Смекни!
smekni.com

Метрологічний контроль рівня спеціальної фізичної підготовки легкоатлетів в підготовчому періоді до змагань (стр. 11 из 14)

Таблиця 15

№ п/п Прізвище, Ім'я

Біг 30 м

(сік)

Стрибок з місця

(см)

Витривалість (біг 1000м)

(хв., сек.)

Спритність

(човниковий біг 4х9 м) (сек..)

1 П 7,4 293 2,46 8,5
2 Р 7,1 282 2,45 8,3
3 Я 7,3 275 2,51 8,1
4 Б 7,2 280 2,44 8,2
5 Б 7,5 269 3,00 8,4
6 С 7,2 266 2,52 8,3
7 П 7,3 285 2,44 8,4
8 П 7,4 270 2,50 8,7
9 Е 7,0 298 2,49 8,1

3.5 Специфіка здійснення контролю рівня фізичної підготовки легкоатлетів, що спеціалізуються в бігу на середні дистанції

Контроль фізичної підготовленості спортсмена-легкоатлета включає вимірювання рівня розвитку швидкісних і силових якостей, витривалості і фізичної працездатності, спритності, гнучкості, рівноваги і т.п. Можливі три основні варіанти тестування [26]:

1) комплексна оцінка фізичної підготовленості з використанням широкого круга різноманітних тестів (наприклад, вимірювання досягнень в комплексі ГТО)

2) оцінка рівня і структури якого-небудь однієї якості (наприклад, швидкості у бігунів)

3) оцінка рівня одного з проявів якості (наприклад, швидкісно-силових якостей у бігунів).

Тести, використовувані для контролю за фізичною підготовленістю, повинні задовольняти відповідним вимогам. Додатковими вимогами до тестів фізичної підготовленості є наступні:

А) техніка виконання тестів повинна бути порівняно простій і не робити істотного впливу на їх результат;

Б) тести повинні бути освоєні настільки добре, щоб при їх виконанні основна увага була направлена на досягнення максимального результату, а не на прагнення виконати завдання технічно правильно.

У пропонованій роботі зупинимося на оцінці рівня спеціальної витривалості бігунів, як якість, яка, головним чином, обумовлює спортивний результат в бігу на середні дистанції.


3.6 Контроль рівня витривалості в бігу на середні дистанції

Як відомо, загальна витривалість є основою для вдосконалення спеціальної витривалості. Проте саме рівень розвитку останньої, в основному, обуславлює результат в бігу на середні дистанції [18]. Тому тренування в цьому виді легкої атлетики повинне мати переважну спрямованість на вдосконалення спеціальної витривалості. Підвищення рівня останній здійснюється шляхом використання широкого круга засобів і методів тренування, що забезпечують розвиток здатності бігуна справлятися з високо інтенсивним навантаженням в умовах зміни постійності внутрішнього середовища організму, викликаного розвитком стомлення. В зв'язку з цим необхідно відзначити, що в процесі утомливої діяльності, яким є біг на середні дистанції, стомлення, що розвивається, проходить дві фази - фазу компенсованого і фазу некомпенсованого стомлення.

Компенсоване стомлення виражається в тому, що через деякий час після початку напруженої роботи, коли з'являються суб'єктивні і об'єктивні ознаки стомлення, включаються компенсаторні механізми, діяльність яких направлена на подолання стомлення, що розвивається, і підтримки працездатності на заданому рівні. Ефективність роботи в умовах компенсованого стомлення головним чином і визначає рівень спеціальної витривалості спортсмена.

З педагогічної точки зору методика розвитку спеціальної витривалості бігунів на середні дистанції повинна забезпечувати:

неухильне підвищення рівня найважливіших компонентів спеціальної витривалості (швидкісних і силових можливостей, енергетичного потенціалу і ін.);

2) розвиток здібностей утримувати необхідну швидкість у фазі компенсованого стомлення, а також збільшення її тривалості;

3) вдосконалення здібності до перемикання швидкості в процесі діяльності, змагання;

4) підвищення економічності роботи і ефективності використання функціонального потенціалу.

Всі перераховані завдання по розвитку спеціальної витривалості бігунів в більшій або меншій мірі вирішують шляхом використання засобів і методів підвищення рівня функціональної підготовленості, зокрема аеробних і анаеробних можливостей організму [18]. Ті та інші, як відомо, є найважливішими чинниками, що обумовлюють рівень спеціальної витривалості, а аеробні джерела складають основу загальної витривалості.

Засоби розвитку аеробних можливостей організму

Розглядаючи методику тренування, направленого на збільшення аеробних можливостей бігунів, слід мати на увазі, що вона повинна забезпечити рішення двох основних задач:

1) підвищення рівня максимального споживання кисню і швидкості розгортання функціональної активності аеробної системи, тобто її потужності;

2) розвитку можливостей організму до реалізації аеробного потенціалу в процесі специфічної діяльності змагання.

Необхідність диференційованого підходу до вдосконалення окремих чинників, що характеризують аеробні можливості, пред'являє підвищені вимоги до вибору відповідних засобів тренування.

До основних засобів розвитку цих можливостей відносяться циклічні вправи, що дозволяють досягати необхідних величин серцевої і дихальної продуктивності, а також утримувати потрібний її рівень під час діяльності. Всі циклічні вправи, вживані бігунами на середні дистанції для підвищення аеробних можливостей, можна виконувати двома методами:

1) методами безперервного виконання (одноразово);

2) методами переривчастого виконання (багато разів).

У свою чергу одноразову вправу (біг) можна виконувати з постійною або з швидкістю, що змінюється, тобто рівномірним і змінним способами.

До методів переривчастого виконання відносяться повторним і інтервальним методи. У тренувальних заняттях можуть застосовуватися комбінації цих двох методів. Приводимо характерні риси перерахованих методів тренування.

При використанні рівномірного методу вправи виконуються з відносно постійною швидкістю. Предметом дослідження в даній роботі є безперервний біг - 3 км.

2. Для змінного методу характерний багатократна зміна швидкості рухів в процесі безперервної діяльності.

3. Інтервальний метод характеризується багатократним виконанням вправ з наперед встановленою тривалістю пауз відпочинку, обумовленою часом відновлення ЧСС до 120 - 130 в 1 хвилину. Предметом дослідження є біг на відрізках 200 м.

При повторному методі тренування, багато разів виконувані вправи різної тривалості і інтенсивності чергують з інтервалами відпочинку, тривалість яких визначається часом появи відчуття готовності до виконання чергового навантаження.

У режимах перерахованих методів виконуються всі тренувальні засоби, вживані бігунами для вирішення численних завдань спортивного тренування, у тому числі і підвищення енергетичного потенціалу.

Враховуючи, що з метою розвитку аеробних можливостей організму бігуна на середні дистанції використовують головним чином різні види бігу, нижче зупинимося на їх характеристиці.

1. Рівномірний безперервний біг тривалістю до 20 хв. при ЧСС 120 - 130 в 1 хв. Споживання кисню в процесі бігу може складати 50-60 % від максимального у конкретного спортсмена. Сприяє підвищенню ударного об'єму серця. Використання такого бігу створює лише передумови для підвищення аеробних можливостей шляхом застосування інтенсивнішого навантаження. Забезпечує активне відновлення після напруженої роботи (бігу, змагання), перенесеної хвороби, а також використовується в інтервалах відпочинку при переривчастому методі тренування.

2. Рівномірний безперервний біг тривалістю до 30 хв. при ЧСС 150 в 1 хв. В процесі діяльності споживання кисню складає 60-65 % від індивідуального максимального значення. Оскільки швидкість бігу при ЧСС 150 в 1 хв. у кваліфікованих бігунів відповідає пороговій швидкості. Застосовується такий біг в підготовчій частині заняття (розминці), а також в основних і додаткових тренувальних заняттях.

3. Рівномірний безперервний і змінний біг тривалістю 20-30 хв. при ЧСС до 170 в 1 хв. Відноситься до навантажень змішаної аеробно-анаеробної спрямованості, оскільки робота супроводжується активізацією анаеробного обміну і накопиченням молочної кислоти в м'язах і крові. Споживання кисню при бігу може досягати 80-85 % від індивідуального максимуму. В результаті використання даного засобу підвищуються місткість буферних систем, киснева місткість і аеробна місткість в цілому. Пре змінному бігу ЧСС досягає 170 в 1 хв. до кінця кожного швидко пробегаємого відрізка дистанції (від 100 до 300м) і приблизно 150 в 1 хв. під час щодо повільного бігу між ними. Довжина і кількість відрізків швидкого бігу визначаються відповідно до рівня підготовленості спортсмена і завдань того або іншого етапу підготовки.

4. Рівномірний безперервний біг тривалістю 25-30 хв. при ЧСС до 180 в 1 хв. і змінний біг при ЧСС до 185 в 1 хв. викликає околомаксимальну інтенсифікацію аеробних процесів, а також істотні зрушення в показниках анаеробного обміну. Тривале використання вказаного виду бігу приводить, з одного боку, до підвищення МСК, а з іншою - до вдосконалення здібності до утримання високого його рівня в процесі напруженої діяльності. Останнє може бути засобом збільшеної економічності функціональних систем і перетворення енергії.

5. Аналогічний кумулятивний тренувальний ефект у бігунів на середні дистанції забезпечується застосуванням переривчастого бігу на довгих відрізках (1000-2000 м) при ЧСС 180-185 в 1 мин. Тривалість інтервалів відпочинку між відрізками визначається часом, необхідним для відновлення ЧСС до 120-130 в 1 хв. і залежним від довжини пробегаємих відрізків і підготовленості спортсмена. Загальний об'єм бігу в окремому тренувальному занятті в такому режимі складає у бігунів на середні дистанції 1500-3000м