У методології науки дослідження цих евристичних функцій наукової картини світу спочатку проводилося на матеріалі історії фізико-математичного природознавства. Для цього були свої підстави, оскільки фізика раніше інших досвідчених наук досягла високих стадій теорітизації й тут було легше відрізнити наукову картину світу й теорію як особливі одиниці теоретичного знання, кожна з яких має специфічні взаємозв'язки з досвідом. Але після того як у рамках цього підходу була виявлена евристична роль фізичної картини світу, в емпіричному пізнанні виникла проблема: наскільки універсальні розроблені методологічні уявлення? Чи підтверджуються вони стосовно до інших наук? Чи існують в інших наукових дисциплінах форми знання, аналогічні фізичній картині світу, які виконують функцію досить загальної дослідницької програми науки?
Полеміка навколо спеціальних наукових картин світу (дисциплінарних онтологій) не раз виникала в літературі. Сформувалося два альтернативних підходи до проблеми.
Прихильники першого з них думали, що за аналогією з фізичною картиною світу можуть бути виявлені й проаналізовані відповідні форми систематизації знань в інших науках. Прихильники другого підходу заперечували існування спеціальних наукових картин світу, уважаючи, що в методологічному аналізі структури й динаміки знання можна обійтися без даного поняття. У підтримку цієї позиції приводилася наступна аргументація. Насамперед критика була спрямована проти введення за аналогією з фізичною картиною світу термінів біологічна, хімічна, технічна й т. п. картини світу. Терміни ці дійсно не дуже вдалі, і їхня критика містила раціональні моменти. Справа в тому, що стосовно до фундаментальних ідей і уявлень фізики їхнє позначення терміном картина світу було припустимим, оскільки предметом фізичного дослідження є фундаментальні структури й взаємодії, які визначають еволюцію Всесвіту й простежуються на всіх стадіях цієї еволюції. Але стосовно інших наук (біології, хімії, технічним і соціальним наукам) цього сказати не можна. Досліджувані ними процеси розглядаються в сучасній системі уявлень про світ як виниклі тільки на певному етапі розвитку Всесвіту. Вони не належать до фундаментальних структур Універсума, що існують на будь-яких стадіях його розвитку. Тому інтуїтивно терміни хімічна картина світу, біологічна картина світу й т. п. викликають неприйняття.
Але критика терміна ще не є підставою, щоб заперечувати позначувану їм форму знання. Зрештою, пошук адекватної термінології є важливим, але не вирішальним у розробці проблем методології науки. До речі, термін картина досліджуваної реальності (біологічної, хімічної, соціальної й т. п.) представляється цілком прийнятним, з огляду на, що застосування відповідних понять уже мають солідну традицію (зокрема, поняття біологічна реальність було проаналізовано в нашій літературі ще в 70-х роках у роботах І.Т. Фролова).
Крім заперечень термінологічного характеру супротивники концепції спеціальних картин світу висували також деякі запропалі доводи. Наприклад, затверджувалося, що особливості біологічних і соціальних наук роблять безперспективним перенос на ці області тих методологічних моделей, які були вироблені й обґрунтовані на матеріалі фізики.
Однак, як свідчить історія науки, такого роду тверді заборони рідко бувають продуктивними. І в самій науці, і в її методології одним з розповсюджених способів вивчення нової предметної області є трансляція ідей, понять, методів, теоретичних моделей з інших областей знання. Зрозуміло, застосування вже розвинених методологічних схем у новій області припускає їхнє коректування, а часто й досить радикальна зміна відповідно специфіці тієї або іншої наукової дисципліни. Установити ж заздалегідь, придатні або непридатні вже розроблені методологічні засоби, надзвичайно важко, а частіше просто неможливо поза конкретним аналізом структури дисциплінарно організованого знання. Тому особливої уваги заслуговують ті нечисленні посилання на результати такого аналізу, які приводили опоненти концепції спеціальних наукових картин світу.
Так, в 80-х роках у роботах Р.С. Карпинської, що глибоко досліджувала філософські й методологічні проблеми біології, відзначалося, що аналіз, важливий для методології фізики, поки має мале відношення до біології, оскільки в біології не можна знайти конструкти, щодо яких будувалася б картина світу. У цьому випадку було чітко сформульоване положення, яке можна було підтвердити або спростувати, звертаючись до конкретних історичних текстів біологічної науки. Аналіз цих текстів виявив, що в біології, як і в інших науках, фундаментальні уявлення про досліджувану реальність (картини біологічної реальності) уводять набір базисних теоретичних конструктів, які мають онтологічний статус і описуються за допомогою системи онтологічних постулатів (принципів) біології. Наприклад, уявлення Кюв'є про види, які зникають тільки в результаті природних катастроф, уводило типовий ідеалізований конструкт незмінний вид. Тут цілком доречна аналогія з уявленнями про неподільний атом, які входили у фізичну картину світу аж до кінця XIX початку XX століття.
Подібним же чином у картині біологічної реальності, запропонованої Дарвіном, утримувалися уявлення про окремі особини як одиницях еволюції, які мають здатність успадковувати всі придбані ознаки. Це був базисний теоретичний конструкт, що ототожнювався з дійсністю, але від якого згодом довелося відмовитися, модифікувавши дарвінівську картину біологічної реальності.
Численні дослідження підтвердили припущення про існування в різних науках форм систематизації знання, що задають узагальнене бачення предмета дослідження й аналогічних за своїми функціями фізичній картині світу. Це відкрило можливості для аналізу їхньої евристичної ролі в емпіричному й теоретичному пізнанні, апелювати до широкого спектра ситуацій розвитку різних наук.
Література
1. Лакатос І. Історія науки і її реконструкції // Структура й розвиток науки. – К., 1998.
2. Косарева Л.М. Социокультурный генезис науки Нового времени. – М., 1989.
3. Кун Т. Структура наукових революцій. – К., 1999
4. Малкей М. Наука й соціологія знання. – К., 1997.
5. Прайс Д. Мала наука, велика наука. – К., 1996.