Труднощі філософського дослідження техніки зв'язані не тільки з тим, що воно далеко виходить за рамки вивчення методологічних проблем технічного знання і технічних наук, але і з тим, що воно повинно містити в собі величезний комплекс різнорідних проблем - відношення техніки і людини, техніки і природи, техніки і буття, місця техніки в соціокультурному світі, оцінки технічних інновацій і науково-технічного прогресу, соціологічних, економічних і соціально-психологічних умов і наслідків технічного прогресу, взаємовідносин техніки і праці, інженерної діяльності і техніки, техніки і навколишнього середовища, екологічних наслідків науково-технічного прогресу та ін.
Якщо проаналізувати ті проблеми, що лежать в основі різних концепцій техніки, то можна виділити чотири структуроутворюючих відношення, що й визначають спосіб розгляду техніки: техніка і людина, техніка і природа, техніка і буття, техніка і соціокультурний світ. Відповідно до цього все різноманіття філософських концепцій техніки може бути схематизовано виходячи з того чи іншого типу відносини, що вважається найбільш фундаментальним. Тому можна говорити про антропологію техніки, натуралістичну онтологію техніки, про онтологію техніки і культурологію техніки. Такі типи філософських концепцій техніки, звичайно, по-різному визначають й суть техніки й перспективи її розвитку.
Почнемо з праць найбільшого іспанського філософа Хосе Ортега-и-Гассета (1883-1955), що користаються широкою популярністю в нашій країні. Це один з філософів, що залишили глибокі й оригінальні міркування щодо техніки. Ортега виходить з того, що техніка - це практичні дії, що чи змінюють й перетворюють природу. У ці дії обов'язково входять винаходи і технічні пристрої. Техніка, згідно Ортеги є сукупність таких актів, що перетворюють природу заради задоволення потреб людини. "людина створює нові, сприятливі обставини." У противагу пристосуванню до середовища, що характерно для відношення тварини до природи, людина завдяки техніці пристосовує середовище до себе. Така вихідна передумова його аналізу техніки. У ході її конкретизації Ортега показує, що техніка - це дії, що не обмежуються задоволенням людських потреб, а дії надлишкові, спрямовані на винахід чогось, на виконання плану діяльності. Тим самим, техніка зменшує зусилля людини, і, змінюючи обставини, поліпшує його життя. "Техніка, - відзначає Ортега, - це головним чином зусилля заради заощадження зусиль"
Проблематика лекцій Ортеги дуже широка. Техніка і життя, техніка і добробут, критика ідеї прогресу технічного детермінізму, техніка і погрози європейській культурі, спрямованість розвитку техніки і типи культур, зв'язок техніки з точною і строгою наукою, мінливість і лабільність техніки, періодизація розвитку техніки, в основі якої відношення "людина - машина", перетворення людини в придаток машини, техніцизм як спосіб думки, що виник разом з Галилеєм і одержав у наші дні свою вищу форму, - от коло проблем, що обговорювалися Ортегой.
Питання про техніка переростає в його лекціях у питання про буття людини у світі. Ортега виходить з того, що людське існування, перебування у світі зовсім не схоже на пасивну присутність, що "людина - це онтологичний кентавр, одна половина якого уросла в природу, а інша виходить за її межі, тобто їй трансцендентна". Жити, відповідно до цього філософа, означає мати справи зі світом, звертатися до світу, діяти в ньому, піклуватися про нього. Життя в його інтерпретації, тотожна діяльному виробництву, активній творчості. А воно немислимо без технічних винаходів і створення технічних засобів. Реалізація людиною свого буття у світі неможлива без заощадження людиною своїх зусиль, що здійснюється завдяки техніці й у техніку. Місія техніки - звільнення людини від його злитості з природою, від витрати зусиль, перенесення зусиль на світ технічних засобів, на машини.
Ім'я німецького філософа майже Ханса Блюменберга невідомо нашому читачу. Тим часом, він - професор університетів Гамбургу, Гіссена, Бохума, Мюнстера, член Академії наук і літератури, автор більш 150 монографій і статей, освячених різним проблемам сучасної філософії - від філософії мови до історії науки, від естетики до філософії техніки. У центрі уваги Блюменберга - своєрідність науки і картини світу в культурі нового часу. Вступивши в полеміку з концепцією М. Хайдеггера про новий час як час картини світу, він звертається до феноменології Гуссерля та її аналізу походження науки нового часу, ролі науки в кризі європейської цивілізації та її інтерпретації феномена технізації світу.
Згідно Блюменбергу, феноменологія розкрила суть технізації, не обмеживши аналізом світу машин, створених людиною, а показавши, що технічний елемент вже міститься в природничонауковій постановці питань, характерної для науки нового часу й особливо для Галилея. Блюменберг підкреслює неминущу цінність аналізу Гуссерлем технізації, у тому числі і для дослідження трансплантації європейської науки в інші культури, звертаючи увагу на те, що в цьому процесі відсутня внутрішня мотивація прийняття рішень щодо підтримки і запозичення тих чи інших технічних нововведень і дослідницьких напрямків. Експорт науки, а точніше її практично корисних досягнень також свідчить про технізацію науки, про спустошення її змісту.
Разом з тим Блюменберг указує на ряд слабких сторін феноменологічного аналізу техніки. Зокрема, він відзначає, що технізація нерідко розглядається Гуссерлем як патологічний процес, а філософія виступає як терапія, що рятує європейську культуру від хвороб техніцизму і рятує її від катастрофи. Суперечливість феноменологічної концепції техніки полягає, згідно Блюменбергу, й в тім, що з одного боку, Гуссерль проводить думку про неминучу технізацію в новоєвропейській культурі, а з інший, - платоністські установки, що збереглися у світогляді і пізнього Гуссерля, приводили до відкидання техніки і неприйняттю технізації, оскільки технізація - невблаганна доля цієї культури, що веде її до кризи.
У тім аналізі феноменологічної концепції технізації, що дав Блюменберг, неявно представляється і його власна інтерпретація техніки. Її вихідним пунктом є ідея про те, що людина з біологічної точки зору істота непристосована, відкрита, нужденна для того, щоб вижити і жити у виробництві штучного світу артефактів. Це виробництво (незалежно від того, чи є воно матеріальним чи духовної) завжди символічно. Завдяки створенню символічного світу людина заміщає далекий йому світ світом штучним, а відношення людини до дійсності завжди є опосередкованим, виборчим і ґрунтується на метафоризації світу. Інстинктивні реакції, характерні для тварини, заміщаються в людини орієнтованою дією, що припускає мету, символ, вербальне вираження і розуміння. Неважко помітити близькість ідей Блюменберга щодо біологічної недостатності й незахищеності людини, про культурно-символічний характер діяльності людини, що відшкодовує і компенсує його біолого-антропологічну обмеженість з ідеями філософської антропології А. Гелена.
Думка Блюменберга про опосередкований характер відносин людини до дійсності дуже істотна для філософії техніки. Саме вона пояснює різноманіття форм дійсності і світів, у яких живе сучасна людина, неоднозначність правил, що регулюють її життя, метафоричність розуміння нею світу й себе самої.
Філософська концепція техніки М.Хайдеггера (1889-1976) протистоїть антропології техніки і її можна назвати онтологією техніки. У центрі його робіт - онтологична інтерпретація техніки, її зв'язку з буттям, аналіз її в контексті відносини людини з буттям. Він не приймає уявлення про техніку як засобі й як утіленні людської діяльності, інструментальний і антропологічний підходи до техніки. Неявно полемізуючи з Ортегой-и-Гассетом і К. Ясперсом, Хайдеггер бачить у техніці спосіб конструювання світу. Техніка несе із собою і виражає в собі нове відношення людини до світу, новий спосіб розкриття буття. У цьому техніка споріднена мистецтву і сполучена з щирим пізнанням. Подібно мистецтву техніка - творчість, що відкладається в добутку, а оскільки всякий добуток виводить з неявного у відкритість, техніка відноситься до тієї ж області, де збувається істина.
Однак, сучасна техніка зв'язана з забуттям буття і його відкритості. У цьому джерело тієї погрози, що несе із собою техніка. Вона формує сугубо технічний спосіб конструювання світу, де природа виявляється постачальником енергії і матеріалів, ставиться на службу виробництва як добуванню нових матеріалів, нової енергії, нової сировини. Техніка з розкриття таємності буття перетворюється у виробляюче, видобувне розкриття, для якого буття, що стало сущим, поставлене як таке "дещо", функціонально використовуване людиною. Своєрідність сучасної свідомості полягає в тім, що онтологічна природа техніки, її спряженість з Таємницею Буття зникає. Спосіб виявлення сутності техніки, форма розкриття таємності буття, що править сучасною технікою, не будучи чимось технічним Хайдеггер називає поставом (Ge-stell).
Особливостями цього способу відносини людини до буття, що з найбільшою силою виражено в техніку і яке, по Хайдеггеру складає місію і долю людини, є:
1) перетворення природи в матеріал і джерело поставляння енергії;
2) уніфікація, що не осягає різноманіття і диференційованість буття;
3) функціоналізація, що применшує індивідуальну самостійність речі;
4) протиставлення суб'єкта й об'єкта при який об'єкт включений у систему видобувного надання, свідомість відокремлено від сущого, а суб'єкт, що ототожнюється з опредмечиванием стає лише моментом розвитку технічних засобів;
5) підпорядкування усього і вся планувальному і розрахунку, що проектує ;
6) установка на панування, що не обмежується лише здійсненням волі, а є способом онтологічній конституції і світу, і речі, і природи;