Смекни!
smekni.com

Емоційний розвиток дітей (стр. 4 из 6)

“Вітер діє на...” (для дітей 5-10 років)

Із словами “Вітер дує на” ведучий розпочинає гру. Щоб гравці більше дізналися один про одного, питання можуть бути слідуючи: “Вітер дує на того, у кого світле волосся” – всі світловолосі збираються в одну групку.

Ведучого необхідно змінювати, даючи можливість запитати гравців кожному.

“Дружба починається з посмішки”... (для дітей з0 4 років). Сидячи в колі діти беруться за руки, дивляться сусіду в очі і дарують йому мовчазно саму добру посмішку (по черзі).

Ігри і вправи на зняття страхів і підвищення впевненості в собі.

Багато батьків схвильовані проявами страхів у дітей. Одним дітям страшно стає в темні кімнаті, інші не навчаться з’їхати з гірки на санчатах, треті з жахом тікають від приближення собаки, замирають при вигляді павучка. Хтось боїться Баби-Яги, вовка, міліціонера. Об’єкти дитячих страхів безмежно різні, їхні особливості знаходяться в прямі1 залежності від життєвого досвіду дитини, ступені розвитку його уяви, емоційної стабільності, тривожності і невпевненості в собі.

Треба відмітити, що за своєю суттю страх, як і другі неприємні переживання (гнів, афект, страждання) не є однозначно небезпечним і “шкідливим” для дитини. Дуже часто страх захищає дитину від лишнього ризику, відводить від небезпеки, регулює і будує поведінку. Дитячий страх – це зичне явище для психологічного розвитку дітей. Дитина, що не боїться нічого і дуже відкрита – беззахисна перед обличчям життєвих ситуацій. Тепличні ж, гінеропікувані діти, які виходять із звичайного сімейного середовища, відчувають часто труднощі в спілкуванні і поведінці. Страхів багато у тих дітей, чиї батьки самі бояться всього, невпевнені в житті. Прикладом цього слугує образ гіперопікуваного, надлюбимого, “смислжиттєвого” дитяти.

Батьки шкодували, чекали і люблять свою дитину. Однак вони тривожаться за його благополуччя, життя, майбутнє. Ось ці турботливі батьки зав’язують своєму чаду оченята: “Не треба дивитися на все це, це небезпечно, раптом щось побачиш і злякаєшся”. І вушка зав’яжемо, щоб ти не міг, чути грубість, несправедливість оточення. І ротик зав’яжемо – не дай бог щось не так скажеш, тебе образять. Щоб що-небудь ти не натворив, не зробив, ми тобі і ручки зв’яжемо, навіщо – ми за тебе все зробимо, а щоб ти не пішов, куди не потрібно, туди, де небезпечно і страшно, ми тобі і ніжки зв’яжемо, самі відведемо тебе, куди треба”. А саме головне – це твої почуття, ми не хочемо, щоб тебе образили люди, хлопчики чи дівчатка, нам не треба, щоб ти, наша любима дитина, переживала, страждала, засмучувалася, ми зв’яжемо і твоє серце. Ось тепер ти в повній безпеці, ти не помилишся в житті”.

Ну і як цій дитині, як їй жити, як її сприймуть навколишні, що в неї на душі. Крім розумного чола та ще невеликої частини тіла, вільного у дитини нема нічого.

Страшний, перебільшений до крайності приклад. Але задумайтесь на ним, люблячі батьки. Дитина повинна багато бачити, чути, відчувати, проходити свій шлях, борячись із своїми страхами, вчитись переборювати проблеми, розуміти себе й інших.

Всякий раз, коли це можна, потрібно давати дитині можливість діяти самій – це кращий спосіб позбутися страхів. Дитина повинна зрозуміти, що батьки не збираються перекидати на її плечі турботу про її безпеку, вони завжди будуть про неї турбуватись і захищати. Але в деяких випадках вона в стані справитись сама із своїми страхами. Ваше завдання – не жартувати над дитячими страхами, не поглиблювати їх, заганяючи в глиб дитячої душі. Накопичення достатнього досвіду і знань, оволодіння методами саморегуляції дозволяє дитині справитись із своїми страхами, бути впевненим в собі.

Коли ви відчуваєте, що дитина боязлива, підозрілива, сором’язлива, пограйтеся з нею в ігри. Вправи допоможуть в тому випадку, коли причина страхів не дуже значна; з глибинними страхами батькам не впоратись, тут допоможуть спеціалісти.

А основне зрозуміти, що ваші особисті страхи і переживання можуть стати причиною страхів вашої дитин, тож не бійтеся!

“Каруселі” (для дітей 3 4 років)

У вправі беруть участь дитина і один з батьків чи двоє дітей. Один сідає в позу “плода” піднімає коліна і нахиляє до них голову, стопи щільно притиснуті до підлоги, руки обіймають коліна, очі закриті.

Другий стає позаду, кладе руки на плечі сидячому і осторожно починає помалу качати його, як гойданку. Ритм повільний, рухи плавні. Виконувати вправу 2-3 хвилини.

Попередження: сидячий не повинен “чіплятися” ногами за підлогу і відкривати очі. Можна надіти на очі пов’язку. Потім гравці міняються місяцями.

“Намалюй свій страх і переможе його” (для дітей з 4 років)

До вправи бажано поговорити з дитиною. “Чого ти боїшся?” Коли тобі буває страшно? Чи було таке, коли ти сильно злякався? Потім дитині пропонують намалювати те, чого вона боїться. Потрібний великий лист паперу. Олівці та фарби. Після малювання ще раз поговоріть, чого ж вона конкретно боїться. Потім візьміть ножиці і попросіть дитину розрізати “Страх” на маленькі частинки, а маленькі – на ще менші, допоможіть дитині в цьому. Коли “страх” буде подрібнений на маленькі шматочки, покажіть дитині, що тепер його зібрати неможливо. Замотайте ці малі кусочки в великий папір, підійдіть до смітника і викиньте туди, потім підіть з дитиною і викиньте все сміття – воно вам не потрібне, його вивезуть і спалять, а разом з сміттям спалять і “страх”, і більше його ніколи не буде.

Зауваження: повторіть вправу через 1-2 тижні. Подивіться, що мінилося на малюнку страху (колір, сюжет, композиція), і робіть це до того часу, поки не бачите здивоване обличчя дитини у відповідь на прохання намалювати свій страх.

Ігри і вправи на зниження агресивності і послаблення негативних емоцій

Зла, агресивна дитина, розбишака і забіяка – великий батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, “гроза”, вулиць, але і нещасне створіння, яке ніхто не розуміє, не хоче приголубити і пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішнього емоційного неблагополуччя, комок негативних переживань, один з неадекватних способів психологічного захисту.

Такі діти використовують любу можливість, щоб штовхатись, битись, ламати, щипати інших. Їх поведінка часто просить провокуючий характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку, вони завжди готові злити маму, вихователя, ровесників. Вони не заспокояться до того часу, поки дорослі не вибухнуть, а діти не почнуть битися. Наприклад, така дитина буде свідомо вдягатися повільно, відмовлятися мити руки, прибирати іграшки, поки не виведе маму з себе і не почує її крик, чи не отримає кару. Після цього вона готова плакати і, тільки отримавши ласку, заспокоїтися. Для цієї дитини єдиний механізм “виходу” психоемоційної напруги, яка накопилася у внутрішній тривожності.

В нашому житті, нажаль, відбувається багато подій, які самі по собі можуть зробити жорстокою, озлобити, довести до відчаю і викликати негативні переживання. Діти чітко уловлюють настрій оточення. Тому батькам не слід допускати при дитині обговорення неприємностей, дивитись передачі про катастрофи і вбивства, оцінювати негативно вчинки інших, докоряти і погрожувати карою. Подібні прояви свого невдоволення і образи є кращим прикладом для наслідування і бумерангом можуть повернутися в сім’ю у “виконанні” дитиною.

Дорослі не повинні дивуватися, чому дитина слово в слово повторює їхні сварки, знаходиться в позиції постійного супротиву і неприйняття оточення і подій.

Причини агресивності майже завжди зовнішні: сімейне неблагополуччя, відмова у чомусь бажаному, різниця між бажаннями і можливостями.

Тільки зрозумівши і прийнявши це, дорослі “догадуються”, що дитина ні в чому не винні і якщо її не буту ображати, то вона буде доброзичливою і приємною в спілкуванні.

“Вибиваємо пилюку” (для дітей з 4 років). Кожному гравцю дістається запорошена подушка. Він повинен, усердно б’ючи руками, добре її почистити.

“Сваримося овочама” (для дітей з 5 років)

Запропонуйте дітям посваритися, але не поганими словами, а.. овочами: “Ти – огірок”, “А ти редиска”, “Ти – морковка”, “А ти – гарбуз” і т.д.

Запам’ятайте: перед тим, як посварити дитину поганим словом, пригадайте цю вправу.

Методи саморегуляції і зняття психоемоційного напруження у дітей.

Часто батьків турбує поява у дітей незібраності, надмірної активності чи напроти, замкнутості, несміливості, а часто агресивності і плаксивості. Урівноважена, радісна дитина раптом стає конфліктною і неспокійною. Всі ці ознаки внутрішнього психоемоційного напруження. Наслідки якоїсь “дитячої” проблеми, в якій дорослі ще не розібралися. Батьки здатні зрозуміти і заспокоїти її.

Вправи на розвиток вміння відчувати настрій і співпереживати навколишнім. В дітях відчуття емпатії закладено спочатку. Пам’ятайте: діти відчувають, хто їх любить, і рідко помиляються. Настрій мами чітко умовляється дитиною, правда, реагувати на тривогу дитина може зовсім протилежною на перший погляд поведінкою: перезбудженням, бути впертим. Подібне можна оцінити, як би це абсурдно не звучало, як форму співпереживання, бажання “взяти на себе” мамині тривоги. Смуток в очах мами обов’язково відіб’ється на душевному стані дитини і посіє в ній тривогу і хвилювання. Слідкуйте за проявами свого настрою, займайтеся “гігієною” своєї душі: дитина народжена для радості, пізнання, самореалізації. Сприятливий психологічний клімат навколо дитини допоможе їй.

Спеціальні методи розвитку психоемоційної сфери.

Розвиток багатого емоційного світу неможливий без іграшок: іграшок з реального життя, іграшок, що допомагають “виплюхнути” агресію, іграшки для розвитку творчої фантазії і самовираження.