- у Мальті (4) – місто Валлетта, гіпогей (підземне святилище) Халь-Сафліні в місті Паола, мегалітичні храми Мальти, міські ворота Валлетти;
- у Португалії (13) – центр міста Ангра-ду-Ероїжму на острові Терсейра, монастир Христа в місті Томар, монастир Баталія, монастир Ієронімів і вежа Белем у Лісабоні, історичний центр міста Евора, монастир Алкобаса, місто Ситра, історичний центр міста Порту, доісторичний наскельний живопис в долині Коа, лаврові ліси острова Мадейра, виноробний регіон Алту-Дору, історичний центр міста Гімарайнш, ландшафт острова Піку.
Тепле море, середземноморський клімат, багата субтропічна рослинність, численні пам’ятки давньої культури та архітектури – головні чинники, завдяки яким Південна Європа є улюбленим місцем відпочинку й розваг багатьох рекреантів світу, одним з найкрупніших туристичних центрів світу.
Європа займає перше місце за туристичними прибуттями і за доходами від туризму. Туризм в Європі має яскраво виражений внутрішньорегіональний характер: 75 % припадає на внутрішньоєвропейські поїздки, 25 % – міжрегіональні поїздки (найчастіше із США). Велике значення мають меридіональні тури, що спрямовані із Північної Європи (Данія, Швеція, Фінляндія) в країни Середземноморського бассейну (Іспанія, Греція, Франція, Хорватія, Греція).
Особливості розвитку туристичної галузі в країнах Північної Африки
До країн Африки спрямовувалися дуже незначні рекреаційно-туристичні потоки 3,3 % загальносвітових у середині 1990-х років. Головними факторами гальмування збільшення кількості прибуттів до регіону були і залишаються високі ціни африканського туристичного продукту на туристоутворюючих ринках. Проте країни Північної Африки в 1990-і рр. успішно розвивали недорогий масовий туризм, особливо на південному узбережжі Середземного моря.
Більшість країн-донорів рекреаційно-туристичних потоків в Африці належала до того ж континенту — Африки. У 1992 р. частка внутрішнього туризму зросла до 56 % загальної кількості іноземних гостей, які прибували до країн «чорного континенту». Важливими туристоутворюючими країнами для регіону були Франція, Німеччина і Великобританія, громадяни яких складали в середині 1990-х рр. майже 20 % кількості всіх іноземних туристів в регіоні. Одним з головних чинників формування цих потоків з Європи до Африки було те, що вищеназвані країни колись володіли африканськими колоніями, і тому спільні епізоди в історії, спільні елементи у культурі, торгові та особисті (в тому числі родинні) зв'язки, які залишилися від колоніальної епохи, сприяли підтримуванню значної кількості поїздок з колишніх метрополій до колишніх колоній.
45 % туристів в Африці приймали в середині 90-х рр. Марокко і Туніс. Ще близько 10 % — решта країн Північної Африки. .У Східній Африці лідируючі позиції в цьому відношенні посідали Кенія, Мавританія, Танзанія, Сейшельські острови та Зімбабве, які успішно використовували свої природні ресурси. Мавританія і Сейшели, наприклад, спеціалізувалися на пляжному туризмі і створили першокласну готельну індустрію. На півдні Африки важливим туристичним центром була ПАР, завдяки високорозвинутій готельній індустрії та транспортній системі. В 1990-і рр. популярність турів до ПАР зростала.
Головним недоліком Африки, який гальмував збільшення до неї рекреаційно-туристичних потоків, був низький загальний рівень розвитку економіки, брак фінансових коштів, нерозвиненість інфраструктури.
Африка на сьогоднішній момент є важливим рекреаційним регіоном, так як має великий потенціал для розвитку туристичної сфери.
Привабливість африканського регіону заключається в:
1. теплий клімат, сонячні дні на протязі всього року;
2. чудові піщані пляжі;
3. унікальні історичні та культурні пам’ятки (Єгипетьсі піраміди);
4. екзотична флора і фауна (заповідники, національні парки, які зберегли свій первісний стан).
Але існують фактори які мають відштовхуючій вплив на туристів:
· низькій рівень економічного розвитку;
· слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (розміщення туристів, транспортні сполучення);
· природні умови в окремих районах (жара, суховії, чисельні опади);
· нестабільне політичне положення в деяких країнах.
Але для африканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати туристичну галузь. Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу розвитку рекреаційних ресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку, а інколи навіть єдиний шлях економічного підняття. Економіка таких країн, як Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, з значній степені залежать від іноземного туризму, так як це є надійним джерелом надходжень іноземної валюти. Тому у всіх перерахованих країнах в складі уряду створений пост міністр по туризму.
Висновки
За останні десятиліття саме поняття "туризм" істотно змінилося. Якщо раніше туризм визначався як один з видів активного відпочинку, то сьогодні в цьому значенні цей термін застосовується для позначення цього виду діяльності тільки усередині країни. При використанні терміну стосовно зарубіжних країн його значення істотним чином розширюється: це будь-яка поїздка за рубіж, не пов'язана з пошуком заробітку і зміною постійного місця проживання (рекреаційний туризм, діловий туризм, лікувальний туризм, спортивний туризм, повчальний туризм і так далі).
Географія туризму вивчає країни і регіони, що представляють інтерес для туризму.
Специфічний підхід географії туризму полягає в тому, що її цікавить не комплексне дослідження природи, населення і господарства тієї або іншої країни і не встановлення характеру взаємодії між людським суспільством і географічним середовищем, а вивчення і опис тих особливостей природи, клімату, ландшафту, флори і фауни країни, які роблять її привабливою в якості туристського об'єкту.
Істотне місце в географії туризму займає історико-культурний компонент, оскільки багато країн світу притягають туристів не стільки сприятливим кліматом і красою природних ландшафтів, скільки пам'ятниками історії і культури.
У сферу інтересів географії туризму окрім природних і історико-культурних пам'яток входять різноманітні об'єкти і події, які можуть притягнути людей з найрізноманітнішими інтересами і потребами, : лікувальні, учбові, наукові установи, торгові центри, спортивні, наукові, святкові заходи, сезонні розпродажі товарів і так далі
Своїм походженням туризм зобов'язаний різноманітності географічних районів світу і прагненням людей з цією різноманітністю ознайомитися.
Цілі, види і форми подорожей, а також вибір маршруту тісно пов'язані з певними географічними районами і об'єктами. Таким чином, географічний чинник в туризмі грає ключову роль.
Література
1. Крачило Н.П. География туризма. - К.: Вища школа, 1987.
2. Бовсуновская А.Я. География туризма: учебное пособие. – Д., 2002.
3. Панирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 2000.
4. Соціально-економічна географія світу / За ред. Кузика С.П.. – Т.: Підручники та посібники, 1998.
5. Ващенко Н. Рекреаційні комплекси світу. Опорний конспект.– 2004.
6. Економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. – Львів: Світ, 2003.
7. Туристическое страноведение. Европа и Азия: учебно–практическое пособие / А. Б Косолапов. – М: КНОРУС, 2005.
8. Пузаков Е.П., Честикова В.А. Международный туристический бизнес. – М.: Экспертное бюро-М, 1997.
9. Юрківський В.М. Країни світу: довідник. – К.: Либідь, 1999.