Крім непрямих економічних результатів існують і прямі економічні результати:
- економія капітальних вкладень або експлуатаційних витрат;
- прибуток від реалізації послуг на підприємствах сфери фізичної культури і спорту, що діють на основі розрахунку. Так, істотний економічний ефект може дати раціональна, рентабельна експлуатація спортивних споруд;
- одержання засобів від проведення масових фізкультурно-спортивних заходів, спортивних видовищ, лотерей і т.д. ;
- доходи від комерційних заходів. У перелік комерційних спортивних заходів входять різні показові виступи спортсменів за кордоном;
- доходи від виробництва і реалізації товарів спортивного і туристського призначення.
Таким чином, у сфері фізичної культури і спорту поняття "ефективність" ширше, ніж поняття "економічна ефективність", тому що крім економічних воно включає і соціальні ефекти.
Наприклад, ефективність діяльності спортивних споруд, як правило, являє собою сукупність соціального ефекту (зміцнення здоров'я людей, зростання їх спортивних результатів і т.п. ) і економічного ефекту (доходи від здачі цих установ в оренду, проведення платних масових заходів).
Важливо відзначити, що в сфері фізичної культури і спорту соціальні результати виступають як пріоритетні; економічні ж оцінюються як супутні, як засіб досягнення соціальних цілей.
У більшості випадків піки соціальних і економічних ефектів не збігаються. Так, витрати на підготовку олімпійських чемпіонів нерентабельні, однак одержуваний соціальний ефект спонукує суспільство вкладати всі нові і нові засоби в цю область діяльності. Навпаки, найбільший касовий виторг спортивним організаціям найчастіше дають видовищні масові заходи, що, однак, йде на шкоду соціальним цілям, що полягають у максимальному використанні їх для спортивно-оздоровчих, а не комерційних заходів.
Одночасний облік не тільки економічних, але і соціальних результатів обумовлює необхідність диференціювання норм економічних витрат: чим вище значимість соціального результату, одержуваного на підставі витрат ресурсів різного виду, тим вище повинні бути встановлені нормативи економічних витрат, і навпаки.
При розрахунку показників, що характеризують соціально-економічну ефективність у сфері фізичної культури і спорту, виникають наступні труднощі.
По-перше, загальні методологічні труднощі оцінки соціально-економічної ефективності в сфері фізичної культури і спорту полягають у наявності безлічі цільових настанов. Незважаючи на те що цільові настанови характеризуються, внутрішньою єдністю, що випливає з єдності культурно-виховної функції сучасної держави, сфера фізичної культури і спорту функціонує як цілісна система з безліччю різнорідних державних цілей. Серед них - політичні установки, вимоги економіки й оборони, ціннісні орієнтири, соціальні інтереси населення і т.д.
В даний час у рамках сфери фізичної культури і спорту можна виділити принаймні три рівні організації, кожний з яких орієнтується на свої власні довгострокові цілі розвитку. Це олімпійський спорт і спорт вищих досягнень, масовий спорт, фізична культура.
Сфера фізичної культури і спорту як багатоцільова система припускає безліч соціальних результатів. Це спричиняє труднощі визначення її загальної ефективності, оскільки якісно різні соціальні результати праці але порівнювати між собою, як і порівнювати результати за витратами.
Дійсно, якщо економічні результати оцінюються в матеріальній або вартісній формі, то соціальні результати можуть виражатися в натуральних, трудових, відносних показниках, таких, як різні коефіцієнти, питомі величини і т.д.
У натуральних показниках виражається, наприклад, пропускна здатність, місткість спортивних споруд (число місць на трибунах у розрахунку на 1000 жителів при дотриманні прийнятих будівельних нормативів).
У відносних показниках може виражатися якісна оцінка об'єктів (наприклад, бальна оцінка якості футбольних полів).
При цьому відзначимо, що якщо економічний ефект вимірюється однозначно і може бути підрахований за даними існуючої статистики, то соціальний ефект як результат розвитку фізичної культури і спорту може бути визначений лише після проведення спеціальних досліджень. Наприклад, для оцінки таких соціальних ефектів, як фізичний стан, комфорт, естетичне сприйняття, рівень обслуговування, інструментом для вимірювання може служити тільки суб'єктивне ставлення людей. Але він, власне кажучи, не дає однозначної відповіді, і оцінка може бути отримана лише в результаті масових досліджень на базі спеціально формульованих принципів, розроблених методів вимірів.
На соціальні ефекти, одержувані в результаті дії фізичної культури і спорту, впливають також удосконалювання системи охорони здоров'я, підвищення матеріального добробуту народу, зростання культурного рівня і т.д. Виявлення міри такого впливу також вимагає спеціальних досліджень.
Розрахунки й обґрунтування соціально-економічної ефективності сфери фізичної культури і спорту повинні виконуватися з дотриманням народногосподарського підходу, тобто з урахуванням соціально-економічних наслідків планованих заходів і програм поза межами самої галузі.
Складність оцінки "внутрішньої" ефективності пов'язана з безліччю специфічних факторів, властивих розглянутій області, і насамперед зі складною організаційною структурою сфери фізичної культури і спорту. Специфіка полягає в тому, що сфера фізичної культури і спорту містить у собі ряд підсистем, керівництво в кожній з яких здійснюється різними органами керування в рамках своєї компетенції.
Організаційна структура органів фізичної культури і спорту має "кущову" будову, оскільки кожна з підсистем має один або кілька центрів управління.
У підсистемах фізкультурна і спортивна діяльність відбувається в різних економічних умовах: по-різному вирішуються питання матеріально-технічного забезпечення, оплати праці, капіталовкладень, амортизаційних відрахувань, використання прибутку. Так, у сфері фізичної культури і спорту склалася система фінансування, при якій велика частина фінансових ресурсів, які виділяються у країні на розвиток фізичної культури і спорту, проходить по не підвідомчих каналах, тобто по лінії міністерств і відомств, а також громадських організацій. При цьому основним джерелом фінансування розвитку фізичної культури і спорту є засоби профспілок.
Аналогічна структура фінансових витрат збережеться й у перспективі.
Здатність сфери фізичної культури і спорту функціонувати як єдине ціле залежить від наявності системоутворюючих фінансово-господарських зв'язків, їх числа, потужності і значимості для окремих підсистем сфери. Одний з таких зв'язків (задачі координації) здійснює Спорткомітет, що у межах своєї компетенції має право видавати інструкції, постанови і т.д., обов'язкові для міністерств, відомств, громадських організацій.
Однак специфічність економічної організації в сфері фізичної культури і спорту полягає в тому, що Спорткомітет не зосереджує у своїх руках ключових позицій керування, тобто повноважень за розпорядженням матеріальними і фінансовими ресурсами, а поділяє їх з іншими підсистемами, що контролюють основну частину галузевих ресурсів. Унаслідок цього Спорткомітет позбавлений можливості регулювати фінансово-господарську діяльність у рамках усієї системи фізичної культури і спорту. Як результат такого положення в сфері фізичної культури і спорту немає поки єдиних планових норм і процедур фінансування і матеріально-технічного забезпечення, що ускладнює встановлення зв'язку між виробничим і фінансовим планами, порівняння результатів діяльності з витратами, тобто ускладнює розрахунок соціально-економічної ефективності.
Нарешті, у сфері фізичної культури і спорту при оцінці економічних ефектів критерії ефективності відрізняються від діючих у сфері матеріального виробництва. Питання про економію праці або матеріальні витрати як критеріях ефективності часто постає по-іншому, ніж у матеріальному виробництві. Якщо у виробничих галузях скорочення матеріальних витрат на одиницю продукції виступає як фактор підвищення ефективності виробництва, а зниження поточних витрат є найважливішим напрямком поліпшення господарювання, то по-іншому обстоїть справа з витратою матеріальних ресурсів і поточних витрат в області фізичної культури і спорту. Звичайно, ощадливе їх використання і тут є обов'язковою умовою організації діяльності, однак скорочення рівня використання матеріальних ресурсів у галузях обслуговування не може розглядатися в якості непорушної господарської необхідності. Навпаки, якість споживаних послуг залежить, за інших рівних умов, від рівня витрати супутніх матеріальних витрат. Тут підвищення рівня використання матеріальних ресурсів і поточних витрат часто є умовою підвищення якості обслуговування, фактором, що сприяє більш ефективному функціонуванню відповідних галузей фізичної культури і спорту.
Зниження поточних витрат у процесі експлуатації спортивних споруд може негативно відбитися на соціальних результатах: на комфорті, ступені задоволення духовних потреб і т.д. Заощаджувати на цих витратах було б нерозумно, тому що їх збільшення диктується вимогами соціального прогресу.
1. Надавати платні послуги оздоровчого характеру можуть суб`єкти, які мають реєстрацію приватного підприємця. Державна реєстрація підприємців проводиться за місцем проживання даного суб`єкта. Підприємець повинен підготувати певний пакет документів для проходження реєстрації. Захист прав споживачів щодо отримання платних послуг оздоровчими центрами регулюється Законом „Про захист прав споживачів” та контролюється відповідними державними органами.