Психорегуляція є необхідною формою психологічного забезпечення підготовки в спорті. Це пов’язано з тим, що на сьогодні спортивні змагання - це насамперед боротьба особистостей, рівних за фізичною, техніко-тактичною підготовленістю, де останні вагомі корективи в хід боротьби вносять навички самоконтролю та саморегуляції. Як видно з наукових доробок ряда авторів [24,39], психорегуляція в спорті широко застосовується для вирішення наступних завдань:
регуляції негативних психологічних станів спортсменів;
формування поведінкових настанов перед змаганнями;
відновлення спеціальної працездатності спортсменів під час тренувань, змагань та після них;
створення мобілізаційної готовності спортсмена до майбутнього змагання;
підвищення психічної надійності спортсмена;
підвищення результативності змагальної діяльності;
покращення навчання під час оволодіння спортивними вправами та виправлення помилок у техніці рухів;
підвищення у спортсмена впевненості в собі;
формування почуття спокою в спортивній діяльності та ситуаціях особистого життя [41,42].
Вищенаведені завдання підтверджуються дослідженнями, що доводять переваги змін стану тих спортсменів, які володіють методами психорегуляції та використовують їх в процесі спортивної діяльності. Отримані дані дають можливість стверджувати, що у спортсменів, які успішно оволоділи необхідними навичками психорегуляції, покращилися показники поведінки на змаганнях, зменшилася кількість негативних реакцій на зауваження тренера, зросла кількість позитивних реагувань. Поведінка цих спортсменів стала більш керованою та контрольованою, а перед змаганнями багато таких спортсменів перебували в оптимальному до змагальному стані. Але найбільш позитивним наслідком оволодіння прийомами психорегуляції вважається значне підвищення результативності змагальної діяльності.
Ефективності діяльності в спорті сприяє багато факторів, але, на думку фахівців, одним із головних серед них є рівень психічного напруження спортсмена [81]. У спорті психічне напруження виникає як під час тренувань, так і під час змагань, але воно розрізняється як за спрямованістю, так і за змістом. Напруження на тренуваннях пов’язане з процесом діяльності, з необхідністю реагувати на вплив зростаючих фізичних навантажень, тому воно називається процесуальним. В екстремальних умовах змагань додається ще й напруження, обумовлене метою досягнення найкращого результату. Це - результативне напруження. Ці два види психічного напруження можуть виявлятися не лише в процесі здійснення тренувальної чи змагальної діяльності, а й до неї, при цьому процесуальне напруження виникає безпосередньо перед тренуванням, а результативне - ще задовго до початку змагань.
Дослідження спеціалістів у галузі психології спорту доводять, що саме по собі психічне напруження є чинником позитивним, що свідчить про активізацію всіх функцій і систем організму, що забезпечує її високу продуктивність, оскільки в організмі спортсмена відбувається ряд психофізіологічних змін, які мобілізують енергетичні, гуморальні, вегетативні та інші ресурси, домотають успішному виконанню діяльності спортсмена.
Серед факторів, що сприяють і посилюють виникнення психічного напруження виділяють інформаційно-операційний, особистісний і ситуативний [43]. Однак, якщо напруженість надмірно висока, з чим постійно пов’язаний спорт, вона може перерости в психічне напруження. Тому психологи розглядають його як фактор, що негативно впливає на спортсмена, оскільки це - дисгармонія функцій, надмірне емоційне порушення, надлишкова і невиправдана витрата нервової енергії. Як відмічають Б.П. Яковлєв і В.А. Багіна [44], психічне напруження розкриває особливості мобілізації психофізіологічних функцій спортсмена в конкретному виді спорту і залежно ввід виду виконуваної при цьому діяльності або умов, за яких вона відбувається. Психічне напруження як природне реагування організму спортсмена на збільшення загального зовнішнього навантаження полягає у збільшенні загального рівня активності центральної нервової системи, підвищенні частоти серцевих скорочень і систолічного тиску при розширенні кровоносних судин.
Конкретними чинниками, що спричиняють зміну психічного напруження спортсмена, називають [45,46]:
значущість змагань;
склад учасників змагань;
організація змагань;
поведінка людей, які оточують спортсмена;
індивідуально-психологічні особливості спортсмена;
особливості виду спорту та змагальних вправ;
ступінь оволодіння засобами саморегуляції;
виконання усталеного ритуалу до змагальної поведінки;
психологічний клімат у команді;
організація вільного часу спортсмена.
Методи психорегуляції класифікуються за кількома ознаками. За способом впливу вони підрозділяються на методи впливу ззовні (гетерорегуляція) і методи самовпливу (ауторегуляція), за змістом - на вербальні (реалізовані за допомогою слів) і невербальні, які підрозділяються на апаратурні і без апаратурні. За особливостями реалізації методи психорегуляції поділяються на контактні і безконтактні.
Характеристика аутогенного тренування.
Аутогенне тренування - метод самостійного викликання у себе особливого (аутогенного) стану, використання цього стану і самостійного виходу з нього. "Ауто" - сам, "генос" - народження. Слово "аутогенна" (самородна) вказує, що джерелом позитивних дій є той, що сам займається, а слово "тренування" підкреслює необхідність регулярних занять
Аутогенне тренування запропоноване в 1932 р. Німецьким лікарем Іоганном Генріхом Шульцем (1884-1970 рр). Вивчаючи самовідгуки людей, занурених в гіпнотичний стан, І Г. Шульц відмітив, що фізіологічні зрушення супроводяться певними відчуттями. Наприклад, розслаблення м'язів супроводиться відчуттям тягаря, а наповнення кров'ю капілярів шкіри - відчуттям тепла. Їм був запропонований метод викликання фізіологічного зрушення шляхом пасивної концентрації уваги на зачатках відчуття, що викликає це зрушення. Так концентрація уваги на реальному тягарі тіла сприяє поглибленню розслаблення м'язів, а концентрація на реальному теплі тіла - притоці крові в капіляри шкіри [39,47-50].
В аутогенних тренуваннях використовуються дії на стан нервової системи.
Необхідно враховувати особливості впливу тонусу скелетних м'язів і дихання на центральну нервову систему. Якщо свідомо загальмувати рухові реакції, відповідні психічному стану людини, його внутрішньому переживанню, то воно помітно ослабіє або зникне. Неспання завжди пов'язане з високим м'язовим тонусом, а повне розслаблення всіх м'язів знижує рівень активності центральної нервової системи до мінімуму, сприяє розвитку сонливості. Ця фізіологічна закономірність лежить в основі всієї системи аутогенних тренувань. Необхідно повністю навчитися розслабляти м'язи свого тіла перш, ніж зайнятися аутотренингом [40,51-54].
Дії на нервову систему пов'язані з уявленнями, плотськими образами (зоровими, слуховими тощо). Плотський образ - доволі активний інструмент впливу на психічний стан і здоров'я людини. Якщо людина постійно представляє похмурі картини, при цьому відчуваючи себе стороною, "що потерпіла", це, поза сумнівом, відіб'ється на його здоров'ї. Оздоровлюючим же чином діють приємні, радісні образи і уявлення. М'язове розслаблення допомагає підвищити значення плотських образів.
Дія на психофізіологічні функції організму регулюється і програмується словами, вимовними не лише вголос, але і в думках. Дія словесного самонавіяння на фізіологічні функції зростає в стані релаксації, досягнутої в процесі аутогенного тренування. Характер цієї дії залежить від сенсу і змісту словесних формулювань. Фрази при самонавіянні зазвичай прості і короткі, і в думках вимовляються повільно в такт диханню.
Ці дії в аутогенних тренуваннях використовуються зазвичай в такій послідовності: релаксація - уявлення - словесне самонавіяння.
Комплекс вправ, що становить сутність аутогенних тренувань, - це засіб, який сприяє зростанню резервних можливостей людини і удосконалює діяльність програмуючих механізмів мозку [55].
Техніка аутогенних тренувань вимагає попереднього вироблення певних психічних і фізичних навиків, таких як:
Управління увагою. Увага - одна з найбільш творчих функцій психіки. Якщо Ви не можете управляти увагою для утримання його на предметі власної діяльності, то не зможете добитися необхідного результату. Спочатку необхідно концентруватися на монотонно рухомих зовнішніх об'єктах. Потім фіксувати увагу на простих предметах.
Операція плотськими образами. Реальні предмети замінюються уявними. Від простих плотських образів треба перейти до складніших, включаючих відчуття тягаря, тепло рук, ніг і далі всього тіла. Плотські образи ускладнюються, це можуть бути зорові образи (ласкавий гомін морить, шелест зеленої діброви, ластівки в синяві неба), що поєднуються з фізичними відчуттями (тепла, освіжаючого вітерця) і внутрішніми переживаннями (розслаблення, спокій) [56].
Речові навіювання. У частково загальмованому стані на сильний подразник нервові клітини майже не реагують, а ось на слабкий (у даному випадку слово), вони відповідають яскраво вираженою реакцією. Організуючий вплив словесних самонавіювань ефективно виявляється в процесі тренування, коли образні уявлення підкріплюються відповідними речовими формулами, вимовними в думках, що прискорює настання бажаного фізіологічного ефекту. Слово впливає на перебіг фізіологічних процесів шляхом підвищення або пониження рівня активності основних нервових процесів. Формулювання будуються у вигляді граничних простих тверджень (не більше двох слів). При вдиху вимовляється одне слово, при видиху - інше, і лише на видиху, якщо фраза з одного слова [33,39,57-60].