Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну від прямого умислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає неминучість (і навіть бажає) настання наслідків, при злочинній самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок у даному конкретному випадку відвернути наслідки, при цих умовах особа не допускає думки, що вони можуть мати місце. Зрозуміло, що передбачення неминучості настання наслідків несумісне з розрахунком їх відвернути. В цьому випадку особа діє з прямим умислом.[33]
Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості – передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків – наближає її до побічного умислу і водночас відрізняє від злочинної недбалості.
Злочинна самовпевненість відрізняється від непрямого (побічного) умислу за вольовою ознакою: при непрямому умислі особа свідомо допускає настання суспільно-небезпечних наслідків. Вона байдуже ставиться до їх настання. При злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадає про реальне настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чи іншими заходами, але, на жаль, виходить інакше.[34]
Зрозуміло, неможливо вважати, що людина діє необережно, коли розраховує на випадковий збіг обставин, вважаючи, що все минеться благополучно. В цих випадках безпечність досягає такого ступеня, який дозволяє вважати скоєний злочин умисним. Наприклад, для так званого “лихацтва” на транспорті, порушення правил руху з хуліганських мотивів і в нетверезому стані характерне саме те, що водій автомашини безшабашно діє “на випадок”, ігноруючи елементарні правила обережності, без будь-якої підстави сподіваючись на благополучне закінчення свого небезпечного водіння. При таких обставинах, зрозуміло, неможливо стверджувати, що людина виключає можливість настання тяжких наслідків (чи хоча б обгрунтовано проте легковажно розраховує на їх відвернення). Заради забави вона змиряється з спричиненням шкоди, так як не розраховує на
будь-які певні обставини, які були б здатні, на її думку, відвернути суспільно небезпечні наслідки.
Так проїжджаючи поряд сільського клубу п’яний А. побачив групу молоді, і різко вивернувши руль направив машину на натовп людей. Зробивши декілька кругів по площадці біля клубу, кожний раз направляючи ЗІЛ на розбігаючийся натовп, А. загальмував. Але під час цієї “розваги” він збив людину, яка через декілька годин померла. А. пояснював свої дії як спробу “пожартувати”. Судова колегія по кримінальних справах Черкаського обласного суду вказала у вироці, що при встановлених по справі даних підсудний не міг розраховувати на які-небудь реальні обставини, що здатні відвернути спричинені тілесні ушкодження або смерть кого-небудь з людей, що стали об’єктом “жарту” п’яного водія. Поведінка А. констатував суд, характеризується байдужним відношенням до людського життя і здоров’я, що свідчить про скоєння ним злочину не з необережності, а умисно.[35]
При злочинній самовпевненості особа передбачає дві протилежні можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливість їх відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінки другої (вольовий момент). Безпідставний, неправомірний ризик при злочинній самовпевненості саме й виражається в переоцінці можливості відвернення прикрих наслідків.
Тобто особа розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволяють уникнути настання суспільно небезпечних наслідків і її розрахунки були легковажними (невиправданими) і такі наслідки настали. У цьому випадку винний з одного боку, недостатньо оцінив значення обставин, які могли викликати шкідливі наслідки, а з другого переоцінив свої можливості або інші обставини, які могли б відвернути такі наслідки. І у першому і у другому випадках особа діє необачно і легковажно.
При самовпевненості недостатня обережність проявляється в оцінці тих обставин, які на думку суб’єкта, повинні запобігти настанню суспільно небезпечних діянь: особа не передбачає недостатності цих обставин.[36]
Так, водій виїхавши під час ожеледиці з дуже поганою, “лисою” гумою на колесах, не зміг своєчасно зупинитися при гальмування і через це тяжко травмував пішохода. Він переоцінив свої можливості і пішов на безпідставний ризик, який і призвів до ДТП.
Суспільна небезпечність особи виражається у відсутності бережливого відношення до інтересів суспільства, що охороняються кримінальним законом.
Важливою ознакою необережності (в тому числі злочинної самовпевненості) є відсутність у особи усвідомлення суспільно небезпечного характеру скоєної нею дії чи бездії. При злочинній самовпевненості відсутність такого усвідомлення обумовлюється розрахунком на те, що суспільно небезпечні наслідки не настануть, впевненістю, що шкода суспільству спричинена не буде, в той же час у особи, що діє як самовпевнено, так і необережно, є обов’язок усвідомлювати суспільну небезпечність свого вчинку і можливість такого усвідомлення при більш уважному і обережному відношенні до справи.
Форми вини визначаються в залежності від форми психічного відношення до суспільної значимості вчинку.[37]
Виходячи з вищесказаного автор вимушений відкинути досить розповсюджені в літературі погляди, що при самовпевненості є наявність усвідомлення суспільної небезпеки, оскільки особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому не враховується, що це передбачення нейтралізується розрахунком суб’єкта на відвернення наслідків, в результаті якого суб’єкт впевнений у їх ненастанні.[38]
III. Злочинна недбалість та її критерії. Казус.
Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх передбачити. Тобто вона характеризується трьома ознаками:
1) передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків від своїх діянь;
2) обов’язком особи передбачити такі наслідки;
3) наявністю в особи можливості їх передбачити і відвернути.[39]
Судовою колегією по кримінальним справам Миколаївського обласного суду Р. був засуджений за ст.94 (умисне вбивство). В касаційному порядку дії Р. були перекваліфіковані на ч.3 ст.101 (умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть). Фабула цієї справи така. Р. вимагав від С. повернути незаконно відібраний у дівчини годинник. С. відмовився це зробити. Виникла сварка, під час якої Р. двічі вдарив С. долонею справа і зліва по щелепі. Від отриманих ударів С. впав і тут же помер. Пленум Верховного Суду УРСР, виходячи з обставин справи, відмітив, що Р. заподіюючи удари по обличчю С., не мав умислу спричинити які-небудь шкідливі для здоров’я С. ушкодження. Його умисел був направлений на примушення С. повернути годинник. Разом з тим Пленум визнав, що, заподіюючи удари долонею по обличчю потерпілому, Р., хоча і не передбачав, але повинен був і міг передбачити можливість настання наслідків, які фактично наступили. У відповідності з цим Пленум ВС УРСР перекваліфікував дії Р. з ч.3 ст. 101 на ст. 98 (необережне вбивство) і пом’якшив йому міру покарання.[40]
При аналізі цього виду необережної вини не робиться поділу на інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлює суспільної
небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути суспільно небезпечними тільки тоді, коли особа проявить недбалість, неуважність, необачність. Особа не передбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б не настати, якби була б проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобто відсутній інтелектуальний момент, а це, в свою чергу, знімає питання про ставлення особи до передбачуваного, тобто про вольовий момент вини.
Наприклад, медична сестра зробила укол хворій, яка через годину померла. Виявилось, що медсестра взяла з шафи ампулу, не переконавшись, що саме це необхідні їй ліки, тобто проявила при цьому злочинну недбалість: уколола хвору отруйною для неї речовиною.
Ще приклад: 4 вересня 1998 року у своїй квартирі під час сімейного конфлікту обвинувачена Н.А. схопила ніж тримаючи його направленим на чоловіка. Н.В. штовхнув свою дружину Н.А., вона повалилась на нього не втримала рівновагу і поранила чоловіка в області живота. Вироком Першотравневого районного суду міста Чернівці дії Н.А. було кваліфіковано за ст. 105 КК.[41]
Н.А. не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Суспільно небезпечний наслідок наступив в результаті необережної поведінки Н. А. та недотримання нею загальних правил безпеки в побуті та норм співжиття.
Злочинна недбалість виражається у непередбаченні винним суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, - це обов’язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння.
Треба зауважити, що обов’язок передбачити при злочинній недбалості суспільно небезпечні наслідки свого діяння може випливати з вимог закону, службових чи професійних обов’язків, зі спеціальних правил, які регулюють певну діяльність, з правил суспільного співжиття.
Однак наявність одного лише обов’язку передбачати суспільно небезпечні наслідки своєї дії чи бездіяльності не є достатньою підставою для визнання особи винною у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична можливість особи передбачити вказані наслідки. Ця можливість пов’язана по-перше з деякими суб’єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань у конкретній галузі, життєвий та практичний досвід тощо), по-друге, з тими конкретними умовами, в яких діяла така особа.[42]