Розвиток гірськолижного туризму в Україні (стр. 9 из 11)
Слід зазначити, що серед показників, які характеризують рівень розвитку гірських районів є такі, зростання яких його підвищує, і такі, зростання яких негативно впливає на стан регіону.
Враховуючи це, розрахунок часткових індексів на основі відповідних значень обраних показників за певний період здійснюється за формулою:
· для j-тих показників, кількісне зростання яких позитивно впливає на розвиток регіону:
іjk=рjk/рj сер, (1)
де іjk – частковий індекс розвитку k-того району;
рjk – значення j-того показника для k-того району;
рj сер – середнє по області значення j-того показника.
· для m-тих показників, кількісне зростання яких негативно впливає на розвиток регіону:
іmk=рm сер/рmk, (2)
де іmk – частковий індекс розвитку k-того району за певний період;
рmk – значення m-того показника для k-того району;
рm сер – середнє по області значення m-того показника.
В цілому по комплексу показників, наприклад, соціального розвитку, відповідний інтегральний індекс визначається як середнє арифметичне від часткових індексів за окремими показниками.
Іk соц.=
, (3)де Іk соц.– інтегральний індекс соціального розвитку k-го району;
n – кількість аналізованих показників соціального розвитку району.
В такий же спосіб визначаються інтегральні індекси економічного розвитку та екологічного стану районів.
Розрахунки інтегральних індексів соціального, економічного розвитку та екологічного стану гірських територій, проведені на прикладі 4-х гірських районів Львівської області, підтверджують дані попереднього аналізу про досить низький рівень соціально-економічного розвитку більшості гірських районів (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Інтегральні індекси розвитку гірських районів Львівської області
| Інтегральний індекс економічного розвитку | Інтегральний індекс соціального розвитку | Інтегральний індекс екологічного стану | |
| Дрогобицький | 0,36 | 0,71 | 5,95 |
| Сколівський | 0,25 | 0,78 | 19,43 |
| Старосамбірський | 0,16 | 0,71 | 19,27 |
| Турківський | 0,15 | 0,73 | 21,92 |
Значення інтегральних індексів економічного розвитку гірських районів Львівської області засвідчують особливо несприятливу економічну ситуацію у Турківському та Старосамбірському районах (відповідно 0,15 та 0,16). Розрахунки інтегральних індексів соціального розвитку показують, що рівень розвитку соціальної сфери у всіх чотирьох гірських районах Львівщини становить 70-80% від середньообласного.
Щодо оцінки якості навколишнього середовища, то, як свідчать дані табл. 2, екологічний стан гірських районів Львівської області є значно кращим, ніж в середньому в області. Особливо сприятливими в екологічному відношенні є Сколівський, Старосамбірський та Турківський райони (індекси 19,43, 19,27 та 21,92 відповідно). І, навіть, Дрогобицький район, який суттєво відстає у цьому відношенні від інших гірських районів, є майже у 6 разів благополучнішим, ніж область в цілому (значення індексу 5,95). Висока якість довкілля є для цих територій конкурентною перевагою, яку необхідно використовувати для покращення соціально-економічної ситуації. Проте ці результати, отримані на основі існуючих статистичних даних, не відображають специфічних екологічних проблем, що стоять перед гірськими територіями. Серед найважливіших з них є: нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу Карпат та проблема руйнівних паводків та повеней, які майже кожен рік завдають значних економічних збитків та призводять до загибелі людей. В роботі зазначено, що показники стану довкілля, які базуються на обсягах забруднення повітря, води і грунтів, та інших фізичних проявах деградації навколишнього середовища є недосконалими індикаторами в умовах руху до збалансованого сталого розвитку. В дисертації наведено комплекс якісних індикаторів економічного прояву деградації довкілля, однак зазначається, що економічна оцінка їх на регіональному рівні через певні показники – проблема складна і потребує додаткових досліджень.
В роботі зроблено висновок про необхідність відображення стратегічних цілей економічного та соціального розвитку країни на регіональному рівні з урахуванням специфічних природно-географічних, історичних, економічних факторів і реальної територіальної диференціації рівня економічного розвитку, соціального становища та екологічної ситуації в регіонах.
Запропоновану в роботі концептуальну модель формування та реалізації стратегії сталого розвитку гірських територій наведено у Додатку А. Реалізацію стратегії сталого розвитку гірських територій Українських Карпат автор пропонує здійснювати поетапно. На першому етапі передбачається створення передумов для реалізації принципів соціальної справедливості, призупинення зубожіння та забезпечення умов для макроекономічного зростання. Покращення ситуації в регіоні на цьому етапі очікується за рахунок двох джерел:
· державної допомоги безпосередньо населенню та місцевим бюджетам (державні інвестиції повинні насамперед спрямовуватися у розвиток інфраструктури);
· росту підприємницької активності у традиційних сферах господарського розвитку: туризмі, лісовому господарстві, тваринництві, а також у тих сферах, які забезпечують поповнення місцевих бюджетів за рахунок акумуляції коштів з інших територій та з-за кордону (туризм, відпочинок, лікування).
Визнано за необхідне на протязі першого етапу реалізації стратегії запровадити спеціальний інвестиційний режим у межах гірських територій та різноманітні механізми оптимального управління розвитком гірських територій.
Другий етап передбачає структурну перебудову економіки, збалансоване використання природно-ресурсного потенціалу, забезпечення якості життя, яка відповідає стандартам європейських країн, надання широких прав територіальним громадам. Результативність господарської діяльності зробить можливим до кінця другого етапу реалізації стратегії соціально-економічного розвитку відмовитися від державної допомоги місцевим бюджетам (або скоротити її до мінімуму) і перетворити цей регіон із депресивного у такий, що стабільно розвивається.
Принципи формування регіональної політики розвитку підприємництва повинні кардинально змінитись в напрямах поглиблення процесів лібералізації і демократизації, на базі яких мають бути сформовані нові механізми прийняття рішень з урахуванням інтересів всіх основних суб’єктів економіки.
В подальшому передбачається створення глобальної системи екологічної безпеки, широке впровадження високоефективних екологічно безпечних технологій, гармонізація відносин людини і природи.
При побудові соціально-економічного механізму формування та реалізації стратегії сталого розвитку гірських територій ми виходили з необхідності створення умов для використання синергетичного ефекту дії державних і ринкових інституцій, які б доповнювали одна одну та сприяли якнайшвидшому виходу гірських територій з кризового стану та їх переходу до сталого розвитку. Основними складовими соціально-економічного механізму реалізації принципів сталого розвитку гірських територій є:
· ринкові механізми управління;
· державна політика підтримки гірських територій;
· повноцінна інтеграція у європейські структури реалізації гірської політики;
· вирішення проблем розвитку на місцевому рівні;
· формування та реалізація галузевих та регіональних програм розвитку.
Виходячи із завдань реалізації принципів сталого розвитку гірських територій, в дисертації обґрунтовано зміст та механізми дії кожної з вказаних складових. В роботі зроблено висновок про те, що успіх реалізації стратегії сталого розвитку гірських районів в значній мірі залежить від освіченості, обізнаності, моральних засад, ментальності, естетичних потреб та громадської позиції гірських мешканців, а також від формування постійного прямого та зворотного зв’язку між органами влади і керованою ними системою.
3.2 Перспективи розвитку гірськолижного туризму в Україні
З огляду на невпинне зростання популярності й моди на гірськолижний спорт, а також беручи до уваги виняткові особливості (наявні унікальні природні ресурси і значну освоєність), розвиток гірськолижного туризму в Карпатському регіоні надзвичайно перспективний та економічно доцільний. Безперечно також, що активний розвиток цього виду туризму в Карпатах сприятиме й підвищенню міжнародного авторитету Української держави.
Незважаючи на природну привабливість, легку транспортну доступність, умовно помірні ціни, відсутність мовного бар’єра та інші принади «зелених легенів Європи», більшість українців, залюблених у гірськолижний спорт, все ж таки віддають перевагу подорожам за кордон — до сусідніх Словаччини, Польщі та більш віддалених Туреччини й Австрії. На природне запитання, чому ж вони не обирають Українські Карпати, наші співвітчизники, а також сусіди-росіяни резонно відповідають: замало інформації про курорти та реклами їх, нерозвинена інфраструктура, низький рівень сервісу, зумовлений майже повною відсутністю конкуренції. Та й, зрештою, елементарна інерція подорожей за кордон, укорінена в думці «там краще», яка, своєю чергою, ґрунтується на масовій рекламі вітчизняних туроператорів.