Смекни!
smekni.com

Підвищення ефективності силової підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків в підготовчому періоді (стр. 2 из 15)

Складність планування спортивного тренування визначається насамперед специфікою вибору тренувальних засобів та методів. У той же час необхідно враховувати, що кожний спортсмен володіє тільки йому властивими психікою, характером, здібностями та інтересами. Ось чому в тренувальному процесі передусім необхідно добитися чіткої взаємодії і координації усіх ланок. Це потрібно мати на увазі при загальному перспективному плануванні тренування, що є необхідною умовою «керованості» спортсменів, можливості регулювання тренувального процесу, спрямованості його на досягнення певної мети [42, 45].

Значення спортивного тренування як цілеспрямованого психолого-педагогічного процесу зводиться, загалом, до управління складною біологічною системою, якою є людина. Людина як об'єкт управління надзвичайно складна. На неї одночасно впливає безліч чинників: фізичні, біологічні, соціальна середа. Значна частина таких впливів може порушити оптимальну течію її життя. Однак, організм людини володіє такою важливою властивістю, як адаптивна мінливість. Цінність адаптації людини полягає в здатності нагромаджувати, зберігати і використовувати ресурси [35, 43, 44, 45].

Специфічним прикладом «адаптаційного ефекту» є зміна, що відбувається в організмі спортсменів у період змагань і тренування. Внаслідок цих адаптаційних процесів виникають зміни в рівні тренувальності, що, в свою чергу, змінює спортивну кваліфікацію [49].

Спортсмен в функціонуючій системі розглядається як виключно важливий елемент, тренер безпосередньо здійснює управління підготовкою спортсмена. Причому інформація від тренера до спортсмена є прямим зв'язком в підсистемі, від спортсмена до тренера та навпаки. Взаємовідносини між ними здійснюються в формі тренувального процесу, пов'язаного з навчанням, вихованням і вдосконаленням.

У самому загальному вигляді управління складається з декількох стадій: прийняття рішення, організація виконання, збір і обробка інформації, підведення підсумків. По своїй суті управління це процес перекладу складної динамічної системи з одного стану в інше, заздалегідь задане, шляхом впливу на її змінні. Однак, для цього в керуючій системі необхідно мати моделі об'єкта в його сучасному і перспективному стані. Проте, навіть при наявності самої моделі, необхідний пошук найбільш ефективних тренувальних коштів і методів. Ось чому найактуальнішим питанням управління тренувальним процесом у всіх ланках залишається його раціональне планування [3, 39, 48].

Обов'язковою умовою оптимального планування тренувального процесу є постійний педагогічний і медично-біологічний контроль [6, 7].

До загальних задач управління системи тренувального процесу відносяться: а) розробка програм тренувального впливу, б) поповнення науково-теоретичної ерудиції, в) корекція поведінки спортсмена.

Це коло задач має шлях зворотного зв'язку: 1) тренер отримує інформацію про стан керованої системи від спортсмена, 2) переробляючи цю інформацію, тренер виробляє рішення про коригуючи можливості, визначаючи коло можливих засобів і методів впливу.

Не менш важливою задачею в управлінні тренувальним процесом є визначення компонентів управління і послідовність (алгоритм) їх виконання. Під алгоритмом управління розуміється послідовність дій управління. У основному дії управління мають наступну послідовність:

1) розробка мети управління,

2) розробка задач, які необхідно вирішити для введення спортсмена в новий бажаний стан,

3) на основі мети і задач розробка засобів, методів і послідовності їх рішення у часі (визначення структурних ланок, етапів і т.д.),

4) розробка засобів та методів контролю ефективності управління та строків контролю,

5) аналіз розробки виконання наміченого на першому етапі управління,

6) оцінка результатів проробленої роботи і виявлення невідповідностей з планом,

7) аналіз причин невідповідностей, корекція, уточнення задач в процесі управління.

Основою при складанні програм є тренувальне навантаження. Однак, при розподілі навантаження велике значення мають індивідуальні дані спортсмена (вік, кваліфікація, стаж, переносимість і т.д.) [7, 8, 11].

В.Н. Платонов [44,45] вважає, що тренувальні навантаження необхідно характеризувати наступними компонентами:

а) характером вправ,

б) інтенсивністю роботи при їх виконанні,

в) тривалістю роботи (протяжністю відрізків або дистанції),

г) тривалістю і характером відпочинку між окремими вправами,

д) кількістю повторень вправ (тривалість роботи).

Співвідношення цих компонентів в тренувальних навантаженнях визначає величину і спрямованість їх впливу на організм спортсмена.

Способи підвищення об'єму і інтенсивності:

1) підвищення швидкості виконання,

2) збільшення дистанції,

3) збільшення ваги снарядів,

4) збільшення тривалості виконання вправ або тренувальних завдань,

5) заміна легких вправ більш складними,

6) збільшення числа повторень.

У кожному занятті є своя міра гранично допустимих навантажень, але будь-яке навантаження повинне визначатися і залежати від віку, статі, підготовленості займаючихся. Величину тренувального навантаження В.Н. Платонов [44] характеризує і ранжує в тренувальних заняттях на чотири умовних групи: 1) великі, 2) значні, 3) середні, 4) малі.

Великі навантаження супроводжуються значними функціональними зсувами в організмі спортсмена, зниженням працездатності. Зовнішнім критерієм великого навантаження є нездатність продовжувати виконання пропонуємої роботи.

Значні навантаження характеризуються великим сумарним об'ємом роботи, що виконується в умовах стійкого стану і не супроводиться зниженням працездатності. Об'єм її звичайно становить 70% об'єму виконуємої роботи до стану стомлення (явного стомлення).

Середнє навантаження відповідає початку другої фази стійкої працездатності, що супроводиться стабільністю рухів. Об'єм роботи в занятті звичайно коливається в межах 40-50% від роботи, що виконується до настання явного стомлення.

Мале навантаження значно активізує рухливість різних функціональних систем, супроводиться стабілізацією рухів. Об'єм роботи в занятті звичайно коливається в межах 20-25% від об'єму роботи, що виконується до явного стомлення.

Всі ці дані стосуються тренувального процесу для спортсменів високої кваліфікації, тобто етапу спортивного вдосконалення. Якщо розглядати ідею розподілу навантажень з урахуванням етапу багаторічної підготовки юних спортсменів, то таке ранжирування не підходить до етапів попередньої підготовки і початкової спортивної спеціалізації.

У циклічних видах спорту величину зовнішніх навантажень, що застосовуються оцінюють по показниках об'єму і інтенсивності. Об'єм навантаження характеризується тривалістю впливу вправ на організм спортсмена. Критерієм об'єму є кількість: а) тренувальних занять, б) вправ, в) часу, затраченого на виконання вправ, г) виконаної роботи (км, метрів, секунд і т.д.).

Об'єм внутрішнього навантаження визначається: а) сумарною ЧСС, б) кількістю втраченої ваги. Під загальним поняттям інтенсивності навантаження розуміють силу впливу в кожний момент напруження функцій.

У циклічних видах спорту навантаження оцінюють з двох позицій:

1) міри напруження організму при виконанні окремих вправ. Тут мірою служить швидкість їх виконання (м/с),

2) часткою вправ, що виконуються з підвищеною інтенсивністю в загальному тренувальному об'ємі, виражених в процентах.

Петровський В.В. [43] використовує терміни «абсолютна» і «відносна» інтенсивність. Абсолютна інтенсивність служить для вибору швидкості виконання об'єму тренувальних засобів. Критерієм інтенсивності можуть служити різні фізіологічні і біохімічні показники навантаження. Критерії оцінки вибирають в залежності від того, яка функціональна система є об'єктом дослідження. Більше усього в практиці використовуються дані аналізу електрокардіограм, максимального споживання кисню, ЧСС, артеріального тиску, рівня концентрації лактату.


1.2 Чинники, що визначають спортивний результат

1.2.1 Значення різних чинників в підготовці спортсменів

Результати в спорті залежать від багатьох чинників (педагогічних, біологічних, соціальних), діючих самостійно і у взаємозв'язку один з одним.

Ролі чинників, що визначають успіх в спорті, відведено значне місце в ряді вітчизняних і зарубіжних робіт [1, 4, 13, 38].

Озолін Н.Г. [40] показав, що до числа основних чинників потрібно віднести: а) рівень матеріального добробуту народу, б) ефективність організації тренувального процесу, в) наявність спортивних баз. Особливе місце Н.Г.Озолін відводить педагогічному керівництву, плануванню тренування, гігієнічному режиму, лікарському контролю.

Найбільш істотними чинниками, що впливають на спортивний результат в більшості видів спорту, є: вік і стаж спортсмена, його зовнішні морфологічні ознаки, функціональні можливості, рівень найважливіших сторін його підготовки (фізичної, технічної, тактичної, психологічної і теоретичної), здібність до відновлення після великих тренувальних навантажень (фізичних і психічних), стан здоров'я.

Булкин В.А. [3,4] відмічає три групи чинників, що впливають на спортивний результат:

1) педагогічно відносно керовані - функціональний стан, фізична, технічна, тактична і психологічна підготовленість,

2) «проміжні» - стан здоров'я, особисті властивості, індивідуально-типологічні,

3) педагогічно мало або зовсім некеровані - вік, стаж, соціальне середовище, умови змагань.

Жмарьов Н.В. [13], розглядаючи можливості, що визначають зростання спортивних результатів у веслуванні, виділив три групи чинників:

1) генетична (природжена) або індивідуальна обдарованість до занять веслуванням,

2) система тренування,

3) умови життя і побуту.

Розкриваючи особливості першої групи чинників, автор враховує наступне: а) міра мотивації до занять веслуванням, б) психічну стійкість, в) здатність спортсмена до адаптації, г) показники фізичного розвитку що займаються, д) ритм і темп біологічного дозрівання організму.