i створювати деякi новi типи власностi. Це й становить ме-
ханiзм змiни iсторичних форм суспiльства, або суспiльних
формацiй. Сама ж 'змiна' розумiється Марксом за схемою 'за-
перечення' i оформляється в поняттi 'соцiальної революцiї'.
Вмщевказанi концептуальнi положення фiлософiї iсторiї
Маркса отримали в нього назву 'матерiалiстичного розумiння
iсторiї', автором i творцем якого вiн вважав себе разом з
Ф.Енгельсом.
Марксова концепцiя фiлософiї iсторiї має своєю перева-
гою i, водночас, недолiком принципову вiдкритiсть, неповно-
ту, яка є вiдображенням нескiнченностi iсторичного буття
людства. Саме ця її риса й привела до поєднання в ХХ
столiттi даної концепцiї з рiзноманiтними формами соцiально-
го радикалiзму, що, врештi решт, спричинило величезнi
соцiальнi катаклiзми, якi пережило людство в нашу епоху.
5.6.1.4 Концепцiя методу.
Марксова концепцiя дiалектичного методу цiлковито ба-
зується, за його ж визнанням, на дiалектичнiй логiцi Гегеля,
щоправда, своєрiдно переробленiй та переосмисленiй. Для
Маркса дiалектика виступає як вчення про всезагальнi зв'яз-
ки i найзагальнiшi закони розвитку буття i мислення. Слiд
вiдзначити, що Маркс не створив розгорнутого вчення про
дiалектичний метод, вважаючи, що найдовершенiшу форму такого
вчення, хоча й з iдеалiстичних позицiй, запропонував Гегель.
Свою ж заслугу вiн вбачав у переробленнi гегелiвської
дiалектики з позицiй матерiалiзму, iменуючи своє вчення
'дiалектичним матерiалiзмом'.
Як i Гегель, Маркс вважав основою дiалектики систему
фiлософських категорiй та принципiв: єдностi та боротьби
протилежностей, переходу кiлькiсних змiн в якiснi, запере-
чення заперечення. Основою розвитку свiту, природи,
суспiльства, мислення для Маркса виступає дiалектична супе-
речнiсть. Єднiсть буття i мислення означає, що людське
мислення i об'єктивний свiт є пiдпорядкованими одним i тим
самим законам, котрi вказанi вище, тому вони не можуть супе-
речити одне одному. Водночас ця єднiсть не є тотожнiстю:
якщо всезагальнi зв'язки i розвиток об'єктивної реальностi
iснують поза i незалежно вiд свiдомостi людини, то зв'язки i
розвиток мислення, вiдображаючи об'єктивнi зв'язки i розви-
ток, пiдпорядковуються своїм специфiчним гносеологiчним та
логiчним принципам.
5.6.1.5 Вплив фiлософiї Маркса на свiтову фiлософiю.
Фiлософiя Маркса виявила значний вплив на свiтову
фiлософську думку. Багато визначних фiлософiв ХХ столiття в
тiй чи iншiй мiрi звертались до запропонованих Марксом iдей
(серед таких фiлософiв можна згадати Ж.-П.Сартра, А.Камю,
Е.Фромма, Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермаса, Р.Арона, Л.Аль-
тюсера, М.Бердяєва, С.Булгакова та багатьох iнших). При ць-
ому в найбiльшiй мiрi таке звернення вiдбувалось в планi
вивчення гуманiстичних iдей Маркса, що стосуються природи
людини, її свободи та звiльнення тощо. Водночас iдеологiзо-
ванi варiанти фiлософiї марксизму-ленiнiзму, що тривалий час
насаджувались в бувшому СРСР, зазнавали нищiвної критики з
боку творчо мислячих фiлософiв.
Попри всю цю критику, руйнацiю створених на основi
iдеологiї марксизму соцiально-державних форм, фiлософська
творчiсть Маркса, його самобутнi iдеї дозволяють зарахувати
його до найвизначнiших фiлософiв та мислителiв у iсторiї
людства.
5.6.2 Розробка Марксової фiлософiї Ф.Енгельсом.
5.6.2.1 Фрiдрiх Енгельс.
Фрiдрiх Енгельс (1820-1895) - товариш i соратник
Маркса, популяризатор його iдей. Не отримавши завершеної
освiти, посилено займався самоосвiтою. Протягом багатьох
рокiв матерiально пiдтримував Маркса i його родину. Пiсля
смертi Маркса займався впорядкуванням та публiкацiєю його
творiв, з-помiж яких видiляються 2-й i 3-й томи 'Капiталу'.
Основнi працi: 'Свята родина' (1845, разом з
К.Марксом), 'Нiмецька iдеологiя' (1845-476 разом з
К.Марксом), 'Манiфест Комунiстичної партiї' (1848, разом з
К.Марксом), 'Анти-Дюрiнг' (1876-78), 'Дiлаектика природи'
(1873-82), 'Походження сiм'ї, приватної власностi та держа-
ви' (1884), 'Людвiг Фейєрбах та кiнець класичної нiмецької
фiлософiї' (1886) та iн.
5.6.2.2 Iсторiя фiлософiї та натурфiлософiя.
Фiлософськi погляди Енгельса найбiльшою мiрою викладенi
в 'Анти-Дюрiнгу' та 'Дiалектицi природи'. Слiд вiдзначити,
що сам Енгельс не був самостiйним фiлософом, а переважною
мiрою популяризував та розгортав фiлософськi iдеї Маркса.
Прослiдковуючи iсторичний розвиток фiлософської думки,
Енгельс обгрунтовував неминучiсть виникнення фiлософiї
марксизму. Вiн доводив закономiрнiсть змiни основних
перiодiв в iсторiї фiлософiї: 1) наївна дiалектика античних
фiлософiв, 2) метафiзична фiлософiя XYII-XYIII ст., 3) iде-
алiстична дiалектика нiмецької класичної фiлософiї, 4) ма-
терiалiстична дiалектика Маркса. Водночас iсторична зако-
номiрнiсть виникнення фiлософiї марксизму полягає, за Ен-
гельсом, в тому, що саме ця фiлософiя дає змогу перетворити
соцiалiстичнi вчення з утопiї на науку. Необхiдно вiдзначи-
ти, що поняття 'закон дiалектики' ввiв саме Енгельс.
Обгрунтовуючи дiалектичний матерiалiзм та ма-
терiалiстичне розумiння iсторiї, Енгельс вважав, що
свiдомiсть є не що iнше як продукт дiяльностi людського моз-
ку, сама ж людина є продуктом природи, а тому закони мислен-
ня i закони природи узгоджуються мiж собою ('суб'єктивна' i
'об'єктивна' дiалектика).
Пiзнання людиною свiту не має жодних меж, поскiльки сам
свiт нескiнченний, i пiзнання абсолютної iстини здiйснюється
через нескiнченний ряд вiдносних iстин.
Нескiнченнiсть свiту, за Енгельсом, проявляється в його
часово-просторовiй нескiнченностi. Водночас свiт є єдиним,
що проявляється в його матерiальностi. Отже, простiр та час
є формами iснування матерiального свiту.
Невiд'ємною характеристикою матерiї є рух i розвиток;
водночас i сам рух є невiд'ємним вiд матерiї. Це зумовлено
тим, що рух являє собою спосiб iснування матерiї, а тому вiн
так само не створюваний i не знищуваний, як i сама матерiя.
Енгельс дає класифiкацiю форм руху матерiї (механiчна,
фiзична, хiмiчна та бiологiчна), вважаючи їх предметом вив-
чення рiзноманiтних наук. В зв'язку з цим вiн також пропонує
таку класифiкацiю наук: науки про неживу природу; науки, що
вивчають живi органiзми; iсторичнi науки. Окреме мiсце в
данiй класифiкацiї вiн вiдводить наукам, що вивчають людське
мислення - формальнiй логiцi та дiалектицi. При цьому
дiалектика для Енгельса виконує роль не лише науки про
мислення, але й науки про всезагальнi закони руху i розвитку
природи, людського суспiльства та мислення (саме вiн запро-
понував дане визначення, котре пiзнiше у фiлософiї марксизму
було розповсюджене взагалi на всю фiлософiю).
Вважаючи, що кожна нижча форма руху матерiї переходить
до вищої шляхом дiалектичного 'стрибка' i що кожна вища фор-
ма мiстить у собi в якостi пiдпорядкованого елементу нижчу
форму (але не зводиться до неї), Енгельс в 'Дiалектицi при-
роди' послiдовно розглянув змiст тогочасної математики, ме-
ханiки, фiзики, хiмiї, бiологiї, переходи вiд однiєї форми
руху матерiї до iншої i вiдповiдно переходи вiд однiєї науки
до iншої. При цьому в кожнiй науцi вiн видiляє досить вагомi
для того часу проблеми: в математицi - проблему походження
абстракцiй, у фiзицi - вчення про перетворення енергiї, в
хiмiї - проблему атомiстики, у бiологiї - проблему походжен-
ня та сутностi життя, клiтинну теорiю, дарвiнiзм. Перехiд же
вiд природознавства до iсторiї суспiльства вiн вбачав у роз-
робленiй ним трудовiй теорiї походження людини.
Дослiдження Енгельса спирались на досягнення сучасного
йому природознавства, а тому наступний розвиток науки багато
в чому спростував енгельсiвськi натурфiлософськi погляди.
Водночас слiд вiдзначити, що саме Енгельсова популяризацiя
фiлософiї марксизму багато в чому спричинила тi перекручення
фiлософiї Маркса, якi мали мiсце в марксистсько-ленiнськiй
теорiї та побудованiй на основi цiєї теорiї соцiальнiй прак-
тицi.
5.6 Фiлософiя К.Маркса та Ф.Енгельса.
5.6.1 Фiлософська концепцiя К.Маркса.
5.6.1.1 Карл Маркс.
5.6.1.2 Фiлософська антропологiя.
5.6.1.3 Фiлософiя iсторiї.
5.6.1.4 Концепцiя методу.
5.6.1.5 Вплив фiлософiї Маркса на свiтову фiлософiю.
5.6.2 Розробка Марксової фiлософiї Ф.Енгельсом.
5.6.2.1 Фрiдрiх Енгельс.
5.6.2.2 Iсторiя фiлософiї та натурфiлософiя.
5.6.3.0 Ленiн жвий в нашiх серцях!
_