Вищого навчального закладу
Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”
з курсу “Філософія”
на тему: „Вихідні ідеї філософії Аристотеля”
Виконав: студент ІІ курсу
економічного факультету
групи ЕП-2
Палиця Олександр
Рівне-2005
План
1. Життя
2. Основні філософські погляди
3. Основні політичні погляди
4. Аристотель про душу
5. Система філософії математики Аристотеля
Література
1. ЖИТТЯ
Аристотель, найбільший з давньогрецьких філософів, учень і рішучий супротивник Платона, народився в 384 р. до н.е. у Стагирі-місті на північно-західному узбережжі Егейського моря. Його батько Нікомах, що належав до роду лікарів Асклепіадів, був придворним лікарем македонського царя Амінти III. У сімнадцятилітньому віці Аристотель приїжджає в Афіни, де стає учнем Платона. У його Академії він пробув до смерті вчителя. Прихід до правління школою Спевсіппа, з яким він був не в ладах, спонукав Аристотеля залишити Афіни. З 355 р. він живе спочатку в Ассосі, у Малій Азії, під заступництвом тирана міста Атарнея Гермія. Останній надав йому прекрасні умови для роботи. Аристотель женився тут на Піфіаді - чи то дочці, чи то прийомній дочці, чи то племінниці Гермія, а за деякими відомостями - його наложниці. Через три роки філософ їде в Мітілену на о. Лесбос. Це відбулося незадовго до або ж відразу після смерті Гермія, по-зрадницькому захопленого персами і розп'ятого.
У Мітілену Аристотель прибув за запрошенням свого друга і вірного учня Теофраста. Ще через три роки він прийняв запрошення македонського царя Пилипа і став вихователем його сина Олександра, майбутнього великого полководця. Після того як у битві біля Херонеї Пилип II розгромив грецьке ополчення і тим поклав кінець грецькій незалежності. Аристотель повернувся в Афіни. Тут він створює свою школу, що одержала назву Лікей, по імені храму Аполлона Лікейського, поблизу якого вона знаходилася. При школі був сад із критими галереями для прогулянок (peripatos), і оскільки заняття проходили там, школа одержала назву «перипатійської», а приналежні до неї - «перипатетиків». Другий афінський період був часом остаточного оформлення системи поглядів Аристотеля і підведення підсумків. Не менше значення мало викладання в Лікеї, що залучало численних учнів.
Смерть Олександра (323 р. до н.е.) викликала антимакедонське повстання в Афінах. Аристотель, відомий своїми македонськими симпатіями, був обвинувачений у «безбожництві», оскільки політичних основ йому не могли пред'явити. Підставою послужило те, що він склав у пам'ять Гермія пеан і напис до його статуї в Дельфах у вираженнях, що личать лише богам, а не смертним. Філософ змушений був бігти в Халкіду на о. Евбея, де в нього був маєток. Улітку 322 р. він помер.
2 Основні філософські погляди
Якщо речі дійсно існують, то необхідним чином існують і ідеї речей; так що без ідеї річ не існує або сама річ залишається непізнаваною.
Немає принципового відриву ідеї речі від самої речі.
Ідея речі знаходиться усередині самої речі.
Ідея речі, будучи чимось одиничним, як одинична і сама річ, у той же час є й узагальненням усіх частин речі, є якоюсь спільністю.
Спільність речі обов'язково існує й у кожної окремої речі, і існує щораз по-різному; але це значить, що спільність речі охоплює всі її роздільні частини і тому є цілісністю речі.
Цілісність речі, коли з видаленням однієї частини речі гине і вся річ, є організм речі на відміну від механізму речі, коли річ залишається цілісною, незважаючи ні на яке видалення окремих її частин і заміну їх іншими частинами.
Організм є така цілісність речі, коли мається одна або кілька таких частин, у яких цілісність присутня субстанціонально.
Чотирьохпринципна структура всякої речі, як організму:
1. Ейдос (ідея) речі є такою її сутністю, яка знаходиться в ній самій, і без якої взагалі не можна зрозуміти, що таке дана річ.
2. Матерія речі є тільки ще сама можливість її оформлення і можливість ця - нескінченно різноманітна. Ейдос речі не є її матерія, а матерія речі не є її ейдосом.
3. Якщо речі рухаються, а для руху повинна існувати яка-небудь визначена причина руху, то це значить, що необхідно визнати якийсь саморух, якусь причину, що є причиною для самої ж себе. У бутті існує саморушійна причина і цей саморух так чи інакше відображається й у реальній залежності руху однієї речі від руху іншої речі.
4. Не можна мислити рух в абстрактному виді, тобто без того результату, що вона дає. Рух речі має на увазі мету руху - специфічну категорію речі, що не є ні її формою, ні її матерією, ні її причиною.
Загальне формулювання чотирьохпринципної структури - річ є матерія, форма, діюча причина і певна доцільність, тобто кожна річ є упредметнена форма з причинно-цільовим призначенням.
Художньо-творчий першопринцип:
1. Художня роль матерії - матерія не просто відсутність усяких форм, але і нескінченна творча можливість. Матерія виявляє себе у виді тих чи інших просторових і тимчасових форм.
2. Природа як твір мистецтва - природні речі і вся природа, узята в цілому, є тією чи іншою смисловою картиною.
3. Душа є не що інше, як принцип живого тіла. Душа - субстанція в якості ейдоса фізичного тіла, у потенції володіючого життям.
Художньо-творчий принцип у його завершенні:
1. Подібно тому, як усяке матеріальне тіло є щось, тобто є тим або іншим ейдосом, і подібно тому, як ейдос живого тіла є принцип його життя, то є його душа, подібно цьому і всякій душі, що рухає тілом у тім або іншому напрямку, теж має свій власний ейдос, що називається Розумом, так що душа є енергія Розуму.
2. Розум є ейдос усіх ейдосів.
3. Розум, незважаючи на усю свою волю від почуттєвої матерії, містить свою власну чисто розумову матерію, без якої він не був би художнім твором.
3 Основні політичні погляди
Держава є політичне спілкування.
Спілкування, природним шляхом виникле для задоволення повсякденних потреб, є сім’я.
Держава належить до того, що існує по природі, як і людина є по природі своєї істота політична.
Хто природі своєї належить не самому собі, а іншому і при цьому все-таки людина, той по своїй природі раб. У найкращій державі краще, щоб власність була приватною, а користування нею – загальним. Державний устрій – це розпорядок у області організації державних посад узагалі, і у першу чергу верховної влади.
Державні устрої, що мають на увазі загальну користь, є позитивними, - це царська влада, влада небагатьох, але більш ніж одного – аристократія, влада більшості – політія.
Відхилення від зазначених устроїв: від царської влади – тиранія, від аристократії – олігархія, від політії – демократія.
З усіх видів державного устрою, що відхиляються від правильних, найгіршим буде той, котрий виявиться відхиленням від первісного і самого божественного. Тиранія, як найгірший із усіх видів державного устрою, стоїть дальше усього від самої її сутності; до неї безпосередньо примикає олігархія, найбільше ж помірним з видів, що відхиляються – демократія.
Правильне законодавство повинне бути верховною владою, а посадові особи повинні мати вирішальне значення тільки в тих випадках, коли закони не в змозі дати точну відповідь.
Держава, що складається переважно з людей середнього статку, буде мати і найкращий державний лад. Законодавець повинен при створенні того чи іншого державного устрою постійно залучати до себе середніх громадян.
В усякому державному устрої повинні бути три основні частини: законодавчий орган, посади, судові органи.
Причиною обурень є нерівність.
Найважливішим способом збереження державного ладу є виховання в дусі відповідного державного устрою.
4 Аристотель про душу
Насамперед необхідно визначити, до якого роду (сущого) відноситься душа і що вона таке: чи є вона визначене щось; чи відноситься вона до того, що існує в можливості, або, скоріше, є деяка ентелехія – (грец. entelechia - що має ціль у самому собі)?
Варто також з'ясувати, чи складається душа з частин чи ні і чи однорідні всі душі чи ні? І якщо не однорідні, то чи відрізняються вони одна від одної по виду або по роду. Це потрібно з'ясувати тому що ті, хто говорить про душу і досліджує її, розглядають, очевидно, лише людську душу, але не повинно вислизати від нас і те, чи існує одне визначення душі, як наприклад, визначення живої істоти одне, чи душа кожного роду має особливе визначення, як наприклад, душа коня, собаки, людини, Бога. Далі, якщо йдеться не про безліч душ, а тільки частини душі, то виникає питання: чи потрібно спочатку досліджувати всю душу або її частини? Важко також визначитися щодо частин душі, які з них відрізняються між собою по природі і чи потрібно спочатку досліджувати частини або ж види їхньої діяльності (наприклад, мислення або розум, відчуття або здатність відчуття). І точно так само щодо інших здібностей душі. Якщо ж потрібно спочатку досліджувати види її діяльності, то знов-таки можна було б порушити питання, чи не варто спочатку розглянути те, що їм протилежить, наприклад, те, що відчувається раніше здатності відчуття і т.п.
Аристотель розумів душу, як рушійний початок, але стверджував, що сама душа не може рухатися.
Аристотель розрізняв чотири види руху (зміни):
1) виникнення і знищення;
2) якісна зміна, тобто зміна властивості;
3) кількісна зміна, тобто збільшення і зменшення (ріст, збиток);
4) переміщення, зміна місця.
Власне до руху він відносить зміни виду (2)-(4), оскільки зміна виду (1) є скоріше простий вимір, що полягає в переході однієї речі в іншу. Тим часом, стверджує філософ, виникнення і знищення відбуваються щодо сутності; для неї ж “немає руху, тому що ніщо існуюче їй не протистоїть”.