Смекни!
smekni.com

Біохімічна характеристика розтренованості, тренованості та перетренованості (стр. 3 из 4)

Принцип послідовної адаптації заснований на досить вивчених фактах гетерохронізму (різночасності) біохімічних змін в організмі, що виникають при тренуванні. Так, при розвитку термінового тренувального ефекту на однократну дію фізичного навантаження найбільш швидкі адаптаційні зміни в окремих енергетичних системах виявляються з боку алактатної анаеробної системи, потім - у системі анаеробного гліколізу, а найбільш уповільнена реакція відзначається з боку процесів мітохондріального дихання й окисного фосфорелювання. У період відновлення після закінчення вправи найбільше швидко досягається суперкомпенсація змісту креатинфосфату в м'язах, потім - глікогену й, нарешті, - ліпідів і білків, що утворять субклітинні структури. У процесі довгострокової адаптації найбільше швидко змінюються показники потужності біоенергетичних процесів, потім - енергетичної ємності й лише на заключній стадії адаптації помітно поліпшуються показники метаболичної ефективності.

Принцип циклічності виходить із фазного характеру адаптаційних процесів в організмі при тренуванні, а спостережувані зміни у швидкості розвитку адаптації з боку провідних функцій мають різну амплітуду й довжину хвилі. Для розвитку адаптації тренувальні ефекти різних навантажень повинні підсумуватися за певними правилами, створюючи деякий завершений цикл впливу на провідні функції. У цьому випадку цикл варто повторити багаторазово протягом деякого періоду тренування, коли вирішується певне педагогічне завдання. З таких тривалих циклів тренування, що послідовно поміняють один одного від етапу до етапу відповідно до закономірного розвитку адаптації в провідних функціях й якостях, складаються цикли вищого порядку, що розділяють "ключові" моменти участі спортсменів у найбільш відповідальних змаганнях.

4. Оборотність адаптаційних змін при тренуванні

Оборотний характер адаптаційних змін, що виникають у відповідь на застосовуване навантаження, найбільше яскраво проявляється у феномені суперкомпенсації. Звичайно затверджується, що позитивний тренувальний ефект досягається тільки в тому випадку, якщо повторне навантаження буде задаватися у фазі суперкомпенсації після попереднього навантаження.

При короткочасних інтервалах між повторними навантаженнями, недостатніми для виникнення суперкомпенсації, як і при занадто тривалих інтервалах, при яких викликані навантаженням зрушення встигають повернутися до норми, не може бути досягнуте прогресуюче збільшення адаптаційних змін в організмі. Слід зазначити, що повною мірою правило повторного навантаження у фазу суперкомпенсації застосовно тільки до більших циклів тренування - тижневим або навіть місячним. У межах окремих тренувальних занять і мікроциклів тренування це правило дотримувати необов'язково. У даних тимчасових рамках головне завдання тренування зводиться до того, щоб повніше завантажити провідну функцію й цим стимулювати подальше розгортання адаптаційних процесів в організмі з відставленим досягненням більше вираженої фази суперкомпенсації. Тому на окремих тренувальних заняттях або в окремі мікроцикли тренування, де повторні навантаження задаються у фазу неповного відновлення, має місце прогресивне зниження показників побудови тренування.

У кожному мікроциклі тренування повторні навантаження задаються при неповнім відновленні, що веде до вираженого зниження показників провідної функції. У той же час відпочинок між окремими циклами тренування забезпечує досягнення суперкомпенсації провідної функції. Тому з кожним черговим повторенням мікроциклу помітне посилення тренувального ефекту.

Найбільше чітко оборотність адаптаційних змін, що відбуваються в організмі при систематичному застосуванні інтенсивних навантажень, проявляється в показниках кумулятивного тренувального ефекту. Помітне поліпшення показників провідної функції втрачається після припинення тренування приблизно з тією же швидкістю, з якою воно зростало у період застосування навантажень. Для досягнення вираженого поліпшення більшості біоенергетичних показників звичайно потрібно 4-8 тижнів тренування. Зниження цих показників після припинення тренування до вихідного рівня відбувається приблизно в ті ж строки.

Розвиток деадаптації в період після припинення тренування відбиває особливості режимів, що застосовувалися, тренувальної роботи. При частому повторенні тренувань із більшим нарощуванням навантаження від заняття до заняття приріст показників провідної функції відбувається швидко, але настільки ж швидко знижується після зменшення або припинення навантажень. При поступовому й тривалому нарощуванні тренувальних навантажень приріст показників провідної функції і їхній регрес у період зниження або припинення навантаження відбувається більш повільно.

Для підтримки тренуємої функції на досягнутому рівні після зміни загальної спрямованості роботи досить зберегти спрямованість навантажень, що застосовувалися в напружений період на одним-двох заняттях у тиждень.

Поновлення тренування після досить тривалої перерви веде до відновлення рівня тренуємої функції приблизно з тією же швидкістю, що й у попередні тренувальні періоди. Однак якщо її зниження при перервах у тренуванні буде занадто більшим і для відновлення спортивної форми буде потрібно форсувати навантаження, то швидко наступить виснаження адаптаційних резервів організму, що приведе до зниження працездатності й погіршенню спортивних досягнень. Так, у двох бігунів на середні дистанції протягом трьох років тренування регулярно вимірялися величини МСК на різних етапах сезонної підготовки. У перший рік тренування один зі спостережуваних спортсменів через травми й простудні захворювання змушений був наприкінці сезону на три місяці припинити заняття, що викликало зниження його показників МСК на 14,3 мол кг-1*хв-1(з 66,2 до 51,9 мол кг-1*хв-1). Прагнучи заповнити змушена перерва в підготовці, він на початку наступного сезону форсував навантаження й незабаром знову досяг втраченого рівня максимальної аеробної потужності. Однак форсовані тренування тривали протягом усього сезону, і, як наслідок, показники аеробної працездатності спортсмена неухильно знижувалися. Форсування підготовки з наступним падінням працездатності повторилося й у третьому сезоні. Незадоволений результатами своїх виступів, спортсмен припинив заняття бігцем. В іншого спортсмена, у підготовці якого не відзначалося невиправданого нарощування навантажень і не було різких перепадів у рівні максимальної аеробної потужності, рівень спортивної працездатності був стабільно високим і поліпшувався від сезону до сезону.

Наведений приклад показує, що багаторазове повторення циклів "адаптація - реадаптація" має високу функціональну "вартість" і виснажує резервні можливості організму. Найбільш ефективним шляхом адаптації є тренування з постійно застосовуваними адекватними по величині навантаженнями на провідну функцію, що сприяє підтримці її на стабільно високому рівні.

Основні причини, що обумовлюють оборотність адаптації в ході тренування, пов'язані із внутрішньоклітинними механізмами активації генетичного апарата. Зниження генної активності при припиненні тренування викликає зменшення швидкості синтезу нуклеїнових кислот і білків, а також посилення розпаду бездіяльних внутрішньоклітинних структур. Посилення цих процесів, "стираючих" сліди попереднього тренування, що стирає, і активуючий розвиток деадаптации, служить важливим біологічним пристосуванням, виробленим у процесі еволюції. Усунення не використовуваних біологічних структур вивільняє пластичні ресурси організму й створює можливість використання їх для формування нових адаптації за участю вже інших функціональних систем.

5. Циклічність розвитку адаптації в процесі тренування

Адаптаційні зміни в організмі, що виникають у результаті тренування, носять фазний характер. Закономірна стадійність у посиленні процесів енергетичного обміну, спостережувана під час м'язової діяльності й у період відновлення після завершення роботи, проявляється в наявності періодів відновлення, стаціонарного стану, різних стадій стомлення й суперкомпенсації. При розвитку довгострокової адаптації спостерігається постійна зміна періодів різкого посилення енергетичних витрат у момент фізичних навантажень із наступною активацією генетичного апарата й посиленням синтезу специфічних білків, що в підсумку приводить до збільшення потужності тренуємої функції. Для того щоб домогтися вираженого адаптаційного ефекту в процесі тренування, варто виконувати дві наступні умови.

По-перше, забезпечити необхідний захід впливу на кожну із провідних функцій. У більшості видів спорту рівень досягнень визначається декількома факторами або провідними функціями. Оскільки тренувальні навантаження, що сприяють розвитку цих функцій, можуть виявляти негативні взаємодії, їх варто розділяти за часом застосування, тобто в кожнім окремому тренувальному занятті повинні застосовуватися навантаження того самого впливу. Тому для того щоб "проробити" всі провідні функції, необхідно плановану тренувальну роботу розділити на ряд послідовних занять, зв'язаних у єдиний цикл. У цьому тренувальному циклі заняття повинні чергуватися таким чином, щоб термінові ефекти кожного наступного заняття не робили негативного впливу на відставлений тренувальний ефект попереднього навантаження. Наприклад, якщо в тренуванні бігунів на короткі дистанції в перший день циклу задається навантаження, що сприяє розвитку алактатної анаеробної потужності, то в наступні дні на тлі відновлення цієї функції можуть виконуватися тренувальні навантаження, що сприяють підвищенню гліколітичної анаеробної або аеробної здатності.