1)міграція з країн, що розвиваються до розвинених - вона викликана потребою розвинених країн в забезпеченні необхідними робітниками деяких галузей. Наприклад, у Франції мігранти складають 25% робітників, працюючих на будівництві.
2)внутрішня міграція в розвинених країнах - більш пов'язана з не економічними факторами. Яскравим прикладом цього є міграція робочої сили в країнах ЄС. Основним документом, який регулює цей процес є "Хартія основних соціальних прав робітників ЕЄС"(підписана 9.12.1989р.). В якій зафіксован принцип свободи праці - право свободного переміщення по території Співдружності. Це дає право робітникам вільно обирати професію в ЕЄС, грунтуючись на засадах рівності, стосовно працевлаштування та умов праці. Але існують деякі негативні наслідки: висококваліфіковані кадри концентрують в найбільш розвинених регіонах.
3)міграція робочої сили між країнами, що розвиваються - її причинами є суто економічні фактори: більш високий рівень заробітньої платні в країнах - імпортерах робочої сили. Прикладом цього є міграція робітників східних регіонів України до Москви(заробітна платня робітника на місяць в середньому складає 300 ам. долларів. Українські робітники складають 32% від загальної кількості працюючих іноземців.), а робітники західних регіонів - до Польші, Чехії та Словакії. Одною з головних причин використання робочої сили з країн близького зарубіжжя є невеликі транспортні витрати.
4)міграція робочої сили з постсоціалістичних країн до розвинених. На мою дуку, цей напрямок міжнародної міграції схожий з першим, тому що постсоціалістичні країни знаходяться на розвиваючомуся етапі, тому мені здається що ці пункти можна об'єднати в один.
5)міграція кваліфікованих спеціалістів розвинених країн в ті, що розвиваються - компанії розвинених країн інвестують гроші в країни, що розвиваються і для забезпечення функціонування їхніх підприємств з високими технологіями вони направляють своїх висококваліфікованих робітників. Наприклад, сумський трубний завод був збудований італійцями, котрі проводили налагоджувальні роботи їхнього устаткування.
Всі ці фактори впливають на розвиток світової міграції робочої сили та, як наслідок, на міграційні процеси майже кожної держави, адже дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона відіграє не останню роль і для України. Міжнародна трудова міграція, як я вже зазначав, складне явище і для його оцінки потрібен комплексний підхід. Таким чином я хочу зазначити, що серед позитивних результатів впливу трудової міграції на розвиток нашої країни є сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою; послаблення тиску безробіття в державі; надходження в Україну додаткової іноземної валюти, шляхом грошових переказів трудових мігрантів; та підвищення світового рейтингу України, як демократичної, вільної та відкритої держави. В той же час вплив міграційних потоків на розвиток трудового потенціалу та економіки України не можна вважати однозначно позитивним. Серед негативних наслідків трудової міграції для України можна виділити наступні: втрата країною найконкурентноздатнішої частини власних трудових ресурсів; виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни, в зв'язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців та ін.
Саме перераховані негативні причини на мій погляд полягають в тому, що Україною досі не ратифіковані Конвенції Міжнародної організації праці, присвячені проблемам регулювання трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодачої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних правових норм, а "існуючих законодавчих актів явно не достатньо для регулювання міграційних проблем, та відсутність закона "Про Міграцію", лише погіршує ситуацію в державі "[1]. Також не розроблений механізм взаємодії відповідних державних органів, які регулюють в'їзд, виїзд, перебування та працевлаштування як власних працівників за кордоном, так і іноземців на території України. Також мені здається за необхідне створити єдину організаційну структуру, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників за кордоном. Адже ці питання вже в деякій мірі стосуються іншого пункту плану моєї роботи, а щодо самих міграційних процесів в нашій державі, то на мій погля вони з кожним днем все більше і більше набирають обертів, тому як згідно вище викладеного українська економіка знаходиться на дуже низькому рівні, а це в свою чергу сприяє збільшенню міграції робітників в пошуках заробітку.
3.Сучасна міграція в Україні, її етапи.
Перш ніж переходити до процесів сучасної міграції в Україні, я хочу зазирнути в історію. Зважаючи на своє геополітичне становище територія України з давніх часів перебувала під впливом значних міграційних потоків. Знаходячись в складі Російської Імперії, до початку двадцятого століття міграційні потоки обмежувались кордонами дерави, в цей час массові потоки українців поступово переміщувались на Схід Імперії. Це було обумовлено заселенням нових земель. Саме на прикінці дев'ятнадцятого століття переселенці з України становили 36% всіх внутрішніх мігрантів, а вже на передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%. За період з 1896 до 1914 років з дев'яти українських губерній переселилися за Урал 1,6 мільйона осіб. В ті часи законодавство не дозволяло вільного переходу своїх підданих у підданство інших держав, але з настанням нового століття поступово, шляхом тлумачення застарілого законодаства була дозволена діяльність еміграційних агенств.1 Саме у цей період почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан. Це були перші мігранти з України.
За часів Радянського Союзу міграційні потоки в державі були майже припинені. Наша країна була законсервована і це не давало змоги громадяном вільно мігрувати, тобто вони не мали офіційної можливості. Ось тому люди і використовували нелегальні шляхи виїзду, тому що міграція відбувалась в суворо централізованному порядку через міністерства та відомства і виключала будь-яку можливість індивідуального вибору місця роботи й країни проживання. І, як слід, значних розмірів у радянський період отримала внутрішня міграція українців.Це були преш за все евакуйовані до східних регіонів за часи війни, а у повоєнний період великого розміру отримало переселення з України до середньої Азії та Сибіру, також до цієї категорії треба включити осіб, які були політичними злочинцями, яких ссилали на далекий північ. Адже ми бачимо, що всі зазначені території належать до нинішньої Россії і можна зробити висновок, що чисельність українців в Россії значно зросла. Це був своєобразний прийом влади, маю на увазі змішання різних національностей, що сприяло появі нової - радянського народу.
На початку 80-х років, міграційні процеси стали розвиватися набагато швиде. Але вони загалом були внутрішніми, тому як кандидати для поїздки за кордон ретельно обиралися і необхідним документом для дозволу на виїзд була позитивна харктеристика партійної організації, яку могли отримати одиниці. Мені здається саме в той період наші громадяни почали розуміти, що таке дефіцит і в якій країні вони живуть. Тоді і почалися поїздки за кордон з метою заробітку шляхом роздрібної торгівлі та тимчасового працевлаштування. Тільки через деякий час після початку таких поїздок питання міграції почалось вивчатися та аналізуватися, адже за відсутності практики, державні ограни зіштовхнулися з рядом проблем: як регулювати міграційні процеси? І саме в цей час Україна набула незалежності, стала самостійною державою. Саме тоді був "кинутий виклик" регулюванню міграційних процесів, в зв'язку з фомуванням нових ринкових відносин і демократизації суспільного життя, що дали поштовх розвитку трудової міграції.1 Автор О.Леонтенко виділяє декілька етапів трудової еміграції з України:
1) Перший етап, який завершився до 1990 року. Його можна охарактеризувати, як період відтоку в основному представників інтелектуальної та культурної еліти - вчені, музиканти,художники
та ін. Варто зазначити, що ця категорія мігрантів була незначною і її зникнення з українського ринку праці не мало великих наслідків, хоча якщо не зважати на те, що всі зазначені категорії мали вплив на розвиток науки та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав. Я маю на увазі те, що в розвинених країнах існують міри заохочування таких категорій населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.
2) Другий етап можно відокремити проміжком часу, який почався в 1990 і закінчився в 1993 році. Цей етап характеризується відтоком професіоналів, який був дуже чисельним, як вважає О.Лоентенко. В ті часи за кордоном побували досвідчені і кваліфіковані працівники з високим рівнем освіти, які бача що іноземні працівники з таким же рівнем освіти отримували набагато більшу зарплатню, просто не хотіли повертатаися, заключаючи контракти на працю. Паралельно з цим розширювались напрямки виїзду.
3) Третій етап розпочався після 1994 року. У цей період еміграційна хвиля охопила також менш кваліфікованих робітників, це були будівельники, водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували різну роботу ,тобто робили те, що скажуть. Необхідно підкреслити, що ця категорія мігрантів була і є найбільш численною, тому, що її складали і складають широкі масси населення нашої країни. Також на мій погляд до цієї катеогорії треба включити молодь країни, яка не бачить переспектив її розвитку і виїжджає за кордон з метою щоб залишьтися там.
Мною були розглянуті категорії населення, які виїжджали за межі нашої держави, але паралельно з цим існує інша - іміграція громадян в Україну. О.І.Піскун виділяє декілька течій, пов'язаних з іміграцією в Україну: