У післявоєнний період повітрянодесантні війська всіх провідних країн світу приймали участь практично у всіх локальних війнах та збройних конфліктах і на основі цього досвіду постійно удосконалювалась організаційно-штатна структура підрозділів, частин та з’єднань повітрянодесантних військ, впроваджувались нові форми та способи дій.
Пошук шляхів підвищення мобільності військ привів до появи вертольотів та їх широкого застосування під час виконання бойових завдань у ході війн у Кореї (1950-1953 роки, США), В’єтнамі (1964-1973 роки, США), Афганістані (1979-1989 роки, СРСР) та інших “гарячих точках” і, як наслідок, привів до появи аеромобільних військових формувань. Досвід показав, що підрозділи, частини та з’єднання сухопутних військ не зможуть досягти максимальної мобільності, якщо вони будуть пересуватися тільки по суші. Відомо, що характер місцевості багатьох районів світу виключає можливість використання танків, бойових машин, бронетранспортерів і навіть всюдиходів. Тому на сучасному етапі, за думкою військових фахівців провідних країн світу, великого значення набуває повітряна мобільність.
З прийняттям на озброєння такого специфічного літального апарату, як вертоліт, з’явилась можливість упровадження нових способів підготовки та ведення бойових дій сухопутними військами. Вертольоти, маючи змогу вертикально підніматись у повітря і приземлятись на обмежену необладнану площадку, на великій швидкості, незалежно від умов місцевості, переміщатись у просторі, переміщати техніку та вантажі, як у вантажній кабіні, так і на зовнішній підвісці, висаджувати особовий склад посадочним способом у режимі зависання на висоті 1-2 метри, а з допомогою тросів або фалів на висоті 10-15 метрів дають можливість аеромобільним військовим формуванням готуватись до бою на значній відстані від противника і в короткі терміни висуватись до намічених об’єктів та рубежів, здійснювати стрімкий вертикальних обхват, маневр силами та засобами при відсутності наземних комунікацій безпосередньо на полі бою, проникати у тил противника через недоступні для наземних військ ділянки місцевості, у короткі терміни виконувати завдання і повертатись у розташування своїх військ, здійснювати висадку в лісі, в горах, на заболочені ділянки, в населених пунктах і навіть у місті.
Поява вертольотів та їх використання у збройній боротьбі призвело до появи нових форм дій – десантно-штурмові дії, а участь аеромобільних військ у спеціальних, антитерористичних і миротворчих операціях призвела до появи аеромобільних дій.
На цей час збройні сили всіх провідних країн світу мають у своєму складі добре оснащені повітрянодесантні та аеромобільні війська. І їх частка у сухопутних військах усіх провідних країн світу постійно зростає. Це викликано тим, що від чисельності військових формувань здатних вести високомобільні дії, використовуючи повітряний простір, залежить успіх у збройній боротьбі.
Досвід останніх воєнних конфліктів переконливо свідчить, що відсоток мобільних військових формувань, які діяли у складі коаліційних сил, має стійку тенденцію до зростання (Додатки 1,2,3).
На сучасному етапі світового розвитку, як факт, необхідно визнати, що світ перейшов від біполярної моделі з конфронтацією між двома супердержавами до моделі невизначеної багатополюсності з великою кількістю регіональних держав і конфліктів. По мірі того, як загроза глобальної війни відходить на другий план, стає зрозуміло, що світ вступає в пору “малих” війн і регіональних конфліктів. В сучасних умовах політичний вплив та воєнно-політичні цілі, як правило, досягаються не бойовими, а спеціальними і миротворчими операціями. Це кращий і цивілізований спосіб взаємодії між партнерами і найбільш ефективний спосіб впливу на негативні процеси, які несуть загрозу миру.
Аналіз спрямованості розвитку принципів, форм і способів збройної боротьби на підставі досвіду останніх воєнних конфліктів показав, що застосування збройних сил взагалі і сухопутних військ зокрема, докорінно змінюється. Епоха “класичних” воєн, що велися багатомільйонними арміями безповоротно закінчилася. Приклад Чечні показав, що армія (РФ), яка півстоліття готувалася до проведення фронтових наступальних та оборонних операцій, не готова ні психологічно, ні організаційно до ведення спеціальних та миротворчих операцій. І тільки повітрянодесантні війська та війська спеціального призначення, де більшість офіцерського складу мали досвід Афганістану, Баку, Єревану, Тбілісі, Югославії та інших “гарячих” точок, у взаємодії з авіацією та за підтримки ракетних військ і артилерії змогли успішно виконувати завдання.
Розпочалася ера “малих війн” з обмеженим застосуванням живої сили, що характеризується незрівнянно високим технологічним рівнем з широким використанням нових засобів збройної боротьби та спеціального забезпечення. Вони показали, що бойові можливості проявляються зовсім іншим чином і це приводить до ситуації коли проявляється значна перевага “якості” над “кількістю”, що в свою чергу змушує провідні держави утримувати не багаточисельні збройні сили, а добре оснащені найсучаснішим озброєнням та бойовою технікою, мобільні, невеликі за кількістю професійні військові формування.
Відсутність багаточисельних армій приводить до відсутності суцільних ліній фронту, зменшення щільності військ у оперативному шикуванні. Тому здатність аеромобільних та повітрянодесантних військ, що мають високу оперативну мобільність, у стислий термін розгортати бойові дії на флангах і в тилу противника, швидко здійснювати маневр, сміливо і раптово завдавати удари по життєво важливим місцям противника, надає їм велику перевагу перед іншими військовими формуваннями.
Враховуючи усе перелічене та на підставі вимог, яким повинні відповідати сучасні сухопутні війська, основою Сухопутних військ Збройних Сил України повинні стати мобільні військові формування аеромобільні, повітрянодесантні, армійської авіації та спеціального призначення.
Корпус швидкого реагування зі складу ОСШР доцільно мати у складі: повітрянодесантної бригади, трьох аеромобільних бригад, до штату яких входить по полку армійської авіації, механізованої бригади, артилерійської бригади та бригади ППО, бригади армійської авіації, частин та підрозділів забезпечення.
Для прикладу:
У складі сухопутних військ США найбільш боєготовим і високомобільним оперативним об’єднанням є 18 повітрянодесантний корпус, який у своєму складі має 82 пдд, 101пшд, 10 лпд, 3 мд, бригаду ПА, дві бригади АА та частини і з’єднання забезпечення, навчальні та спеціальні частини. 18 ПДК має більше 700 вертольотів. За рівнем розумового розвитку 96 % особового складу корпусу відносяться до вищих (1 – 3) категорій і являється елітою сухопутних військ.
Таким чином, можна стверджувати, що:
1. Сучасним вимогам загальновійськового бою та операції найбільшою мірою відповідають аеромобільні та повітрянодесантні війська тому, що фактор часу є вирішальним для досягнення перемоги:
взвод кількістю 25 чоловік переміщається на відстань 250 км одним вертольотом за одну годину, а взвод на трьох БПП переміщається на 250 км. лише за добу (витрати палива при цьому становлять: на вертольоті Мі8т - 900 л, на трьох БМП - 1035 л).
2. Оснащення Сухопутних військ вертольотами дасть велику економію державних коштів:
вартість сучасного вертольота $ 1 - 1,2 млн., а вартість сучасного танка $ 1,3 – 1,5 млн., співвідношення втрат 1:14 на користь вертольотів, співвідношення “ефектвартість” на користь вертольотів, $ 1,2 млн. до $ 21млн. (1:17,5);
3. Озброєння транспортно-бойового вертольота додатково ракетами класу “повітря-повітря” надасть можливість успішно боротися не тільки з наземними цілями, а і з повітряними.
4. “Універсальність” аеромобільних та повітрянодесантних бригад дає підставу сподіватися на те, що у майбутньому, вони стануть основними бойовими військовими формуваннями Сухопутних військ Збройних Сил України, а танки, що вивільняться з механізованих з’єднань і частин можуть бути зведені у танкові бригади, для створення контрударних угруповань та для підсилення з’єднань і частин, призначених для прикриття державного кордону.
5.Аеромобільні та повітрянодесантні підрозділи, частини і з'єднання готуються для ведення боїв, бойових, десантно-штурмових, рейдових та аеромобільних дій і можуть десантуватись парашутним, посадочним та комбінованим способом вертольотами і літаками в залежності від поставлених бойових завдань та умов обстановки. За високомобільними військовими формуваннями майбутнє.
РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ БОЙОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПОВІТРЯНОДЕСАНТНИХ ТА АЕРОМОБІЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ
Аеромобільні війська – це високомобільний рід Сухопутних військ до складу якого входять аеромобільні та повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання.
Вони призначені для охоплення противника з повітря, швидкого використання результатів вогневого ураження і виконання завдань, які неможливо ефективно вирішити іншими силами та засобами в тилу противника та в ході проведення спеціальних, антитерористичних і миротворчих операцій.
За функціональним призначенням аеромобільні війська розподіляються на десантно-штурмовий та повітрянодесантний компоненти.
Десантно-штурмовий компонент – це аеромобільні підрозділи, частини та з'єднання (перелік), призначені для ведення десантно-штурмових і аеромобільних дій. Повітрянодесантний компонент – повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання (перелік), призначені для виконання, у якості повітряних десантів, тактичних, оперативних та стратегічних завдань.
Аеромобільні підрозділи, частини та з'єднання десантуються, як правило, на вертольотах і діють спільно з ними, а повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання десантуються, як правило, літаками і діють самостійно. Але всі підрозділи, частини та з'єднання готуються для ведення боїв, бойових, десантно-штурмових, рейдових, аеромобільних, антитерористичних та миротворчих дій і можуть десантуватись парашутним, посадочним та комбінованим способом вертольотами і літаками в залежності від поставлених бойових завдань та умов обстановки.