Промивання та зрошення. Мінеральні води використовуються для різного роду промивань та зрошень — гінекологічних, кишкових та інше, для полоскання горла та глотки і в деяких інших процедурах. При цих процедурах механічним та хімічним діям мінеральних вод підлягають безпосередньо ті чи інші слизові оболонки. Ці методи використання мінеральних вод цілком ефективні при ряді захворювань шлунково-кишкового тракту та інших захворювань.
Питне лікування. З методів внутрішнього використання мінеральних вод найбільш розповсюджено питне лікування. При прийомі внутрішньо вони виявляють подразнюючу дію на рецептори слизових оболонок верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (порожнині рота, шлунку та частково дванадцятипалу кишку).
Подразнення рецепторів шлунково-кишкового тракту мінеральною водою викликає перед чим рефлекторні зміни шлункової секреції. Багаточисленні експериментальні дослідження на тваринах та клінічні спостереження хворих показують, що подразнення мінеральною водою рецепторів у слизовій оболонці шлунку стимулюють шлункову секрецію, при цьому виділяється велика кількість шлункового соку, який має велику переварюючу властивість. При подразненні рецепторів у слизовій оболонці дванадцятиперстної кишки спостерігається зворотній ефект: кількість шлункового соку, його кислотність , переварюючи сила зменшується.[55]
Якщо ж мінеральну воду випити разом з прийманням їжі чи за 10-15 хвилин до нього, вона не встигає перейти у майже незмінному вигляді до дванадцятипалої кишки, і надовго залишається у шлунку, подразнюючи рецептори його слизової оболонки, стимулюючи при цьому шлункову секрецію.[45]
Ці властивості мінеральних вод використовують при питному лікуванні захворювань шлунка, що супроводжується тим чи іншим порушенням шлункової секреції. Час приймання води призначається в залежності від того, який ефект — стимулюючий чи гальмуючий необхідно отримувати у даного хворого. Необхідно відмітити, що таку дію на шлункову секрецію викликають мінеральні води різного хімічного складу. Гідрокарбонатно-натрієві води (лужні) добре розчиняючи слиз, яку у великих кількостях покриває слизову оболонку шлунку і при деяких його захворюваннях. Води, що вміщують у великій кількості сульфатні іони, навпаки, згортають слиз, і він міцно фіксується на слизовій оболонці.
Відомо, що кальцій володіє протизапальною дією, тому води, що вміщують значну кількість кальцію, сприятливо діють при запальних захворюваннях. Сіркокислі солі, викликають так званий бульбашковий ефект — виділення до дванадцятипалої кишки жовчі, що накопичилась в жовчному міхурі. Тому при захворюваннях, що супроводжуються застоєм жовчі, переважно застосовуються мінеральні води, що у достатній кількості вмішують іони сульфату та магнію. Таким чином хімічний склад мінеральної води в значній мірі визначає їх дію на організм при питному застосуванні та лікуванні, тому це треба враховувати при виборі курорту.
При питному лікуванні значення має і температура води, що приймається. Застосування води холодної підсилює перестатику шлунково-кишкового тракту, а при підвищеному подразненні м’язів шлунку, кишечнику та жовчних шляхів може викликати їх спазм. Тому взагалі призначають підігріту воду, а холодну воду призначають лише при необхідності підсилення перестатики шлунку.[8]
Встановлено, що деякі мінеральні води, переважно невисокої мінералізації, які вміщують іони кальцію, володіють вираженою діуретичною (речовинною) дією. Проходження по сечогінним шляхом великою кількість сечі сприяє вимиванню з них хворобних бактерій, продуктів запалення (слизу), м’яких та більш великих кристалів сечових солей (сечового піску), а іноді дрібних компонентів. Іони кальцію, що вміщуються в таких водах, благо сприяє зменшенню запалювальних явищ, а настання при питному лікуванні нормалізації мінерального обміну понижує можливість подальшого утворення сечових компонентів.
Інгаляція. Це лікувальний метод вдихання повітря, яке насичено дрібним розпиленням мінеральної води. При цьому дрібні краплинки мінеральної води, проникаючи достатньо глибоко в дихальні шляхи , а з докладів деяких авторів, вони досягають легеневих альвеол.
При розбризкуванні мінеральної води в апараті для інгаляцій відбувається виникнення дрібних заряджених електричних часточок, так званих “аероіонів”, що правда в значно меншій кількості, чим при розпиленні прісної води в спеціальних апаратах, які називаються гідроаероіонізаторами. Тому при інгаляції має місце і дія аерофонів на організм.
Попадаючи на поверхню слизових оболонок дихальних шляхів, невеличкі частки мінеральної води зволожують їх, те сприяє розрідженню слизу, що покриває її (особливо при інгаляціях, лужних та лужно-сільових вод), а також подразнюють багато чисельні рецептори, що знаходяться у цих оболонках. Інгаляція впливає не тільки місцево (на слизові оболонки зовнішніх дихальних шляхів), але і різнобічно загальну дію. Однак механізм їх дії вивчено поки що недостатньо.
Інгаляції використовують головним чином при захворюваннях зовнішніх дихальних шляхів, які впливають на організм, подразнюючи слиз, та мають відхаркувальну дію. Крім того, на сьогодні інгаляції використовують для загальної дії на організм, так при лікуванні хворих гіпертонічною хворобою, бронхіальною астмою та деякими іншими захворюваннями.
Використовують також інші методи внутрішнього використання мінеральних вод: промивання шлунку, зрошення слизової оболонки роту.
Вибір потрібних для даного хворого процедур, будування плану його лікування визначається в першу чергу особливостями захворювання та реактивності цього хворого, а також можливостями санаторію та досвідом лікаря, що лікує. Важливо не перевантажувати хворого, а поступово тренувати його послаблені фізіологічні механізми[8].
Правильно організований режим хворого та належним чином проведений курс кліматобіологічного лікування на курорті і в санаторії завжди призводять до більшого чи меншого значного покращення стану хворого і протягом часу патологічного процесу найважливіше зміцнення організму, підвищення опору хворого до несприятливих впливів, підвищення їх працездатності, тобто має більш профілактичне значення.
1.2 Грязелікування. Особливості оздоровчої дії на організм людини
Грязелікування (полоїди) — осадки різних водоймищ, різних природних утворень, що складаються з води, мінеральних та органічних речовин і представляють собою однорідну тонко дисперсну пластичну масу, яку застосовують в підігрітому стані для грязелікування. Вони виникають під дією геологічних, кліматичних, гідрогеологічних, біологічних та інших природних факторів. Матеріалом для виникнення лікувальних грязей слугують мінеральні частки, органічні речовини (залишки рослинних, тваринних організмів), колоїдні частки органічного та неорганічного складу, вода. Формування грязі відбувається під впливом мікроорганізмів, число яких в одному грамі сухої грязі може досягати одного міліарду (іноді більше). В наслідок біохімічних процесів, що відбуваються з їх участю, лікувальні грязі збагачуються так званими біогенними компонентами (поєднання вуглеводу, азоту, сірки, заліза та інше), багато з яких (наприклад, сірководень) мають високу терапевтичну активність.[ 55]
Структура лікувальних грязей — представляє собою складну фізико-хімічну систему, що складається з грязьового розчину грязі, та колоїдного комплексу. Грязьовий розчин, лікувальні грязі складають від 25 до 97% маси грязі, є похідними води, (чи рапи), що покриває грязьові відкладення і складається з води, та розчинені в них солі, органічних речовин, газів. Мінералізація грязьового розчину коливається від 0,01 г/л в торорах та сапропелях до 350 г/л в сульфідних мулових грязях; реакція може бути як кислою, та і лужною (у сульфідних грязях). Грязі з високою мінералізацією грязьового розчину чи кислою реакцією створюють більш виражений вплив на організм, в наслідок того можна застосовувати при більш низьких температурах. [39]
Склад грязі (грубодисперстна її частина) включає глинисті та пісчані частини різної величини, слаборозчинені солі кальцію і магнію, грубі органічні рештки. Більш цінні для лікувального застосування грязі тонкого складу — з розміром частинок менш 0,01 мм. Наявність в лікувальній грязі частинок більше 0,25 мм визначають так звану засміченість грязі, чи допускають не більше 2-3%.
Колоїдний комплекс (тонко дисперсна частина) включає мінеральні частки розміром менш 0,001 мм, органічні речовини, важкі органічні та органічно-мінеральні поєднання (наприклад, сірку, кремнієву кислоту, гідросульфід заліза).
Види лікувальних грязей. За вмістом органічних решток лікувальні грязі поділяють на органічні (більше 10% сухої речовини), та неорганічні (10% сухої речовини). — сульфідні мулові грязі.
Органічні речовини визначають такі важливі властивості лікувальної грязі, як теплоємність, здатність підтримувати тепло, здатність до адсорбції та інше. Мікрофлора і органо-мінеральний комплекс, смолоподібні, пенициліноподібні та інші речовини лікувальної грязі визначають антибактеріальні властивості. Грязей (головним чином неорганічних) і властивість до їх регенерації (відновлення бальнеологічних властивостей після застосування), що дозволяє багаторазово використовувати їх без зниження лікувальної ефективності. Наявність біологічно активних речовин (так званих біогенних стимуляторів), які викликають неспецифічну стимулюючу дію на функцію організму, дозволяє виготовляти з лікувальних грязей ряд медичних препаратів.[8]