У роботах [43, 61] вказується на те, що кількість еритроцитів і гемоглобіну при лижних перегонах збільшується, зростає і кількість лейкоцитів (нейтральна фаза міогенного лейкоцитозу), разом з цим відзначається, що в плазмі крові підвищується концентрація молочної кислоти, тоді як при недостатньому і нераціональному живленні може різко знижуватися вміст глюкози в крові (до 50-40 мг), що сприяє розвитку стомлення.
Вплив систематичного тренування в лижних перегонах на організм проявляється в підвищенні здатності різних систем: дихальною, серцево-судинною і крові – витягати більше кисню і доставляти його в мітохондрії працюючих м'язів.
У таблиці 1.2 приведені модельні характеристики лижників різної кваліфікації. Очевидно, що організм спортсмена має дивовижні компенсаторні можливості, і нерідко успіху досягають лижники, у яких немає рекордних показників у фізіологічних тестах, але усі вони знаходяться на досить високому рівні. Відмічені випадки, коли лижники з невеликими показниками МПК досягали непоганих результатів (але не чемпіонських). Мабуть, підготовленість спортсмена визначається лише сукупністю різних тестових показників [45].
1.2 Вплив стилю пересування на лижах на організм спортсмена
Лижні гонки проводяться двома стилями пересування, це традиційним (класичним) та вільним (ковзанярським). Традиційним стилем змагались спортсмени з самого початку появи лиж, а ковзанярські лижні ходи вперше з’явилися в середині 70-х років ХХ століття. Першим, хто в його використав був фінський марафонець сорокалітній спортсмен Пауел Сітен. Пізніше цей лижний хід в елітних лижних гонках почав використовувати відомий лижник Білл Кох (Німеччина) та удосконалив його Гунде Сван (Швеція). На конгресі ФІС 1987 року відбулося розділення лижних ходів на два стилі: класичний та ковзанярський.
Таблиця 1.2 Модельні характеристики функціональних можливостей лижників різної кваліфікації (за данними Граевская Н. Д., Долматова Т. И., Калугина Г. Е.)
| Показники | Спортивний розряд | |||||
| 2 – 3 | КМС - 1 | МС - МСМК | ||||
| Чол. | Жін. | Чол. | Жін. | Чол. | Жін. | |
| ЖЕЛ, л. | 4,5 | 3,2 | 5,5 | 4,0 | 5,8 | 4,5 |
| Об'єм діастоли, см3 | 66+10 | ------ | 85+8 | ------ | 128+6 | ------ |
| Систолічний об'єм, см3 | 16+4 | ------ | 35+6 | ------ | 49+5 | ------ |
| Хвилинний об'єм дихання, л. | 60+5 | 48+5 | 85+9 | 68+10 | 120+10 | 100+10 |
| МПК, мл∙кг-1 хв-1 | 50+5 | 48+5 | 70+6 | 65+6 | 82+6 | 75+6 |
| Максимальний кисневий борг, л | 8+2 | 6+2 | 10+2 | 8+2 | 18+3 | 12+3 |
| Середня дистанційна ЧСС, уд∙хв-1 | 200+10 | 200+10 | 180+5 | 190+10 | 175+5 | 180+5 |
| Кисневий пульс, умов.од | 20+4 | 16+2 | 26+4 | 23+2 | 30+2 | 28+3 |
| Хвилинний об'єм, л | 24+4 | 20+2 | 30+4 | 26+4 | 36+4 | 30+3 |
Способів пересування на лижах досить багато. Деякі з них використовуються частіше, деякі рідко. Щоб розширити рухливі можливості і підвищити технічну майстерність, спортсмену необхідно вивчити всі способи пересування на лижах.
Гонки на лижах відносяться до навантаження змінної інтенсивності. У процесі гонок лижник виконує переважно циклічні рухи. Однак по мірі ускладнення рельєфу дистанції збільшується вага ациклічних рухів: гонщик долає спуски, повороти та часто переходить з одного ходу на інший.
Гонки по перетненій місцевості пов'язані з великим загальним навантаженням, високими вимогами до діяльності усіх систем організму.
В останні роки в практиці організації змагань для кваліфікованих гонщиків застосовуються різні дистанції, від спринту (1000 – 2000 м), дуатлону (гонка класичним + ковзанярським стилем), естафетні гонки ( 1-2 етапі класичний стиль, 3-4 ковзанярський стиль), гонок на середні дистанції (5 – 15 км) та марафонських гонок (30 – 100 км), де сумарний перепад висот 450 – 600 м, а на марафонських дистанціях 1000 – 1500 м. Тому лижник-гонщик повинен володіти високою функціональною, вольовою та технічною підготовленістю.
Техніка пересування на лижах повинна бути доведена до автоматизму і бути стійкою до дії збиваючого фактору. У той же час, їй притаманна варіативність (зі зміною умов ковзання, рельєфу траси, тактичної боротьби та інше). Одна з найважливіших якостей техніки, це індивідуальність, яка визначається будовою тіла, зростом, масою, рівнем фізичного розвитку та психологічними особливостями лижника.
1.2.1 Порівняльний аналіз техніки класичного та ковзанярського стилів пересування на лижах
Технічна майстерність лижників являє собою своєрідний підсумок діяльності спортсмена: його фізична, тактична, психологічна та теоретична підготовки, зрештою підсумовуються в сучасну техніку. Тому однією з головних задач в спортивному тренуванні в теоретичному і тактичному плані є проблемою підвищення технічної майстерності. Процес становлення технічної майстерності спортсмена зв'язаний з винятковими труднощами, особливо на етапі підведення його до вищої спортивної форми, коли необхідно неухильно вдосконалити техніку у відповідності з рівнем фізичної, тактичної, психологічної, функціональної підготовленості.
У лижних гонках, на відміну від інших видів спорту, нерідкі випадки успішного виступу гонщиків на різних дистанціях (від коротких до довгих) та різних по стилю пересування (класичний або ковзанярський). Аналіз середньої дистанційної швидкості на різних за довжиною дистанціях та стилях пересування свідчить про незначну варіативность даного показника в залежності від довжини змагальних трас (табл. 1.3) [42].
Таблиця 1.3 Динаміка зміни середньої дистанційної швидкості в залежності від довжини дистанції і стилю пересування (результати переможців чемпіонатів світу) (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)
| Рік | Стиль | Дистанція (км) | Середня швидкість (м/с) |
| 2003 | КласичнийКовзанярський | 10301550 | 6,706,606,147,15 |
| 2005 | КласичнийКовзанярський | 10501530 | 7,036,106,857,52 |
Внаслідок цього можна зазначити, що показники функціонування основних систем організму лижників під час гонок на різних дистанціях та різним стилем мають близькі значення. Разом з тим у лижних гонках вплив різних чинників, таких, як спортивна кваліфікація та підготовленість лижника, складність траси, умови ковзання та інших надзвичайно велике і може досягати до 20%.
Ковзанярські ходи в порівнянні з класичними мають відмітні особливості в біомеханічній структурі рухів, енергетичній вартості подолання різних дільниць траси. Аналіз техніки пересування на лижах свідчить про наявність істотних відмінностей між ковзанярськими та класичними ходами в деяких кінематичних і динамічних характеристиках.
Специфічність роботи опорно-рухового апарату, пов'язана з ковзанярським ковзанням лиж та відштовхуванням ногою ковзаючим упором, пред'являє нові вимоги до технічної й фізичної підготовки спортсменів. Головна особливість техніки ковзанярських ходів відсутність періоду стояння лижі. Відштовхування ногою відбувається при рухомій опорі (ковзаючій лижі).
У порівнянні з класичними способами пересування в ковзанярських ходах час відштовхування більше, і, здавалося б, немає необхідності проводити максимальне відштовхування. Вимоги до швидкого наростання сили (що і визначає підвищення потужності) при одній і тій же швидкості бігу знижуються. Щоб отримати такий же приріст швидкості, як у поперемінному двухкроковому ході, цілком досить того часу, який може бути використане при відштовхуванні ковзаючою лижею ковзанярським стилем. Тому, незважаючи на менш жорсткі вимоги до швидкості відштовхування, перевагу все ж буде мати той спортсмен, який виконує більш енергійне відштовхування. Динаміка зміни основних параметрів сучасних лижних ходів в залежності від швидкості пересування представлені в таблиці 1.4 [42]. З результатів приведених у таблиці видно, що при підвищенні швидкості пересування одночасним двухкроковим ковзанярським ходом швидко наростає зусилля при відштовхуванні руками, а сила збільшується не значно (на 0,4 кг). Це, свідчить про те, що швидкість наростання зусилля при відштовхуванні руками є ведучим елементом збільшення швидкості. При пересуванні одночасним двухкроковим ковзанярським ходом, на змагальній швидкості, сила відштовхування ногою значно менше в порівнянні із силою відштовхування в класичному ході (47,3 кг проти 88,4 кг). Причому вказана сила (88,4 кг) у класичному ході досягається за 0,09 с, а в ковзанярському ході за 0,08 с. Ковзанярський хід вимагає більш сильного відштовхування рукою в порівнянні з класичним поперемінним двухкроковим ходом (20,6 кг проти 12,0 кг) (табл. 1.5).
Таблиця 1.4 Особливості ведучих параметрів класичних та ковзанярських ходів при різній швидкості пересування (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)
| Стиль | Лижні ходи | Швидкість | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Класичний | Попереміннийдвокроковий | СередняЗмагальна | 83,888,4 | 42,450,6 | 10,312,0 | 17,620,9 | 0,100,09 | 7,67,8 | 0,270,24 |
| Ковзанярський | Одночасний двокроковий | СередняЗмагальна | 49,347,3 | 44,842,3 | 20,220,6 | 18,757,9 | 0,250,18 | 8,89,4 | 0,250,22 |
Умовні скорочення: 1- сила маху /черевиком (кг); 2- сила маху /п'ятою (кг); 3- сила маху рукою (кг); 4- градієнт складової відштовхування рукою (кг/см); 5- час маху ногою (c); 6- швидкість випаду (м/c); 7- час відштовхування ногою (c)
Таблиця 1.5 Характеристика зусиль по вертикалі при відштовхуванні ногою і рукою в ковзанярських ходах у дорослих висококваліфікованих спортсменів і юніорів (за даними Камаева О.І.)