Принцип безперервності
Цей принцип передбачає, що підприємство здійснюватиме свою діяльність протягом певного періоду і ця діяльність не буде зупи нена найближчим часом. Це припущення є основою для відобра ження статей активів по фактичній собівартості, а не за ринко вою вартістю, яка стає визначальною при ліквідації підприєм ства.
II
У нормальних умовах роботи власники підприємства не мають наміру його ліквідувати чи продати. Виходячи з цього принципу, господарські засоби включаються до балансу в оцінці за їхньою фактичною собівартістю, а не за ринковою ціною. До звіту про прибутки включаються доходи і витрати, зумовлені нормальною поточною діяльністю підприємства.
У протилежному разі, коли є ознаки, що підприємство припи нить свою діяльність і буде ліквідоване, використовуються інші правила бухгалтерського обліку. У разі ліквідації підприємства його активи (майно) оцінюються за ліквідаційною (ринковою) вартістю.
За цим принципом підприємство не повинно постійно здійсню вати оцінку своїх засобів. Керівництво підприємства виходить з принципу, що виробничі засоби будуть використані в майбутній діяльності. У підприємстватоваровиробника основні засоби та обігові кошти використовуватимуться в майбутньому виробництві товарів, які, у свою чергу, будуть продані споживачу. При продажу товару визначається і ринкова ціна. Поточна вартість обладнан ня, машин та інших засобів є неактуальною, тому що підприємство не розпродаватиметься частинами, а його цілим майновим ком плексом буде використано в майбутньому виробництві.
Для власника підприємства більш важливим є не поточна вартість активів підприємства, а обсяги та швидкість грошових потоків, які мають надійти від діяльності підприємства.
Однак інколи трапляється, що компанія знаходиться на межі банкрутства. У такому випадку виникає необхідність визначення вартості активів. Як правило, вартість активів визначається за їхньою ліквідаційною ціною. Проте така ситуація не є типовою для країни зі здоровим економічним середовищем, де випадки банкрутства зустрічаються рідко.
Принцип грошового виміру
Цей принцип передбачає, що гроші є найбільш універсальним виміром різних об’єктів обліку, а також забезпечують адекватну оцінку господарської діяльності підприємства. Гроші стають ос новним детермінатором визначення фактів і подій.
Незважаючи на всі переваги цього принципу, все ж таки цифри не можуть передати стан здоров’я президента компанії, її кадрову політику чи стан конкурентів. Бухгалтерський облік не розкри
I
ває повної картини компанії, тому той, хто користується фінан совою документацією, повинен усвідомлювати це, хоча інколи інформація нефінансового характеру є більш важливою.
Гроші визначають вартість речі в момент фіксації операції в бухгалтерському обліку. Зміни вартості грошей не призводять до змін у бухгалтерському обліку. Машина, що була придбана за 150 тис. грн в 1980 р., та ділянка землі, що була також прид бана за 150 тис. грн в 1998 р., у фінансових документах будуть однаково обліковані за тією самою ціною — 150 тис. грн, хоча купівельна вартість грошей у різні роки є також різною. Всі бухгалтери знають, що гроші змінюють свою вартість, проте вони не збираються відображати ці зміни у фінансових документах.
Принцип періодичності (або облікового періоду)
Принцип визначає можливість і необхідність поділу безперерв ної діяльності підприємства на звітні періоди для складання не обхідної звітності та виявлення результатів діяльності. Найчас тіше обліковий період збігається з календарним роком. Проміж ним обліковим періодом є поквартальні періоди, за які також складається звітність і виявляються фінансові результати.
Хоча діяльність підприємства є безперервною і реальну оцінку бізнесу можна визначити тільки в момент ліквідації підприємства, з метою складання фінансової звітності принцип періодичності припускає розділення діяльності підприємства на певні періоди часу.
Принцип послідовності (або принцип постійності)
При веденні бухгалтерського обліку можуть бути застосовані різні методи обліку. Принцип послідовності передбачає, що якщо компанія вибрала якийсь один метод обліку, то вона повинна застосовувати його постійно. Тільки в крайньому разі, коли виникає життєво необхідна ситуація, яка, у свою чергу, зумов лена об’єктивністю реальної практики, методи ведення обліку можуть бути змінені. Це певною мірою стосується методів нара хування амортизації основних засобів і нематеріальних акти вів, порядку нарахування зносу малоцінних предметів, ство рення резервів, методу обліку витрат виробництва, методів оцін ки майна тощо.
I
Якщо компанія часто змінює методи ведення обліку без нагаль ної потреби, то ведення бухгалтерського обліку стає більш фор мальним, тому що в таких умовах порівняти фінансові резуль тати компанії складно і, більше того, втрачає свою суть.
Цей принцип є актуальним і важливим не тільки для самих компаній, а й для користувачів фінансовою інформацією. Після проведення зовнішнього аудиту аудитор у своєму звіті обов’яз ково зазначає, що “фінансовий облік компанії здійснюється від повідно до принципів GAAP (Generally accepted accounting principles), виходячи з принципу послідовності відповідно до по переднього року”. Будьякі зміни в методах ведення бухгалтер ського обліку викликають особливу увагу в аудиторів.
Принцип послідовності стосується тільки певного періоду, а не конкретного моменту. Наприклад, довготермінові активи обліко вуються по собівартості, тоді як запаси можуть обліковуватись за ціною, нижчою від собівартості чи за ринковою ціною. Дехто вва жає, що це є порушенням принципу послідовності, хоча насправ ді це не стосується самого принципу.
Принцип послідовності не поширюється на облік окремих об’ єктів обліку і зовсім не означає, що облік окремих об’єктів пови нен здійснюватись однаково. Цей принцип розповсюджується тіль ки на окремі категорії обліку.
Принцип історичної собівартості
Цей принцип визначає пріоритет історичної собівартості над іншими видами оцінки активів, оскільки вона характеризує реаль ну оцінку засобів, що були витрачені на їхні закупівлю та вироб ництво.
Економічні ресурси підприємства називаються його актива ми. Активи складаються з коштів, землі, будинків, обладнання та іншого майна і майнових прав. Принцип історичної собівар тості, як і принцип безперервності, є одним з фундаментальних принципів бухгалтерського обліку. Цей принцип означає, що активи компанії відображаються у фінансових документах за ціною їхнього придбання (за собівартістю). Собівартість є осно вою послідовності бухгалтерського обліку.
З часом, через різні причини, вартість активів компанії може змінюватись. Проте бухгалтер не відображає зміни вартості ак тивів у фінансовій звітності, крім випадків придбання нових ак
I4
тивів. Тому існує велика відмінність між вартістю активів, що відображена в документах, від її поточної (ринкової) вартості. У фінансових документах, як правило, активи відображені за їх ньою історичною ціною, тобто ціною їхнього придбання.
Ціна, за якою активи показані у фінансовій звітності, не є ціною, за яку ці активи можуть бути проданими. Найбільш поширеною помилкою бухгалтерівпочатківців є те, що вони вважають, що ціна, за якою активи показані у фінансовій звітності, тісно пов’язана з реальною вартістю активів компа нії. Звичайно, вартість коштів, що визначені в статті балансу підприємства, є реальною, проте вартість землі, будинків, об ладнання, що показана в балансі, не має нічого спільного з ринковою вартістю цих активів. Існує аксіома, що більше ком панія володіє активом, то менше його вартість відповідає рин ковій вартості цього активу.
Однак принцип історичної вартості зовсім не означає, що всі активи компанії визначаються у фінансових документах за ці ною їхнього придбання протягом усього часу володіння цими активами. Історична вартість активів також може змінюватись. З часом вартість активів зменшується, тому що активи мають обмежений період існування. Відбувається так звана амортиза ція активів. Суть процесу амортизації активів полягає в посту повому зменшенні вартості активів і перенесенні цієї вартості на так звану операційну вартість (тобто вартість процесу виробниц тва). Амортизація не має ніякого відношення до ринкової чи реальної вартості активів.
Принцип фактичної реалізації
Цей принцип застосовується для визначення суми, яка повинна бути визнана як виручка після відвантаження продукції. За цим принципом облік доходу здійснюється за допомогою методу нара хування, тобто відразу після відвантаження продукції (надання послуг) та пред’явлення рахунка покупцеві.
Моментом реалізації продукції та отримання доходу є момент переходу до покупця права власності на товар і ризику у зв’яз ку з його доставкою, а не обов’язково момент отримання гро шей.
Реалізація пов’язана з надходженням грошей чи вимог до грошей (дебіторська заборгованість). Якщо покупець витрачає
I
50 грн у гастрономі, сплачуючи за товари готівкою, то ці 50 грн відразу визнаються як виторг від реалізації. Якщо універмаг про дає костюм вартістю 300 грн на умовах розстрочки в 30 діб, то 300 грн зараховуються як дебіторська заборгованість.
Принцип фактичної реалізації передбачає, що сума грошей може бути визнана як виторг, коли можна бути впевненим, що кошти за продукцію, товари чи послуги надійдуть. Однак понят тя “бути” впевненим у цьому випадку має досить невизначений характер. За цим принципом сума виручки може бути меншою за вартість проданих товарів чи наданих послуг. Прикладом та кої ситуації може бути продаж товарів з дисконтом, тобто коли виторг від реалізації товарів менший за нормальну ціну прода жу. У цьому випадку виторг від реалізації визнається за ціною, нижчою за нормальну ціну продажу.