5. Охоронні кримінально-правові відносини, пов'язані з вчиненням злочину, і кримінальна відповідальність як форма їх реалізації припиняються з моменту виконання всіх тих обов'язків (і відповідно, здійснення всіх тих прав), що становлять основний зміст таких відносин; цим моментом має бути, очевидно, той, з якого особа визнається такою, що не мас судимості.
Враховуючи викладене, кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням злочину, яка завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу.
ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Значення та засоби захисту права власності
Захисту права власності наш законодавець завжди приділяв лику увагу, оскільки власність громадян, колективна та державна власність є основою розвитку Української держави. же, коли здійснюється захист зазначених форм власності, йдеться, по суті, про захист основ нашого суспільства. Необхідність всебічного захисту власності громадян зумовлюється ще й тим, що вона безпосередньо має задовольняти їхні матеріальні та культурні потреби.
Переважна більшість громадян виконують свої конституційні обов’язки: берегти і зміцнювати колективну та державну власність, поважати права та інтереси інших громадян, у тому числі їхправо власності. Однак є ще багато осіб, які порушують зазначені обов'язки. До них застосовуються не тільки засоби виховного характеру, а й примусу. Значне місце у Законі України про власність посідають норми, які передбачають гарантії та захист права власності. В основному це цивільно-правові норми, які мають бути підставою для дальшого вдосконалення саме цивільно-правового захисту права власності.
Слід підкреслити, що на захист права власності спрямовані норми не тільки цивільного, а й інших галузей права, зокрема кримінального, адміністративного, трудового тощо.
Цивільно-правовий захист права власності здійснюється своїми особливими методами, відмінними від кримінально- та адміністративно-правових. Цивільно-правовий захист крімзагальної мети для всіх методів захисту права власності виховання громадян у дусі дбайливого ставлення до власності — переслідує ще й особливі цілі, властиві саме цивільно-правовим методам захисту. Такою специфічною метою є прагнення відновити порушені права, попередній майновий а особи, права якої порушено.
Якщо у власника вкрадено річ, він може пред'явити позов на її витребування. Коли хтось заважає власнику користуватися своєю річчю, він може пред'явити позов про усунення перешкод у користуванні нею. Якщо власник не може витребувати якихось причин річ, що вийшла з його володіння, він може при наявності певних умов вимагати відшкодування завданих йому збитків і таким чином відновити свій попередній майновий стан. Отже, в усіх цих випадках йдеться про відновлення попереднього майнового стану особи, права якої порушено.
У цій главі будуть розглянуті лише позови «речового» характеру, спрямовані на захист права власності, які на відміну від зобов'язально-правових характеризуються передусім ти що власник не перебуває з порушником його прав у договірних чи інших зобов'язальних правовідносинах.
Витребування майна власником з чужого незаконного володіння
Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту прав власності є віндикація — витребування власником майна з чужого незаконного володіння. Воно здійснюється шляхом пред'явлення позову в суд чи арбітраж. Такий позов називається віндикаційним. Отже, віндикаційний позов — це позов власник про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позивачем по віндикаційному позову є власник майна чи організація, зокрема державне підприємство, організаціями майно передане в повне господарське відання або оперативне управління. Державний орган не є власником закріпленого ним майна. Воно продовжує залишатися державною власністю. Але, оскільки певному державному органові передано вуправління якесь державне майно, останній має право і зобов’язаний вимагати повернення його від усякого незаконного володільця. Відповідачем по віндикаційному позову виступає незаконний володілець, тобто особа, яка володіє майном позивача без правових підстав.
У ст.32 вищезгаданого Закону України «Про власність» зазначено, що власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Таким чином, якщо якась річ вибула з володіння власника, останній може витребувати її в особи, що нею володіє. Але витребувати річ він може тільки від незаконного володільця, тобто від такого, який володіє річчю без законних підстав. Підставою може бути, наприклад, договір або адміністративний акт.
Отже, якщо власник передав свою річ у тимчасове користування за договором майнового найму наймачеві, останній не може бути відповідачем по віндикаційному позову, оскільки користується річчю на законній підставі — на підставі укладеного з власником договору майнового найму.
Незаконним володільцем буде особа, що вкрала річ або купила її не у власника (наприклад, у громадянина, до якого річ перейшла за договором майнового найму, договором схову тощо), оскільки продавець за договором купівлі-продажу не міг передати покупцеві те, чого не мав сам — права власності на продану річ.[4]
За віндикаційним позовом власник може витребувати свою річ у натурі. Тому віндикаційний позов не може бути задоволений, коли у відповідача речі вже немає. Наприклад, коли вкрадено і встановлено, хто це зробив, віндикаційний позов може мати місце тоді, коли особа, що вкрала річ, ще володіє нею. Якщо ж річ уже продано невідомо кому або знищено, не можна одержати й задоволення по віндикаційному позову, бо за цим позовом можна вимагати повернення саме майна, що належить власникові.
Коли в особи, що вкрала річ, речі немає, до неї теж можна пред'явити вимоги, проте тут йтиметься не про повернення речі, а про відшкодування заподіяної шкоди. Отже, буде мати місце не віндикаційний позов, а позов зобов'язального характеру — про відшкодування заподіяної шкоди, і суд буде керуватися ст.440 ЦК України.
Не може бути витребувана річ і у випадку, коли незаконний володілець настільки її змінив, що, по суті, вона вже перетворилася на зовсім іншу річ.
Отже, коли речі немає, не можна й вимагати її повернення від особи, що нею володіла. Проте виникає запитання - чи завжди власник, дізнавшись, що його річчю незаконно володіє якась особа, має пред'явити саме віндикаційний позов, тобто позов про витребування її у натурі з чужого незаконного володіння, чи він може якось інакше захистити свої інтереси?
Коли майно належить кооперативній або громадській організації чи громадянинові, то кожний з цих власників може за своїм бажанням пред'явити або віндикаційний позов, або позов про відшкодування збитків.
Відносно державних організацій вирішення цього питання безпосередньо пов'язане з їхніми правами щодо розпорядження закріпленим за ними майном. Якщо згідно із законом державна організація не може самостійно розпоряджатися майном даного виду, то у разі перебування такого майна у незаконного володільця (наприклад, у кооперативної організації, громадянина) вона повинна пред'явити саме віндикаційний позов.
Предметом віндикаційного позову може бути витребувані індивідуально визначеної речі. В зв'язку з тим, що власник віндикаційним позовом може вимагати повернення саме своє речі, вона мусить бути індивідуально визначеною. Відносно родових речей не можна встановити, чи це саме ті речі, що належали власникові, чи якісь інші.
Предметом віндикаційного позову може бути й річ, що визначається кількістю, мірою, вагою (наприклад, цукор, борошно, картопля тощо, тобто речі, що визначаються родовими ознаками) за умови, що вони якось індивідуалізовані (наприклад, картопля у мішку, який має штамп, напис тощо).
Власник відповідно до ст.148 ЦК України має право вимагати не тільки повернення свого майна, а й повернення або відшкодування всіх доходів, які незаконний володілець дістав чи повинен був дістати від користування майном. Причому вирішення питання про те, з якого часу доходи мають буї повернені власникові, залежить від того, чи був володілець добросовісним чи недобросовісним.
Відповідно до ст.145 ЦК України, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати.
Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.
Навпаки, набувач визнається недобросовісним, коли він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він набув річ, не мала права її відчужувати, тобто коли знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння (ст.148 ЦК України). Зрозуміло, що набувач є недобросовісним, якщо річ набута злочинним шляхом.
Незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до ст. 148 ЦК України власник вправі вимагати від недобросовісного володільця повернення або відшкодування доходів, які він здобув або повинен був здобути за час володіння; від добросовісного володільця — всіх доходів, що він здобув і повинен був здобути з часу, коли вся або повинен був дізнатись про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна.
Отже, одержане добросовісним набувачем до того, як він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння, належить йому, він стає власником доходів, здобутих під час володіння. Недобросовісний володілець повинен повернути доходи, які він дістав чи повинен був дістати за весь час володіння.