Спорт і туризм (стр. 2 из 3)
Міністерством освіти і науки України разом з Держтурадміністрацією України та Асоціацією навчальних закладів України туристичного і готельного профілю вперше в Україні було ініційовано і введено окремий напрям підготовки фахівців — "Туризм" та розроблений і зареєстрований у Мін'юсті галузевий стандарт вищої освіти за цим напрямом. Відтепер запроваджено підготовку за трьома спеціальностями, до Класифікатора професій введена 31 професійна група для галузі туризму і готельного господарства, цього раніше не було.
Сьогодні підготовкою кадрів для туризму і готельного господарства в Україні займається близько 130 навчальних закладів.
Багато це чи мато? До речі, у Китаї їх налічується 845. Справа не у кількості закладів, а в якості навчання, у тому, що пропонують ці навчальні заклади. Поки що певна кількість навчальних закладів, що готують фахівців туризму, не мають необхідної для цього матеріально-технічної бази, навчально-виробничих лабораторій, підручників і посібників, а головне — викладачів-професіоналів.
Дуже повільно розвивається галузева наука. І це в той час, коли за кордоном регулярно проходять наукові конференції з питань туризмології.
Проблем, які ще потребують вирішення, чимало.
І от новий черговий поворот реорганізації: у квітні цього року утворено Міністерство культури і туризму, на яке покладено завдання з реалізації державної політики і", сфері туризму. В цілому це є позитивним явищем.
Але ні в кого не викликає сумніву твердження, що для сталого розвитку туристської галузі потрібна стабільність, наукова прогнозованість, передбачуваність. А коли за останні 15 років орган державного управління держави і уряду стосовно туризму: чи приділятиметься туризму належна увага та підтримка?
З огляду на вищезазначене, потрібно, щоб новий орган виконавчої влади в галузі туризму був сильною внутрішньою структурою в системі міністерства, який би з боку держави справляв вагомий вплив на регулювання цієї індустрії. Для цього він повинен мати окремий бюджет у структурі Міністерства культури і туризму, відповідні повноваження, власну колегію, до складу якої ввійдуть справжні професіонали.
Слід зазначити, що саме туризм в Україні відіграв свою роль, хоча і не повною мірою, у стабілізації української економіки. Починаючи з 2001 року основні показники галузі стрімко зростають. Так, протягом останніх років щорічний приріст кількості туристів, які відвідали Україну, становив 15—20 відсотків. У цей же період обсяг споживання туристських послуг з року в рік збільшувався і у 2004 році досяг майже 35 млрд грн.
Сьогодні на постійній основі в Україні у галузі туризму працюють понад 200 тис. осіб і близько 1 млн осіб сезонно, що свідчить про нагальну необхідність-збільшення кількості робочих місць у цій сфері.
Для порівняння: в індустрії туризму у Німеччині зайнято 2,3 мли осіб (10 відсотків загальної зайнятості), що еквівалентно кількості робочих місць у машинобудуванні, металургійній галузі та торгівлі; в Іспанії — 1,4 млн осіб (9,1 відсотка загальної зайнятості).
Керуючись програмними завданнями, визначеними Президентом України В. Ющенком щодо боротьби з бідністю, зокрема проектом створення 5 млн додаткових робочих місць, треба підкреслити, що саме туризм має великі можливості стосовно збільшення зайнятості населення, активізації підприємництва, зростання обсягу виробництва товарів та послуг Ллє для цього потрібна державна підтримка, визнання пріоритетності галузі не на словах, а на ділі, в тому числі її у питаннях щодо побудови її управлінської вертикалі.
Розбудова туризму в Україні — це копітка робота, яку можна успішно здійснювати тільки спільними зусиллями міністерств і відомств, що причетні до цієї індустрії. Як підкреслюється у Гаазькій декларації по туризму (1989 р.), потрібно, щоб "туризм складав частину комплексного плану розвитку країни поряд з іншими пріоритетними секторами: сільським господарством, промисловістю, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням, освітою і т. д."
Тому вважаємо за доцільне, щоб Кабінет Міністрів України консолідував зусилля міністерств і відомств, їхні фінансові та матеріально-технічні можливості зі створення інфраструктури туризму, а Верховна Рада України забезпечила законодавчу базу.
На нашу думку, перед новим органом виконавчої влади в галузі туризму стоять гострі проблемні питання, які спільно з іншими відомствами треба наполегливо й професійно вирішувати в уряді.
Серед них: невизначеність з перспективами розбудови курортної сфери на державному рівні. Відсутність генеральних планів забудови у більшості курортних та рекреаційних територій значно ускладнює роботу з потенційними інвесторами. Вочевидь, потрібно розробити Державну програму розвитку курортів; відпрацювати механізм створення сприятливих умов для залучення інвестицій, спрямованих насамперед на будівництво нових та реконструкцію діючих об'єктів туристської та курортно-рекреаційної сфер, сприяти спрощенню процедури узгодження інвестиційних проектів; прийняти комплексне рішення відносно виділення земельних ділянок під будівництва інфраструктури;
реалізувати комплекс для розвитку масового внутрішнього туризму, насамперед; соціального туризму, як чинника підвищення якості життя громадян України;
розбудувати туристську інфраструктуру за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та систему безпеки туристів;
розширювати діяльність в Україні міжнародних готельних мереж, підтримувати ділові ініціативи, спрямовані на створення у країні готельних мереж економ-класу;
активізувати процедуру подальшого спрощення візового режиму для туристів з країн Європейського Союзу та інших економічно розвинутих країн;
сприяти розвиткові дитячого, молодіжного, сільського туризму в Україні;
задіяти та ефективно й раціонально використовувати пам'ятки культурної спадщини для розвитку туризму.
На XV Генеральній асамблеї ВТО, що відбулася у жовтні 2003 року в Пекіні, було прийняте рішення про проведення у листопаді 2004 року в м. Києві п'ятого Міжнародного форуму ВТО для парламентарів і представників місцевих органів влади на тему "Ефективне законодавство, державна політика і самоврядування: ключові інструменти забезпечення глобального успіху туризму". На жаль, цей форум не відбувся у визначені строки. На пашу думку, сьогодні потрібно повернутися до цього питання на рівні Верховної Ради України, узгодити з ВТО дату проведення цього заходу.
Необхідно не втратити професійні кадри, які працювали в Державній туристичній адміністрації України і мають великий досвід управлінської роботи. Окрім цього, важливо зберегти структурні підрозділи по туризму на місцях — в АР Крим, областях, містах, районах, тобто там, де вони були вже створені за часів існування Держтурадміністрації. Новому органу влади в галузі туризму треба закріпити й продовжити роботу з метою створення місцевих підрозділів по туризму в перспективних районах України, що володіють значним туристсько-рекреаційним потенціалом.
2. Тепловий баланс тіла людини і його здоров’я
Між людиною і навколишнім середовищем відбувається постійний теплообмін. Організм людини, як відомо, являє собою складну термодинамічну систему, що відрізняється високою стабільністю температури внутрішніх частин тіла при можливих значних коливаннях інтенсивності теплообміну між тілом і зовнішнім середовищем. У переважної більшості людей температура тіла становить 36,6…36,8°С. При цьому температура периферичних тканин у залежності від метеорологічних умов може змінюватися в значних межах. Для збереження ізотермічного стану необхідно, щоб надходження і витрати тепла з поверхні тіла були рівні між собою.
Основним джерелом тепла для організму людини є енергія, що утворюється в ньому в процесі хімічних реакцій біологічного окислювання. Окислюванню в клітинах організму піддаються поживні речовини – жири, білки і вуглеводи. Ці перетворення закінчуються утворенням Н2О, СО2 і звільненням теплової енергії. Виділення тепла в організмі, що зумовлено окисними процесами, які відбуваються в організмі, називають теплопродукцією. Інтенсивність теплопродукції постійно змінюється. Для людини, яка стоїть, і знаходиться в стані спокою, виділення тепла вважається таким, що дорівнює 93 Вт. Під час ходьби теплопродукція збільшується в 2-4 рази, а при дуже напруженій роботі – у 7-10 разів. Якщо прийняти теплопродукцію людини в спокої за одиницю, то зміни її при різному фізичному навантаженні такі:
У горах вище 3000-4000м теплопродукція збільшується на 8-13% внаслідок посилення активності дихальних м’язів. У природних умовах іншим джерелом тепла для організму людини є енергія сонячної радіації. Тепло, що утворюється в організмі, переноситься кров’ю по кровоносних судинах до шкіри і слизистих оболонок, а також витрачається з видихуваним повітрям. Теплообміні функції організму забезпечують динамічне співвідношення процесів теплоутворення і тепловіддачі в залежності від конкретних метеорологічних умов середовища.
Передача тепла в зовнішнє середовище з поверхні тла відбувається шляхом турбулентної дифузії теплового випромінювання і випаровування вологи. При температурі повітря, що дорівнює температурі поверхні тіла, тепловіддача турбулентним шляхом і випромінюванням відсутня, а тепловіддача здійснюється лише шляхом випаровування поту. Коли температура навколишнього середовища нижча, ніж температура поверхні тіла, швидкість вітру збільшує тепловитрати турбулентним шляхом і випаровуванням. При високих температурах повітря великі швидкості вітру не завжди сприяють посиленню тепловтрат організму, іноді це призводить до збільшення теплового навантаження. З підвищенням температури помітно зростає вплив вологості повітря. Збільшення вологості повітря зменшує фізіологічний дефіцит насичення і тим самим обмежує тепловтрати випаровуванням. Аналогічна роль вологості при знижених температурах повітря значно менша. У той же час при низьких температурах повітря підвищена вологість збільшує тепловтрати організму в результаті інтенсивного поглинання водяною парою енергії довгохвильового випромінювання з поверхні тіла людини. Однак більше зростання тепловтрат відбувається при безпосередньому зволоженні тіла й одягу.