельность в универсальном развитии, охватывающем все духовное бытие тогдашнего человечества, ни разу не делалась» [2, с. 39].
Розділ 3 Наслідки «осьового часу»
«Осьовий час»служить ферментом і масштабом, що зв'язує людство в рамках єдиної світової історії й дозволяє нам чітко бачити історичне значення окремих народів для людства в цілому.
Найглибший поділ народів визначається тим, як вони ставляться до великого прориву «осьового часу».
За К. Ясперсом розрізняють:
1. Осьові народи.
Це ті народи, які, послідовно продовжуючи свою історію, зробили стрибок, ніби вдруге народилися в ньому, тим самим заклавши основу духовної сутності людини і її справжньої історії.
До цих народів відносяться китайці, індійці, іранці, іудеї і греки. [2, с. 76]
2. Народи, що не знали прориву.
Прорив в «осьовий час» був вирішальним по своєму універсально-історичному значенню, але не всі народи цим скористались.Ряд великих культур стародавності, що існували до прориву і, навіть, одночасно з ним, проігнорували нові течії, що виникли в «осьовий час», незважаючи на одночасність, залишилися дуже далекими до прогресу нового мислення.
До «осьового часу» також можна віднести період розквіту єгипетської й вавилонської культур, хоча й з безсумнівними ознаками пізньої стадії. Обидва народи не знали перетворюючої людину рефлексії. Вони не випробували метаморфози, навіть стикаючись із осьовими народами, і не реагували на прорив, який відбувся поза сферою їх безпосереднього існування. Ці культури залишилися, по суті, такими ж, якими вони були раніше в якості попередніх «осьовому часу» культур, не зважаючи на те, що раніше досягли величезних успіхів у області організації державного й громадськогожиття, в архітектурі, пластики й живопису, у створенні своєї магічної релігії. Однак усе це відбувалося вже на стадії повільного вмирання. Ці народи загубили й свою внутрішню культуру, будучи у своєму зовнішньомуіснуванніпідлеглими новим силам, хоча ця культура вкожномуокремомувипадку перероджувалася: у Месопотамії - у перську, а потім у сасанидськую культуру й іслам; у Єгипті - у римську й християнську, пізніше теж в іслам. [2, с. 76]
Обидві названі вище культури - єгипетська й вавилонська - мали усесвітньо-історичне значення. Завдяки зіткненню з ними, сприйманні їх звичаїв та биту, затверджувалася як культура іудеїв, так і культура греків, які, в свою чергу, заклали основи Західного світу. [2, 77]
3. Наступні народи.
Як вже говорилось раніше, усі народи діляться на тих, основою формування яких був світ, що виник у результаті прориву, і тих, хто залишився осторонь . Перші - історичні народи; другі - народи первісні.
З епохи «осьового часу»пройшлодватисячоріччя. Консолідація у світові імперії виявилася неостаточною. Ці імперії зруйнувалися; у всіх трьох областях один за одним випливали епоха воюючих держав, епоха розрухи, переселення народів, ефемерних завоювань і нових, швидко минущих моментів високих культурних творень. У трьох великих культурних колах з'являються нові народи:
- на Заході - германці й слов'яни,
- у Східній Азії - японці, малайці, сіамці; вони у свою чергу створюють нові утвори у боротьбі зі сприйнятої ними високою культурою, за допомогою її засвоєння й перетворення.
Для західної свідомості вісь історії - Христос. «Христианство, христианская церковь является, быть может, самой великой и возвышенной формой организации человеческого духа, которая когда-либо существовала. Из иудейства сюда перешли религиозные импульсы и предпосылки (для историка Иисус - последний в ряду иудейских пророков, осознающий свою связь с ними); от греков - философская широта, ясность и сила мысли, от римлян - организационная мудрость в сфере реального». [2, с. 81]
Із усього цього виникає якась цілісність, яку ніхто не передбачив заздалегідь:
- з одного боку, дивно складний кінцевий результат у синкретичномусвіті Римської імперії;
- з іншого боку - ціле, спонукуване новими релігійними й філософськими концепціями.
Християнська церква виявиласяздатної з'єднати навіть саме суперечливе, увібрати в себе всі ідеали, що вважалися до тієї пори найбільш високими, і надійно зберігати їх у вигляді нерушимої традиції. [2, с. 81]
Висновки
«Осьовий час» дав нашій цивілізації багато нового і корисного. Людині стало легше виживати в цьому світі, коли вона почала відчувати себе домінуючої мислячою істотою. Це був колосальний прорив, який переломив спокійний і повільний рух історії.
Карл Ясперс поділився з нами своїми знаннями, розмірковуваннями і дослідженнями про «осьову епоху» у книжці «Смысл и назначение истории», яка була активно задіяна у цій курсовій роботі і максимально розкрила концепцію цього явища.
Стаття П.П. Гайденко «Философия культуры К. Ясперса» і книга А.Н. Типсиной «Философия религии К. Ясперса» допомогли розібратись у подіях життя філософа. Автори цих творів аналізували діяльність мислителя, що зробило його погляди більш доступними для зрозуміння.
Таким чином можна зробити висновок, що праці Карла Ясперса на тему «осьового часу» біли майже не найважливішими дослідженнями початку ХХ століття.
БІБЛІОГРАФІЯ
Джерела:
1. Детская Библия. - Институт перевода Библии., 1992. – 542 с.
2. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991. – 527 с.
Наукова та науково-популярна література:
3. Вейнберг И. П. Введение в Танах. – М., 2002. – 432 с.
4. Гайденко П. П. Философия культуры К. Ясперса // Вопросы литературы № 9. – М., 1972. – С. 64-92
5. Коварский Ю. Д. Герои Ветхого Завета. – М. 2001. – 256 с.
6. Лукьянов А. Е. Лао-цзы и Конфуций: Философия Дао. – М., 2001. – 384 с.
7. Типсина А.Н. Философия религии К. Ясперса. – Л., 1982. – 152 с.
Підручники та навчальні посібники:
8. Верещагина Н. В. Украинская и зарубежная культура. – О., 2001. – 158 с.
9. Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства. – К., 2000. – 352 с.
Довідкова література:
10. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. – Т. 30: Я. – М., 1969 – 1978. – 632 с.
11. Виноградова Н. А. и др. Традиционное искусство Востока: Терминологический словар. –М., 1997. – 360 с.
12. Грушевицкая Т. Г. и др. Словарь по мировой художественной культуре. – М., 2001. - 408 c.