Смекни!
smekni.com

Фізіологія фізичних вправ (стр. 3 из 8)

Користуючись цією інформацією і розуміючи, що організм має певну кількість законів вуглеводів для використання енергії, спортивна фізіологія вишукує шляхи щоб:

- збільшити спроможність організму накопичити вуглеводи (вуглеводне навантаження);

- знизити інтенсивність використання організмом вуглеводів під час м'язової діяльності (економія вуглеводів);

- удосконалити раціон харчування спортсменів до і під час змагань, щоб звести до мінімуму ризик виснаження запасів вуглеводів.

Фізіологія спортивного харчування, яка є підрозділом спортивної фізіології, в даний час теж розвивається.

2.2 Історичний аспект та поява фізіології вправ

Незважаючи на те, що дослідження функцій людини розпочинали стародавні греки, тільки до 1500 р. був зроблений значний вклад у розуміння як структури, так і функцій організму людини. Попередником фізіології була анатомія. Робота Андреаса

Всзалія "FabricaHumaniaCorporis" ("Структура человеческого тела"), опублікована в 1543р., стала поворотним пунктом у розвитку науки про людину і змінила спрямування наступних досліджень. Незважаючи на те, головна увага в цій праці була звернута на анатомічний опис різних органів, були спроби пояснити їх функції. Британський історик Майкл Фостер зауважив: "Ця книга стала початком не тільки сучасної анатомії, але і сучасної фізіології. Вона назавжди поклала кінець уявленням, які панували впродовж 14 століть, і сприяла відродженню медицини".

Більшість ранніх спроб пояснити фізіологічні аспекти були або невірними, або туманними настільки, що їх можна було розглядати тільки як пропозиції: наприклад, спроби пояснити, як м'язи виробляють силу, зводились, як правило, до опису зміни їх розмірів і форми під час скорочення, оскільки спостереження обмежувались тільки тим, що можна було побачити неозброєним оком. На основі подібних спостережень Херонімус Фабриціус (близько 1574 р.) висунув передбачення, що скорочувальна інтенсивність м'яза знаходиться в їх волокнистих сухожиллях, а не в "м'ясистій частині". Анатомам не вдавалось спостерігати існування індивідуальних м'язових волокон до того часу, доки голландський вчений Антоні Ван Левенчук не винайшов мікроскоп (близько 1660 р.). Але те, як ці волокна скорочуються і виробляють силу, залишалось загадкою до середини нашого століття, коли з'явилась можливість вивчати складну діяльність м'язових білків з допомогою електронного мікроскопа.

Фізіологія вправ - відносний новачок в науці. До кінця XIXст. головна мета фізіологів полягала в отриманні інформації, яка мала клінічне значення. Проблема реакції організму на фізичні навантаження не вивчалась. Незважаючи на загальноприйняте значення систематичної м'язової діяльності уже в середині XIXст., до кінця століття на фізіологію м'язової діяльності увага майже не зверталась.

Перший підручник з фізіології фізичних вправ "Физиология физического упражнения" був написаний в 1889 р. Фернандом Ла Гранжем. Беручи до уваги невелику кількість досліджень угалузі фізичних навантажень в той період, дуже цікаво ознайомитися з тим, як автор висвітлює такі теми, як "Мышечная работа", "Усталость", "Привыкание к работе", "Функции мозга при нагрузке". Ця рання спроба пояснити реакції організму на фізичні навантаження була в багатьох випадках звужена різними протиріччями і незначною кількістю фактичного матеріалу. Незважаючи на виникнення в той час деяких основних положень біохімії фізичних навантажень, Ла Гранж відзначав, що багато подробиць цієї проблеми знаходяться в започаткуванні "... понятие "энергетический метаболизм" стало весьма сложньш в последнее время; мьі можем сказать, что оно в определенной степени и довольно трудно в двух словах дать ему четкую и ясную характеристику. Оно представляет собой раздел физиологии, которьш в настоящее время пересматривается, позтому в данньїй момент мьі не можем сформулировать свои выводы".

Першим опублікованим підручником з фізіології фізичних навантажень була праця Ф. Ла Гранжа "Фізіологія фізичного навантаження" (1889 р.)

В кінці 1800 р. з'явилось безліч теорій, які пояснюють джерело енергії, що забезпечує скорочення м'язів. Як відомо, під час фізичного навантаження м'язи виділяють багато тепла, тому, згідно з деякими теоріями, це тепло використовується безпосередньо, щоб примусити скорочуватись м'язові волокна. В наступному столітті Уолтер Флетчер і Фредерік Гоуленд Хопкінс встановили тісну взаємодію між м'язовим скороченням і утворенням лактату. Очевидно, що енергія для виконання м'язового скорочення утворюється внаслідок розпаду м'язового глікогену з утворенням молочної кислоти, хоч і деталі цієїреакції залишились невідомими.

В зв'язку з тим, що для м'язового скорочення потрібна достатня кількість енергії, м'язова тканина є ідеальною моделлю для розкриття таємниць клітинного метаболізму. В 1921 році Аргибальд (А.В.) Хілл отримав Нобелівську премію за дослідження енергетичного метаболізму. В той час біохімія знаходилась у колисці свого розвитку, але швидко завоювала визнання завдяки зусиллям таких вчених, лауреатів Нобелівської премії, як Альберт Сенф-Дьєрді, Отто Мейоргорф, Август Крог, Хане Креба, які активно вивчали проблему вироблення енергії живими клітинами. Більшість своїх досліджень Хілл провів на ізольованих м'язах жаби, але він був одним з перших, хто провів фізіологічні дослідження на людині. Ці дослідження стали можливими завдяки технічній допомозі Джона (Дж.С.) Холдена, який розробив метод і прилад для вимірювання споживання кисню під час фізичного навантаження. Цими та іншими вченими була закладена основа сучасного розуміння процесу утворення енергії, яка стала центром уваги детального вивчення в середині нашого століття, який в паш час досліджується в лабораторіях фізичних навантажень з використанням комп'ютерних систем для визначення кисню.


2.3 Фізіологія фізичних навантажень та інші галузі

Фізіологія завжди була основою клінічної медицини. Фізіологія фізичного навантаження завжди надавала необхідну інформацію для багатьох інших галузей, таких, як фізичне виховання, фізична підготовка, збереження здоров'я. Незважаючи на те, що в Гарвардському університеті (США) в лабораторії втоми працювали такі спеціалісти, як Дадлі-Серджені, Дж.Х.Мак-Карді та інші, які вивчали вплив фізичного навантаження на силу і витривалість, ініціатива використання даних у науці про фізичне навантаження належить Карповичу, російському емігрантові, який також працював в цій лабораторії. Карпович проводив власні дослідження і викладав фізіологію в Спрингорідському коледжі (Массачусета) з 1927 до смерті (в 1968р.). Незважаючи, що він вніс значний вклад у вивчення фізичного навантаження і фізіологію фізичних навантажень, все одно його більше згадують як видатного викладача.

Інший представник цього коледжу, тренер з плавання Т.К.Карстон, створив лабораторію фізіології фізичних навантажень при Університеті штату Іллінойсв 1941р. Він продовжував займатись дослідницькою діяльністю і навчав багатьох сьогоднішніх провідних вчених в галузі фізичного навантаження аж до виходу на пенсію в 1971 році. Програми з фізичної підготовки, розроблені Т.К. Карстоном із своїми студентами, а також книжка Кеннета Купера "Аеробіка", опублікована в 1968 році, фізіологічно обґрунтувала доцільність використання фізичних навантажень для забезпечення здорового способу життя.

З середини XIXст. існувала думка про необхідність регулярної фізичної діяльності для підтримки оптимального стану здоров'я, але тільки в кінці 60-их років XXст. вона стала загальновизнаною. Наступні дослідження довели зниження фізичних навантажень для протидії фізичному складу, обумовленим процесом старіння.

Усвідомлення потреби у фізичній діяльності сприяло розумінню важливості превентивної медицини і необхідності розробки програм для підтримки і зміцнення здоров'я. Хоч фізіології фізичних навантажень не можна ставити в заслугу сучасний рух за збереження здоров'я, але саме вона забезпечила основний комплекс знань і обгрунтування включення фізичних навантажень як нероздільного компонента здорового способу життя, а також заклала основи науки про значення фізичних навантажень для хворих і здорових.

Фізичні вправи дуже різноманітні, тому їх прийнято класифікувати за порядком принципів, а саме: залежно від характеру режиму діяльності м'язів, структурних ознак, потужності і тривалості виконання вправ та рухових якостей. Знання класифікації фізичних вправ має теоретичне і практичне значення. Адже фізичні вправи, що відрізняються одна від одної, наприклад, своєю структурою, впливають на організм людини неоднаково.

За характером режиму діяльності м'язів роботу прийнято ділити на динамічну і статичну.

Статична робота характеризується тим, що м'язи скорочуються без наступного розслаблення. При такій роботі (а точніше при такому зусиллі) не відбувається переміщення тіла або окремих його частин в просторі, зовнішня робота м'язів відсутня. Однак, не дивлячись на це, на її підтримання витрачається дуже велика кількість енергії. Це в першу чергу стосується тих м'язів, які тривалий час перебувають у тетанічному скороченні, наприклад при утриманні тягаря на витягнутій руці. Статична робота може здійснюватись і при тонічному напруженні м'язів (сидіння, стояння та ін.), при якому витрачається значно менше енергії, ніж при тетанічному. В обох випадках робота виконується в ізометричному режимі. Прикладом статичної роботи м'язів є: лежання (плавання, стрільба), сидіння (на коні, велосипеді, в човні та ін.), стояння "ноги нарізно" (стрільба, фехтування), стояння "ноги разом" ("струнко"), стояння "ноги на одній лінії" (на колоді), стояння на одній нозі, на мильцях (гімнастика), на ковзанні (фігурне катання), виси і упори (гімнастика). Всі ці види статичної роботи забезпечують ту чи іншу поставу тіла, за якої відбувається виконання фізичних вправ.