Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
При застосуванні даної правової норми слід звернути увагу на таке. Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації визначається з врахуванням чинного законодавства про ціни і ціноутворення.
Визначаючи розмір шкоди, необхідно виходити з вартості матеріальних цінностей на день виявлення шкоди. А у випадках зміни цін - застосувати ціни, що діють на день прийняття рішення про її відшкодування. Розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено. Що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.
Якщо шкода, заподіяна приписками та іншими викривленнями даних про виконання робіт, до матеріальної відповідальності повинні притягатись як працівники. Що вчинили ці дії, так і службові особи, які не вжили заходів до запобігання їм.
В залежності від обставин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідальність настає в межах середнього місячного заробітку або в повному розмірі заподіяної шкоди.
До прямої дійсної шкоди, заподіяної зазначеними вище діями можуть бути віднесені: суми незаконно нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів і інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв’язку з викривленням даних про осяг робіт.
При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т.п.). що належать підприємствам, установам організаціям, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що шкода яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов’язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст. 203, 453 ЦК). У цих випадках вона відшкодовується у повному обсязі. Включаючи і не одержані підприємством, установою, організацією прибутки від використання зазначених технічних засобів.
Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником.
Покриття шкоди працівником в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органом шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Розпорядження власника чи уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за заявою працівника розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного (міського) суду.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора (ст. 136 КЗпП).
Обставини, які враховуються при визначенні розміру відшкодування.
Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
До конкретних обставин, за яких було заподіяно шкоду, слід відносити такі, що перешкоджали працівникові використовувати належним чином покладені на нього обов’язки, зокрема, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці. Разом з тим необхідно враховувати, чи зробив працівник все можливе для запобігання шкоді.
Судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП річний строк для виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цього строку додержуються і при зверненні із заявою до прокурора.
Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи слід вважати день підписання акта або висновку.
Суд повинен встановити: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов’язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов’язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.
Встановивши при розгляді справи, що шкода заподіяна не лише з вини працівника, до якого пред’явлено позов, але й з вини посадових осіб підприємства, організації, установи, слід відповідно до ст. 105 ЦПК повинен притягти їх до участі в справі як співвідповідачів.
Висновки
В даному рефераті, тема якого «Матеріальна відповідальність працівників», ми дали визначення поняттю матеріальної відповідальності працівників, і висвітлили наступні питання: правила, які встановлені щодо матеріальної відповідальності; обмеження матеріальної відповідальності працівників; повна матеріальна відповідальність; вимоги щодо укладення договору про повну матеріальну відповідальність; правила колективно (бригадної) матеріальної відповідальності; визначення розміру шкоди; порядок покриття шкоди, заподіяної працівником; обставини, які враховуються при визначенні розміру відшкодування.
З викладеного у рефераті матеріалу можна зробити наступні висновки:
-матеріальна відповідальність працівників - це один з видів юридичної відповідальності, що виражається в обов’язку працівників покрити повністю або частково покрити матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини;
-працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку;
-відповідно до ст. 135 КЗпП договори про повну матеріальну відповідальність укладаються лише в письмовій формі;
-коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність;
-розмір заподіяної підприємству, установі, організації визначається за фактичними витратами;
-суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно.
Список використаних першоджерел
1. Конституція України.
2. Кодекс Законів про Працю України з постатейними матеріалами (за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 листопада 1997р.). Відповідальні редактори В.М. Вакуленко, О.П. Товстенко. -Київ: Юрінком. 1997 р.
3. М.І.Мурашко. Довідник для підприємців-роботодавців та працівників відділу кадрів підприємств, установ і організацій. Практичні питання реалізації положень законодавчих та нормативних актів, що пов’язані з трудовим законодавством. 3-тє видання, - Київ: «Компас», 1997 р.
4. Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам»
5. Людина і праця. Довідних з правових питань/ Козінцев І.П., Савенко Л.А. - Київ: Юрінком Інтер, 1997 р.
6. Нове законодавство України про працю/ Упоряд. В.Б. Авер’янов, І.В. Зуб, - Київ: Либідь, 1991р.
7. Цивільний Кодекс України
8. Кодекс Законів про працю України; Закон «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати; Закон «Про відпустки», роз’яснення мінпраці щодо застосування закону «Про відпуски». Науковий коментар.- Ужгород: ІВА, 1997 р.
9. Карпенко Д.О. Нове законодавство України про працю. - Київ: Знання, 1991 р.
10. Збірник матеріалів з питань трудового законодавства України (станом на 1 червня 1992 р) Управління праці та соц. Питань Вінницької обласної держадміністрації/ Вінниця: 1992 р. Б/Ц.
11. Барабаш О. Деякі властивості трудових правовідносин. Право України, №8, 1997 р.
12. В.І. Прокопенко. Трудове право: курс лекцій: Для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1996р.