Види банківського переказу (стр. 1 из 3)

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

«Міжнародні розрахунки і валютні операції»

Види банківського переказу. Шляхи мінімізації ризику неплатежу при використанні банківського переказу

Перекази за кордон можуть бути здійснені різними способами: письмово (поштою), телеграфом, телетайпом, через міжбанківські системи комунікацій тощо. Для письмових переказів існують рекомендовані Міжнародною торговою палатою спеціальні формуляри, складені багатьма мовами. За змістом вони нагадують перекази всередині країни; в них також повинні бути зазначені замовник, бенефіціар з його даними про рахунок, грошова сума і причина платежу. Цей звичайний зміст переказу доповнюється даними банку-кореспондента, який отримав доручення. Для того щоб сума рахунка не могла бути змінена заднім числом з метою зловживання, вона забезпечується знаками обмеження.

Вибір валюти платежу погоджується партнерами за контрактом торговельної угоди. Якщо платіж здійснюється у національній валюті, то кредитна установа, що отримала доручення, записує суму в кредит рахунка «А-кореспондента». Якщо була досягнута домовленість про іноземну валюту, тоді «А-кореспондента» просять дебетувати рахунок іноземної кредитної установи, яка отримала доручення. Якщо немає зв'язку через рахунок, то на бланку переказу позначають, яким чином слід придбати грошову суму.

Клієнта, який дає доручення, дебетують на суму переказу плюс тарифна плата. У разі платежів в іноземній валюті сума перераховується за курсом продавця, якщо клієнт не має рахунка в іноземній валюті. Приватний рахунок в іноземній валюті тільки тоді становить інтерес для клієнта, якщо йому регулярно доводиться здійснювати або отримувати платежі в іноземній валюті у відповідних розмірах.

Платежі поштовими переказами. Досить поширеним до останнього десятиліття видом переказів у міжнародній торгівлі був поштовий переказ.

Поштовий банківський переказ – письмове платіжне доручення, що надсилається одним банком іншому, підписане відповідною посадовою особою і є вказівкою іншому банку сплатити зазначену суму коштів вказаному бенефіціарові (або за розпорядженням цього бенефіціара).

Поштовий переказ надсилається банком, який видав розпорядження, в іноземний банк авіапоштою. На відміну від банківської тратти поштовий переказ надсилається самим банком іншому банкові, а не клієнтом банку зарубіжному постачальникові.

Наприклад, український покупець доручає своєму банку перевести італійському продавцеві 100 000 євро на його рахунок №9872-A/126790 в оплату інвойса №176–56 і дебетувати свій рахунок №0703457698012. Український банк по отриманні інструкцій від покупця перевіряє правильність заповнення заяви на переказ, відповідність реквізитів бенефіціара (покупця), його банку, їх адреси, дізнається, чи достатній залишок на рахунку покупця, щоб сплатити поштово-телеграфні витрати українського банку і комісію за виконання переказу. Потім український банк дебетує у себе рахунок вітчизняного покупця відповідно до його вказівок і надсилає інструкції своєму банку-кореспонденту в Італії, зазначаючи всі деталі платежу (Рис. 1).

Для можливості перевірки вірогідності інструкцій вони повинні мати підпис офіційної особи українського банку, уповноваженого завіряти документи. Італійський банк порівнює його із наявними у нього зразками підписів уповноважених осіб, які можуть розпоряджатися виплатою за поштовими дорученнями. Ці інструкції містять розпорядження про дебетування рахунка українського банку в італійському банку. Італійський банк дебетує рахунок українського кореспондента і сплачує гроші бенефіціарові.

Рис. 1. Розрахунок поштовим переказом

Оскільки поштовий переказ надсилається авіапоштою, це швидкісний метод платежу, ніж банківська тратта, проте завжди існує ризик, що інструкції будуть затримані чи загублені. Крім того, за останні роки листи-розпорядження практично втратили своє значення через недостатню надійність та високі витрати на їх обробку. На них припадає не більше 4% загальної кількості платіжних доручень.

В умовах розвитку систем телекомунікації поштовий переказ дедалі поступається прогресивнішим і сучаснішим способам платежів, зокрема телеграфному переказу, телексу.

Платежі телеграфними переказами і телексом. Процедура перевірки телеграфних переказів така сама, як і поштових переказів, тільки інструкції надсилають телеграфом або телексом, а не авіапоштою. Тому телеграфні перекази обходяться дещо дорожче клієнтові банку-платника, але вони прискорюють платежі. Крупні платежі доцільно здійснювати за допомогою телеграфного переказу або системи СВІФТ, оскільки додаткові витрати на телеграфний переказ компенсуються додатковими надходженнями завдяки економії часу.

Ще одна перевага телеграфного переказу порівняно з поштовим полягає у тому, що не існує небезпеки затримки чи загублення інструкції на пошті. Однак дуже важливо перевірити вірогідність цих інструкцій. На відміну від поштового переказу її неможливо визначити перевіркою підпису; це роблять за допомогою «контрольного ключа» або «кодового слова» – спеціального цифрового коду, за яким банк-кореспондент ідентифікує відправника даного повідомлення, а також суму платежу, найменування валюти, дату відправлення тощо, вказані у повідомленні.

Після перевірки, як і за поштового переказу, банк-платник відправляє телекс, який містить такі основні позиції:

- найменування отримувача платежу;

- сума і валюта платежу;

- дата валютування;

- найменування продавця;

- основні реквізити рахунка продавця;

- в разі покриття назва банку, з якого воно здійснюється;

- найменування товару або інвойса (рахунка-фактури).

Додатково можуть бути вказані й інші моменти.

Банк бенефіціара при отриманні телеграфного платіжного доручення від іноземного банку перевіряє деталі платежу і здійснює такі операції: дебетує рахунок іноземного банку; кредитує рахунок бенефіціара.

Постачальник (бенефіціар), отримавши кредитове авізо (кредитовки або виписки стану рахунка), впевнений, що покупець виконав свої зобов'язання і розпочинає виконання умов контракту.

При переказі коштів телексом бажано використовувати форматований телекс, вартість якого нижча. Формат платіжного доручення телексом подібний до формату повідомлення за СВІФТ, має такі самі поля.

Платежі через міжбанківські системи комунікацій. Останнім часом найбільш виправданими є способи платежу через міжбанківські системи комунікацій, такі як Micro Register, Chips, Федвайр та інші, що застосовуються в окремих регіонах світу та у глобальному просторі.

Система «Micro Register». Використовується при роботі з одним іноземним банком та його філіями, найчастіше – при розрахунках через Bank of New York i Banker Trust. Інформація передається в іноземний банк модемним зв'язком. Кожному переказу надається номер, на який посилаються у витягах і запитах.

«Micro Register» має пакет прикладних програм, які дають змогу випускати тратти, відкривати акредитиви в іноземному банку. Корисним є Central Information File, який має перелік і порядкові номери всіх кореспондентів іноземного банку і всіх банків, занесених у систему клірингових розрахунків у СІЛА (CHIPS, ABA). Наведення такого номера в платіжному дорученні прискорює здійснення платежу, оскільки він автоматично проходить через комп'ютерну мережу банку. Для банків, що здійснюють чималу кількість платіжних доручень на день і не є членами СВІФТ, це один з найзручніших способів платежу.

Система «Федвайр». Використовується для переказу коштів і цінних паперів на великі суми. Належить Федеральній резервній системі СІЛА (ФРС) й управляється нею. Для здійснення операцій за цією системою 12 федеральних резервних банків сполучені між собою і функціонують як єдине ціле.

Переказ коштів через «Федвайр» здійснюється у формі валових розрахунків у реальному часі, за яких відправник коштів ініціює переказ (це система кредитних переказів). Депозитні установи (в тому числі відділення й агентські контори іноземних банків у США), що мають резервний або кліринговий рахунок у будь-якому федеральному резервному банку, можуть використовувати «Федвайр» для відправлення й одержання платежів.

Учасники «Федвайр» можуть переказувати кошти на рахунок іншої установи у федеральному резервному банку як установи-одержувача, а також на користь третьої сторони, наприклад установи-кореспондента, корпорації або приватної особи. Грошові перекази за «Федвайр» використовуються переважно для здійснення платежів, пов'язаних з міжбанківськими позичками до наступного робочого дня, операцій з міжбанківських розрахунків, платежів між корпораціями і розрахунків в операціях із цінними паперами.

Система грошових переказів «Федвайр» функціонує з 8 год. 30 хв. до 18 год. 30 хв. за східним поясним часом США. Радою керівників ФРС було прийнято рішення встановити з початку 1997 р. час відкриття системи грошових переказів «Федвайр» на 0 год. 30 хв. Розрахунок за кожним переказом здійснюється окремо в процесі його опрацювання, і переказ вважається виконаним («остаточним») у момент його одержання.

Кошти можуть бути надіслані через «Федвайр» тільки на прохання установи-відправника (платника). Установа-відправник безвідзивно уповноважує федеральний резервний банк, в якому знаходиться її рахунок, дебетувати його на суму переказу. Установа-одержувач уповноважує федеральний резервний банк, в якому знаходиться її рахунок, кредитувати його на суму грошового переказу. Якщо кошти, які переказуються, підлягають виплаті третій стороні, установа-одержувач погоджується на негайне зарахування їх на рахунок третьої сторони.

Платіжні повідомлення «Федвайр» надсилають через мережу зв'язку в резервний банк. Депозитні установи надсилають вказівки про платежі на опрацювання у свій місцевий федеральний резервний банк. Якщо платіж призначено для якоїсь установи, що має рахунок в іншому федеральному резервному банку (ФРБ), то його пересилають через мережу зв'язку в цей резервний банк і доводять до відома депозитної установи-одержувача.