По-перше, законодавець стосовно суб'єкта відкриття чи використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій говорить про їх посадових осіб, а також про інших осіб, які відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням таких посадових осіб.
По-друге, поняттям «інші особи» в такому контексті охоплюються будь-які особи, в тому числі і суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, і будь-які інші фізичні особи — громадяни України, що постійно проживають на території України, а тому така деталізація поняття «інші особи», в тому числі і шляхом повторного вживання слів «інша особа», є алогічною і непотрібною.
По-четверте, необхідно враховувати, що за Декретом «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» для відкриття за межами України валютних рахунків як юридичними, так і фізичними особами — резидентами України, необхідне одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України, за винятком випадків, коли за чинним валютним законодавством одержання такої ліцензії не вимагається.
По-п'яте, при вирішенні питання про те, хто може бути суб'єктом незаконного відкриття або використання валютних рахунків за межами України, необхідно також враховувати, що на час доповнення Кримінального кодексу ст. 801 посадовими, згідно з ч. 2 ст. 164 КК, визнавались особи, які постійно чи тимчасово займали на державних або громадських підприємствах, в установах чи в організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які виконували такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Зміни ж до ст. 164 КК згідно з якими посадовими були визнані особи не лише державних або громадських, а будь-яких підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми власності, які займають на таких підприємствах, в установах чи організаціях постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням, були внесені 28 січня 1994 р., тобто через рік після доповнення КК ст. 801. Очевидно, що законодавче визначення поняття посадової (на той час — службової) особи, яке давалось в ч. 2 ст. 164 КК на час доповнення кодексу ст. 801 враховувалось при формулюванні диспозиції цієї статті.
І нарешті, стає взагалі незрозумілим, чому законодавець спочатку визначає предмет злочину як валютні рахунки підприємств, установ та організацій, не конкретизуючи їх види, тобто визнає такими підприємства, установи і організації будь-якої форми власності, і відразу ж обмежує їх види лише державними та громадськими підприємствами, установами та організаціями. Звичайно, можна було б навести контраргумент, що в січні 1993 року приватизація ще не набула масового характеру, що більшість підприємств, установ, організацій знаходились у державній власності, і метою законодавця було попередження незаконного вивезення за межі України саме державного майна і коштів, а не коштів підприємницьких структур недержавної форми власності. Але такий контраргумент не є переконливим. Наведене, на наш погляд, підтверджує, що ознаки складу злочину, передбаченого ст. 801 КК, в диспозиції статті визначені нечітко, можливе їх різне тлумачення.
Аналогічний висновок можна зробити і стосовно ряду інших статей Кримінального кодексу, зокрема, більшості статей, що передбачають відповідальність за порушення порядку здійснення підприємницької діяльності. Здається, що законодавець інколи приймає окремі закони лише з єдиною метою — їх прийняти, тобто метою їх прийняття є саме прийняття, при цьому начебто навмисне в законі так описуються ознаки окремих злочинів, щоб це давало можливість різного їх тлумачення в залежності від конкретних намірів органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, — притягувати чи не притягувати конкретну особу до кримінальної відповідальності. Проте цс свідчить зовсім про інше — недосконалість законотворчої діяльності, недостатню підготовку проектів нормативних актів без проведення їх правової експертизи і поспішність в їх прийнятті та про недостатній професійний рівень (рівень правових знань) фахівців, які готують проекти законів, про прийняття конкретних кримінально-правових (як і інших) норм без узгодження їх з іншими кримінально-правовими нормами чи з нормами інших галузей права тощо. А все це створює сприятливий грунт для різного роду зловживань при застосуванні окремих кримінально-правових норм, фактично зумовлює неможливість їх застосування.
II.2 Адміністративна відповідальність.
Автор вважає, що до адміністративної відповідальності за порушення валютного законодавства можна віднести також санкції, котрі НБУ встановив статтею 16 Декрету (53). Тому що стаття 16 Декрету, як і стаття 162 КпАП за порушення валютного законодавства передбачають відповідальність у вигляді фінансових санкцій. Для більш ефективного використання статті 16 Декрету на практиці, НБУ видав у 1993 році «Інструкцію про порядок використання ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»(54). Цією інструкцією НБУ встановлює такий порядок накладення стягнень, передбачених Декретом.
Здійснення комерційними банками та іншими кредитно-фінансовими установами операції з валютними цінностями без отримання генеральної ліцензії НБУ або при наявності індивідуальної ліцензії передбачає штраф в сумі (вартості) вказаних валютних цінностей, перерахованної в валюту України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції. Повторне здійснення таких операцій тягне за собою штраф в сумі, котра вираховується у порядку, зазначеному вище, а також виключення банку з Республіканської книги реєстрації банків, або припинення діяльності кредитно-фінансової установи.
Здійснення резидентами та нерезидентами разової валютної операції без отримання індивідуальної ліцензії тягне за собою штраф, котрий перераховується у валюту України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції.
Торгівля іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензій НБУ з порушенням порядку та умов продажу валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України, тягне штраф, котрий перераховується у порядку, зазначеному вище, або виключення з Республіканської книги реєстрації банків та припинення діяльності такої установи.
Невиконання уповноваженими банками обов’язків продажу надходжень в іноземній валюті на міжбанківському валютному ринку України на користь резидентів, порушення термінів продажу іноземної валюти або термінів видрахування коштів в валюті України, отриманих уповноваженими банками від виконання вказаних операцій на рахунок резидента, або відмова придбати та продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів, або ухилення від здійснення функцій валютного контролю, тягне за собою штраф у вигляді суми, еквівалентній сумі 15 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення.
Порушення порядку організації розрахунків в іноземній валюті між резидентами та нерезидентами, тобто використання в межах торговельного оборота іноземної валюти як засобу платні без участі уповноважених банків та отримання індивідуальної ліцензії тягне штраф, котрий перераховується в порядку, вказаному вище.
Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тягнуть за собою штраф в розмірі суми еквівалентній сумі 1,5 тисяч доларів США, перерахованій в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення. Повторне приховування, перекручення або несвоєчасне подання звітності про валютні операції, тягне еквівалентний штраф.
Ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних цінностей, котрі знаходяться за межами України, тягне штраф в сумі еквівалентній сумі 20 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення.
Треба зазначити, що суми штрафів можуть зменшуватися за рішенням Голови правління НБУ та його заступників.
Штраф повинен бути сплаченим порушником не пізніше п’яти днів з моменту вручення йому постанови про притягнення до відповідальності. Сума штрафу перераховується в Державний бюджет України. В разі невиплати суми штрафу у зазначений термін, вона списується з його рахунку у безспірному порядку.
Таким чином можна зазначити, що Національний банк України, як і уповноваження на те органи, має право застосовувати адміністративні засоби впливу на порушників валютного законодавства у вигляді фінансових санкцій, тобто штрафу. Але слід вказати, що по-перше, ці санкції у значній мірі спрямовані на протизаконну діяльність банків, як уповноважених, так і ні та інших кредитно-фінансових установ, а не на протиправну діяльність пересічних громадян в валютній сфері, по-друге, разом із штрафними санкціями НБУ застосовуються інші санкції адміністративного характеру, як-то виключення банку із Республіканської книги реєстрації банків, а також припинення діяльності кредитно-фінансової установи. Можна зробити висновок, що НБУ щодо адміністративної відповідальності має більш різноманітний спектр засобів впливу на порушників валютного законодавства.
II.3 Спеціальні санкції.
Крім кримінальної та адміністративної відповідальності в сфері валютного законодавства існує також відповідальність, яка застосовується до порушників встановленого порядку зовнішньоекономічної діяльності, тобто спеціальні санкції. Оскільки ЗЕД теж регулюється окремими актами валютного законодавства України, то автор вважає, що було б умісно освітити цей різновид відповідальності в цій роботі.