Отже, ігра - невимушена діяльність в уявній ситуації за певними правилами. І якщо суб'єктивна мета ігри, її мотив знаходяться в самому процесі діяльності, що приносить задоволення, то об'єктивне значення ігрової діяльності полягає у формуванні і тренуванні фізичних і духовних здібностей, необхідних для здійснення інших видів діяльності і життя особистості в суспільстві. Існує багато різних концепцій ігрової діяльності. Їх різноманіття обумовлено як відмінністю методологічних позицій, з погляду яких визначається ігра (наприклад, позитивізм або фрейдизм), так і складністю і різноманіттям самого феномена ігри і її функціональних значень. Ускладнює розуміння ігри і те, що дитяча ігра має не тільки передумови в тваринному світі, але і переходить в інші види діяльності, в яких зникає ігра, але зберігається ігровий початок [18, 19].
У дитячій ігрі здійснюється психологічна підготовка до трудової діяльності, і лише в цьому значенні ігра - дитина праці. "З погляду окремої особи, ігра, дійсно, старіша за діяльність", - писав Г. В. Плеханов, маючи на увазі те, що в процесі ігри здійснюється система виховання, необхідна для підготовки до цієї діяльності, хоча "з погляду суспільства, діяльність виявляється старшою за ігру". При всьому взаємозв'язку, існуючому між працею і грою, ми їх протиставляємо один одному. Праця - це не ігра, і ігра - це не праця. Отже, праця, що захоплює робітника своїм змістом і способом виконання, тобто праця вільна та творча, є "ігрою фізичних і інтелектуальних сил", доставляє насолоду. Отже, ігра, переходячи в працю, не розчиняється в ній без залишку, але зберігається як ігра фізичних і інтелектуальних стежок, як ігровий початок трудової діяльності [12; 207]. Не дарма людина, що з насолодою віддається захоплюючій її діяльності, може сказати словами поета Франсуа Війона: "Труджуся граючи" [16; 72].
Дитяча ігра переходить в працю дорослої людини, як відзначав відомий грузинський психолог Д. Н. Узнадзе. Сама ігра має розважальну функцію. В розвазі вона домінує. І хоча розвага як форма поведінки відрізняється від ігри (людина може розважатися і спілкуванням з іншими людьми, і спортом, і мистецтвом), в розвазі також зберігається ігровий початок. Цей початок у вищій мірі міститься і в мистецтві як вільній і творчій діяльності [15]. К. Маркс не випадково казав про дійсно вільну працю навіть тоді, коли всюди в суспільстві панувала праця, відчужена від людини і відчужаюча людей [9; 110-221].
РОЗДІЛ І.
Ігра: явище та поняття.
Ігра - одне з найчудовіших явищ життя, діяльність, неначе даремна і разом з тим необхідна. Мимовільно чаруючи і привертаючи до себе як життєве явище, ігра виявилася вельми серйозною і важкою проблемою для наукової думки.
Різні дослідники і мислителі нагромаджують одну теорію ігри на іншу - К. Гроос, Р. Спенсер, К. Бюлер, 3. Фрейд та інші. Кожна з них неначе відображає один з проявів багатогранного, переливчастого явища ігри, і жодна, мабуть, не охоплює справжнього її єства.
Що ж таке ігра - доступна дитині і незбагненна для ученого?
Перш за все ігра, оскільки йдеться про ігри людини і дитини, - це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, з'єднаних загальністю мотиву [4; 167].
Поширене уявлення про те, що ігра є лише функціонуванням, породжується тим самим по собі безперечним фактом, що ігрова дія скоюється не заради практичного ефекту, якого вона надає на обіграваний предмет. Все ж таки людська ігра - це ніяк не просто функціонування доспілих в організмі систем і не рух, який скоюється тільки тому, що усередині організму нагромадився надлишок нерозтраченої енергії. Ігра - це діяльність; це означає, що ігра є виразом певного відношення особи до навколишньої дійсності.
Ігра індивіда завжди найтіснішим чином пов'язана з тією діяльністю, на якій rрунтується існування даного виду. У тварин вона пов'язана з основними формами інстинктивної життєдіяльності, за допомогою яких підтримується їх існування; у людини "ігра - дитина праці".
Цей зв'язок ігри яскраво відображений в змісті ігор: всі вони звичайно відтворюють ті або інші види практичної неігрової діяльності [4; 168].
Нав'язана насилу ігра, проте, ніяк не обмежена виробничо-технічним змістом трудової діяльності і не зводиться до наслідування виробничо-технічних операцій. Істотним в праці як джерелі ігри є її суспільне єство, специфічний характер трудової діяльності, як діяльності, яка, замість того щоб, як життєдіяльність тварин, просто пристосовуватися до природи, змінює її. Ігра пов'язана з практикою, з дією на світ. Ігра людини - породження діяльності, за допомогою якої людина перетворює дійсність і змінює світ. Суть людської ігри - в здатності перетворювати дійсність, відображаючи її. Вперше виявляючись в ігрі, ця сама загальна людська здатність в ігрі вперше і формується. В ігрі вперше формується і виявляється потреба дитини впливати на світ - в цьому основне, центральне і найзагальніше значення ігри [10; 24].
Теорію, згідно якої ігра нав'язана насилу, розвинув Г. В. Плеханов. Ігра, за Плехановим, є породженням праці, виникаючи як би з наслідування трудовим процесам. Але саму працю Плеханов розуміє обмежено, не у всьому її соціальному єстві, не як суспільну практику, а як виробничо-технічну діяльність. В результаті правильне початкове положення про зв'язок ігри насилу призводить до неадекватного уявлення про ігру як наслідування виробничо-технічним операціям [11]. Насправді ігра не обмежується сферою виробничо-технічних процесів і, головне, суть її не в задоволенні від наслідування технічно-виробничої діяльності, а в потребі дії на світ, яка формується у дитини в ігрі на основі суспільної практики дорослих.
Основна відмінність між ігровою діяльністю і трудовою полягає не в яких-небудь приватних проявах, а в загальному відношенні до своєї діяльності. Трудяща людина робить не тільки те, до чого відчуває безпосередню потребу або безпосередній інтерес; суцільно і поряд вона робить те, що їй потрібно або що вона повинна зробити, до чого примушує її практична необхідність або спонукають лежачі на ній обов'язки, незалежно від наявності безпосереднього інтересу або безпосередньої потреби. Гравці в своїй ігровій діяльності безпосередньо не залежать від того, що диктує практична необхідність або суспільний обов'язок. Лікар, зайнятий своєю трудовою діяльністю, лікує хворого, тому що цього вимагають його професійні або службові обов'язки; дитина, іграючи в лікаря, "лікує" оточуючих тільки тому, що це його привертає. В ігрі виражається більш безпосереднє відношення до життя, вона виходить з безпосередніх спонук - безпосередніх інтересів і потреб [15; 109].
Ці безпосередні спонуки, звичайно, по-своєму опосередковані. Вони виходять не з глибин ніби замкнутого в собі індивіда, що розвивається; вони народжуються з його контакту зі світом і опосередковані всіма людськими взаємостосунками, в які із самого початку включена дитина. В процесі її духовного розвитку їй все ширше розкривається світ. Вона бачить багатоманітні дії навколишніх людей, і перш ніж виявиться в змозі оволодіти лежачими в їх основі знаннями і уміннями, всією складною технікою, забезпечуючу практичну ефективність дій, вона вже по-своєму переживає ці дії, і діяльність, що в них виявляється, яка наповнена для нього непереборною привабливістю. Дитині чуждо дуже багато з того, що насправді пов'язане з роллю матері, але вона не може не бачити, як все турбування, яким вона оточена, виходить від матері і все її життя від неї залежить, - і як же дитині не хотіти бути такою всесильною істотою, яка піклується, опікає, карає, милує? Дитина, звичайно, не вміє лікувати, як лікар, їй невідомі всі секрети лікарської латинської науки, але їй чудово відомо, що до слів лікаря особливо прислухаються, що його особливо чекають, коли хто-небудь в будинку хворий, чекаючи від нього допомоги, полегшення і порятунку, - як дитині не бажати опинитися в становищі людини, якої всі, навіть старші, дорослі, слухаються, яка може допомогти, вилікувати, позбавити від болю, від страждань? Дитина, звичайно, не вміє управляти аеропланом, вона не знає всієї складної техніки цієї справи, але як їй не знати в дні, коли вся країна вшановуватиме льотчиків, що вчинили політ на Північний полюс, що льотчики - це люди, на яких зосереджена загальна увага, що вони герої, що вся країна їх вшановуватиме, - як дитині не хотіти теж бути таким героєм і загальним улюбленцем? Дитина живо відчуває привабливість того, що пов'язане з роллю, яку іграють в житті і батьки, і лікар, і льотчик, і воїн, що захищає батьківщину, і управляючий потягом машиніст. З контакту із зовнішнім світом у дитини зароджуються багатоманітні внутрішні спонуки, які безпосередньою для неї привабливістю стимулюють її до дії. Ігрова дія - це і є дія, яка скоюється через безпосередній до неї інтерес [16; 73-76].
Єство ігри полягає в тому, що мотиви ігри полягають не в ефекті речового результату, який звичайно дає дана дія в практичному неігровому плані, але і не в самій діяльності безвідносно до її результату, а в багатоманітних переживаннях, значущих для дитини, взагалі для граючого. Ігра, як і всяка неігрова людська діяльність, мотивується ставленням до значущих для індивіда цілей. Але в неігровій діяльності значущість тієї або іншої мети буває дуже опосередкованою: в практичному, діловому житті людина може бути спонукувана до дії, пряма мета якої за своїм власним внутрішнім змістом позбавлена для індивіда значущості, внаслідок того що за допомогою цієї дії людина може обхідним шляхом досягти задоволення якихось своїх потреб, не пов'язаних безпосередньо із внутрішнім змістом даної дії.