В умовах металевого грошового обігу обмін національних грошей стає можливим завдяки одноякісній основі – золоту і сріблу. Таким чином, у міжнародному обміні грошима виступали все ті ж метали – золото і срібло, але при цьому вони скидали свою монетну форму, що їм додавала державна влада. Монети перетворювалися в прості злитки.
Важливою умовою міжнародних економічних відносин є порівняння грошових одиниць різних країн на міжнародних грошових валютних ринках. У міжнародних розрахунках монети розцінюються по вазі шляхетного металу, що міститься в них, а не по їхній назві. Розходження в національних масштабах цін об'єктивно вимагає появи специфічного інструмента міжнародних економічних зіставлень. Таким стає монетний паритет, вексельний, а потім валютний курс.
Гроші, будучи універсальним товаром, мають наступні три властивості:
- загальність по обмінюваному матеріалі – їх якісною індиферентністю;
- загальність по охоплюваному обміном простору – світовому ринку;
- загальність в тимчасовому відношенні.
Гроші, передбачаючи у своєму розвитку появу світового ринку, починають розвиватися як універсальний товар тільки зі світовим ринком. Універсальність грошового товару виявляється в появі в нього інтернаціональної вартості. Вона утворюється як світова суспільно необхідна середня з індивідуальних вартостей виробництва золота і срібла в різних країнах. Єдина інтернаціональна вартість грошового товару створює тенденцію до появи світових цін всіх інших товарів. Це порозумівається тим, що шляхетні метали поступово прагнуть туди, де вони повинні мати найбільшу купівельну силу, товари ж, навпаки, унаслідок цього повинні переміщатися в протилежному напрямку. Таким чином, універсальність грошей як товару сприяє вирівнюванню цін на різних національних ринках. Функція світових грошей – збірна, по суті, похідна від національних функцій грошей [65]. Вона опосередковує усі форми міжнародного обміну товарами і послугами як за готівку, так і з відстрочкою платежу. У функції світових грошей вони є також і мірою вартості. Будучи інтернаціональним еталоном вартості, світові гроші виступають фактором визначення світових цін. Особливість функції міри вартості у функції світових грошей полягає в тому, що вона може здійснюватися безпосередньо через національні масштаби цін чи опосередковано – через валютні курси. Важливою умовою функції світових грошей повинна бути равноякісність одягненого в «національні мундири» грошового товару і їхня конвертабельність, тобто оборотність.
Національні і світова валютні системи пройшли наступний 5-ти етапний історичний цикл цивілізованих валютно-розрахункових угод у світовій торгівлі, історично підготовлених розрахунками в шляхетних металах [65]:
а) Система золотого стандарту (Паризька угода 1867 р.) з вільним переміщенням золота й обміном національних валют по золотому еквіваленті;
Паризька валютна система базувалася на наступних структурних принципах:
- її основою був золотомонетний стандарт;
- кожна валюта мала золотий зміст (Великобританія – з 1816 року, США – з 1837 року, Німеччина – з 1875 року, Франція – з 1878 року, Росія – з 1895–1897 р.м.);
- відповідно до золотого змісту валют встановлювалися і золоті паритети, тобто обмінний курс;
- валюти вільно конвертувалися в золото;
- золото використовувалося як загальновизнані світові гроші;
- склався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритету, то боржники воліли розплачуватися по міжнародним зобов'язанням золотом, а не іноземними валютами;
б) Перша світова війна і світова економічна криза 1929–1933 р.м. скінчила із усіма формами обміну кредитних грошей на золото («золото девізний стандарт» 1922 р. – Генуезька конференція);
Генуезька валютна система функціонувала на наступних принципах:
- її основою були золото і девізи – іноземні валюти;
- національні кредитні гроші стали використовуватися в якості міжнародних платіжно-резервних засобів;
- статус резервної валюти не був закріплений ні за однією валютою;
- збережено золоті паритети, конверсія в золото стала здійснюватися через валюти трьох країн (США, Франція, Великобританія);
- відновлено режим вільно коливних валютних курсів;
- валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад;
Світова економічна криза 30 років привела до скасування золотого стандарту внутрішнього розміну кредитних грошей на золото в Німеччині, Австрії(1924), Великобританії (1931), США(1933), Франція(1936). Незважаючи на припинення розміну банкнот на золото у внутрішньому обороті, збереглася зовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США, Великобританії, Франції.
в) Бреттон-Вудська угода 1944 р. після другої світової війни, що установила світовий «золото-девізний стандарт» обміну доларів США на золото й обміну національних валют на долари США – створення МВФ;
На Бреттон-Вудській конференції були встановлені наступні принципи і правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин:
- уведений золото-девізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах – доларі США і фунті стерлінгів;
- угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи:
1) збережені золоті паритети валют і введена їхня фіксація в МВФ;
2) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб;
3) спираючи на свій золотий запас, США дорівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;
4) з цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим закладам за офіційною ціною, встановленої в 1934 р., виходячи з золотого змісту своєї валюти (35 доларів за 1 тройскую унцію, рівну 31,1035 р. золота);
- для уведення валютних обмежень була потрібно згода МВФ;
- установлено режим фіксованих валютних курсів, курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі валютних паритетів, виражених у доларах США, ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (1% за Статутом МВФ і 0,75% по Європейській валютній угоді);
Економічні, енергетичні і сировинні кризи 60х років дестабілізували Бреттон-Вудську систему. Питома вага США в золотих резервах зменшився з 75% у 1949 р. до 23%. З формуванням трьох центрів партнерства і суперництва виник новий центр валютної сили у виді Європейського союзу, що суперничає зі США і Японією.
г) Ямайська угода країн – членів МВФ 1976 р. – скасування золота як засобу розрахунків, уведення міжнародної розрахункової одиниці СДР, узаконювання кредитної форми валютних розрахунків при контролі паритету національних кредитних грошей і фактичного валового національного продукту;
Четверта світова система побудована на наступних принципах:
- уведений стандарт СДР замість золото-девізного стандарту;
- юридично довершена демонетизація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети валют, припинений розмін доларів на золото;
- по Ямайській валютній угоді золото не повинне служити мірою вартості і крапкою відліку валютних курсів;
- країнам надане право вибору будьякого режиму валютного курсу;
- МВФ покликаний підсилити міждержавне валютне регулювання;
Підсумки функціонування СДР із 1970 року свідчать про те, що вони далекі від світових грошей. Більш того виник ряд проблем:
1) емісії і розподіли;
Рахунок СДР дає можливість країні запозичати конвертовані валюти через МВФ, однак обсяг емісії незначний – 21,4 млрд. СДР (еквівалент 34 млрд. доларів), що у 1997 році збільшений у два рази. Однак, оскільки розподіл СДР пропорційний внеску країни в статут МВФ, практично вони зосереджені на рахунках розвитих країн.
2) забезпечення
Важливою проблемою СДР є їхнє забезпечення, оскільки на відміну від золота вони позбавлені власної вартості. Спочатку в 1970 р. одиниця СДР прирівнювалася до 0,888671 р.золота. Потім курс СДР із 1974 року визначався як середньозважений по «валютному кошику» 16 валют, з 1981 року в «валютному кошику» залишилося 5 валют (долар США, марка ФРН, фунт стерлінгів, японська ієна, французький франк), з 1999 року «валютний кошик» складається з трьох валют (долар США, євро, фунт стерлінгів).
3) методу визначення курсу і
4) сфери використання СДР, в основному, застосовуються в операціях МВФ як коефіцієнт перерахування національних валют, масштаб валютних порівнянь.
д) Маастрихска угода про введення з 1999 р. у Європейському союзі єдиної розрахункової і фактичної валюти – ЄВРО з відмиранням поняття «національна валюта», з 2002 року національні валюти в країнах Європейського Союзу вилучені з обороту.
В даний час у ході еволюції світового економічного розвитку відбувся природний розвиток поняття «гроші» – від натуралістичного (з власною вартістю грошей як перехідного засобу товарного обміну) до кредитно-розрахункового наповнення (заснованого на паритеті вартості національного продукту країни і співвідношення з продуктивністю праці і національних продуктів інших країн світу). При цьому вихідні поняття золота збереглися як резервні засоби розрахунків, а розвиток світових телекомунікацій привів до створення «електронних безготівкових» грошей як форми всесвітнього розрахункового засобу.
Міжнародні валютні відношення – це сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві, обслуговуючих взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Розвиток міжнародних валютних відносин обумовлений зростанням продуктивних сил, створенням світового ринку, поглибленням міжнародного поділу праці (МРП), формуванням світової системи господарства, інтернаціоналізацією господарських зв'язків.