Міністерство освіти і науки України
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Інститут телекомунікаційних систем
Кафедра інформаційно-телекомунікаційних мереж
Реферат
з філософії
На тему: «Боротьба шкіл Стародавнього Китаю»
Виконала:
Студентка 2 курсу
Групи ТІ-71
Томаш Леся
Київ-2009
План
Вступ. Зародження філософії в Стародавньому Китаї
Основні школи давньокитайської філософії
Школа Інь-Ян
Конфуцій.Конфуціанство
Мен-цзи та Сюнь-цзи
Моїзм
Школа імен
Легістська школа
Даосизм
Висновки
Джерела
Вступ. Зародження філософії в Стародавньому Китаї
Перші зародки філософських ідей починають проявлятися ще в надрах міфологічного осмислення дійсності. У Стародавньому Китаї міфологія була розвинена слабо. Стародавні китайці були для цього дуже практичними людьми. Однак все таки прояви філософського характеру зустрічаються вже у «П’ятикнижжі».
Філософія в Китаї виникає в кінці III періоду в історії Стародавнього Китаю і одержує свій найвищий розквіт в наступний період Чжаньго. Цей період «держав та царств, що змагаються» був також тим, що часто називають «золотим століттям китайської філософії». На ранніх етапах розвитку філософської думки на першому плані поставало позбавлене індивідуальності, узагальнене уявлення про світ, проте з часом все більше починають приділяти увагу проблемам людини, її життю.
При цьому в більшості шкіл переважала практична філософія, пов'язана з проблемами житейської мудрості, моральності, управління. Це майже цілком відноситься до конфуціанства, моїзму, легізму, погляди вчень яких були або слабкі, або запозичені з інших шкіл, наприклад з даосизму – самої філософічної з шести шкіл старокитайської філософії.
Основні школи давньоїкитайської філософії
Історія Стародавнього Китаю розпадається (не рахуючи неоліту) на шість періодів:
* Шан-Інь (18-12 ст. до н.е.);
* Чжоу – Західне Чжоу (12-8 ст. до н.е.);
* Чжоу – Східне Чжоу – Лего (тобто «окремі держави»);
* Чжоу – Східне Чжоу – Чжаньго (тобто «держави, що б'ються»);
* імперія Цинь (221-206 р. до н.е.);
* Хань (кінець 3 ст. до н.е. – 2 ст. н.е.).
Філософських шкіл в Стародавньому Китаї було так багото, що самі китайці говорять про них як про «сто шкіл». Пізніше в «Історичних записках» Сима Цяня (2-1ст. до н.е.) наводиться перша класифікація шкіл Стародавньього Китаю. Там названо шість головних шкіл:
· «прихильники вчення про інь і ян»( натурфілософи);
· «школа служивих людей» (конфуціанство);
· «школа моїстів»;
· «школа номіналістів», «школа імен» (софісти);
· «школа законників» (легістів);
· «школа прихильників вчення про дао і де» (даосизм).
Школа Інь-Ян
Перша — «Інь-Ян цзя», або школа «Інь-Ян», школа натурфілософів. Вона одержала свою назву від принципів Інь і Ян, які в китайській думці вважаються двома головними принципами космології. Інь — жіноче начало, Ян — чоловіче. Як вважають китайці, всі космічні явища є результат взаємодії і комбінацій Інь і Ян.
Інь і Ян одночасно є і протилежними, і взаємозв’язаними, вони обидва протистоять один одному і доповнюють один одного. Теорія Інь та Ян є своєрідною інтерпретацією матеріалістичного принципу єдності та боротьби протилежностей в основі всіх проявів навколишнього світу.
Взаємовідношення Інь—Ян були зображені у формі монади (ТАЙ ЦЗІ ТУ), на котрій білий колір відображає Ян, а чорний –Інь, протилежність і взаємозв’язок втілюються у кривій лінії, а здатність трансмутації один одного показана «точками – зародками» одного початку в другом.
Основні положення цієї теорії полягають в наступному:
· Протилежність Інь та Ян проявляється головним чином в здатності протистояти і контролювати один одного. Саме протистояння підтримує певний фізіологічний баланс, від якого багато чого залежить(наприклад, самопочуття людини);
· Взаємозалежність полягає в тісному зв’язку двох початків: без одного не можу існувати іншого, і навпаки;
· Інь та Ян постійно підтримують один одного, а не знаходяться у фіксованому стані;
· Нескінченна подільність Інь та Ян, адже будь-які прояви навколишнього середовища можуть бути нескінченно поділені на саме ці два початки.
Конфуцій. Конфуіанство
Друга школа — «жу цзя», або «школа вчених». У західній літературі ця школа відома як конфуціанська, але ієрогліф жу дослівно означає «освічена людина», «вчена». Таким чином, західна назва частково вводить в оману, бо впускає те значення, що послідовники цієї школи є не тільки мислителями, але і вченими. Вони, перш за все, були вчителями стародавньої класики і тим самим, спадкоємцями стародавнього культурного надбання. Конфуцій, поза сумнівом, є лідируючою фігурою цієї школи, і з повним правом може вважатися її засновником. Проте, термін жу не тільки позначає «конфуціанський» або «конфуціанець», але має і більш широкий сенс.
Конфуціанці — громадські діячі, у центрі уваги яких лежать взаємостосунки між людьми, проблеми виховання Культ минулого — характерна риса всього старокитайського історичного світогляду. У давнину на дрібниці не звертали уваги и поводили себе гідно, відрізнялись прямотою, вчилися, щоб вдосконалюватися, уникали людей с грубими висловлюваннями и негарними манерами, уникали безладу. Ідеалізуючи стародавність, Конфуцій раціоналізує и вчення про моральність, думаючи, що він, воскрешаючи старе, створює нове. В уявленнях про небо і духів Конфуцій слідував традиціям. Піднебесся для нього — вища сила. Воно стежить за справедливістю на землі, стоїть на варті соціальної нерівності.
Конфуціанська етика опирається на такі поняття, як «взаємність», «золота середина » і «людинолюбів», складаючи в цілому «правильний шлях», якому повинен був слідувати кожній, хто бажає жити в згоді сам з собою, з іншими людьми і самим світом, що означає — жити щасливо. Тобто суть конфуціанства полягала в такому: нероби іншим так, як не хочеш, що робили з тобою.
Позитивне в конфуціанстві є те, що головний засіб управління народом полягає в силі прикладу і навіть в переконанні, а не в голом примусі.
Все населення країни ці філософи поділили на 4 категорії (свого роду, віддалений прообраз каст індуїстів):
1. Люди, що володіють мудрістю з народження;
2. Люди, які можуть придбати мудрість;
4. Люди, що насилу осягають учення;
5. Народ, який не в змозі навчитися мудрості або придбати знання.
«Виправлення імен» («чжень мін») — кульмінація конфуціанського культу минулого. Кун Фу-цзи визнавав, що «все тече», і “час біжить не зупиняючись». И тим більше треба піклується про те, щоб в суспільстві все залишалося незмінним. Тому конфуціанське виправлення імен означало насправді не приведення суспільної свідомості у відповідність з суспільним буттям, що змінюється, а спробу привести речі у відповідність з їх минулим значенням.
Після смерті Конфуція його школа розпалася на вісім напрямів, серед яких особливо яскравими є Мен-цзи та Сюнь-цзи.
Мен-цзи та Сюнь-цзи
Учень онука Конфуція, Мен-цзи, ще більш підсилив вчення про піднебесся як безособову об'єктивну необхідність долі, що стоїть на варті добра. Нове у нього полягало в тому, що він побачив найбільш адекватне віддзеркалення волі піднебесся у волі народу. Пізнання доброї природи прирівнюється Мен-цзи до пізнання піднебесся. Немає кращого служіння піднебессю, чим відкриття в своїй душі початку добра і справедливості. Учивши про природну рівність людей, Мен-цзи, проте, виправдовував їх соціальну нерівність потребами розподілу праці.
Інший конфуціанець, Сюнь-цзи, ставив у центр уваги проблеми людини і суспільства. Його картина всесвіту – основа його етико-політичного вчення. Він позбавляв небо всіляких надприродних якостей. Усе у природі відбувається за законами самої природи. З постійності явищ природи Сюнь-цзи робить два важливі висновки. По-перше, ніщо не є таким, що «походить від духу». Те, що люди думають, що речі походять від духу, пояснюється тим, що вони бачать лише результат процесу, а не сам процес, вони не бачать, що здійснюється всередині. Не уявляючи собі цих невидимих внутрішніх змін, людина пов'язує явні зміни з діяльністю духу або самого неба. Другий висновок стосується волі піднебесся. Постійність неба, будучи зіставленою з непостійністю суспільного життя, говорить про те, що піднебесся не впливає і не може впливати на те, що відбувається з людьми.
Варто відзначити, що Сюнь-цзи на відміну від Мен-цзи вчив, що людина від природи зла. Отже, як бачимо, навіть в одному напрямку філософської течії вже є протистояння думок.
Вчення Сюнь-цзи про злу природу людини, про значення в переробці цієї природи держави і правителів, про необхідність однодумності було підхоплене школою «фа-цзя» (п'ята школа) і направлене проти самого конфуціанства. Матеріалістичні ж моменти світогляду Сюнь-цзи були забуті.
Моїзм
Третя школа — «мо цзя», або моїстська школа. Вона відрізнялася згуртованою організацією і суворою дисципліною під керівництвом Мо-цзи. Її послідовники дійсно самі називали себе монетами.
Школа моїстов багато в чому відрізнялася від інших філософських шкіл Стародавнього Китаю. Мо-цзи залишився єдиним видатним її представником. Його філософія не зародила інших вчень. При Мо-цзи і пізніше школа була чітко побудованою воєнізованою організацією, що неухильно виконувала накази її голови (членами в більшості були, вихідці з прошарку бродячих воїнів).