А.В.Венедиктов. розглядаючи економічну основу діяльності колективного суб¢єкта права (юридичної особи), вказував, що майно юридичної особи повинно бути відокремлено як від майна його членів, так і від майна інших установ, хоч як би й тісно вони не були пов’язані з цією юридичною особою. Питання стає про форму та ступінь такого відокремлення (40).
Господарська практика як у нашій країні так і за її межами виробила значну різноманітність форм відокремлення майна колективних суб¢єктів економічного обігу. Деякі з таких форм отримали закріплення в законодавстві - закон “Про власність”.
Отже суть економічних методів складається в управлінні господарською діяльністю через економічний інтерес суб¢єкта, що управляється. Але щоб цей суб¢єкт мав змогу реалізувати свій інтерес, виявити ініціативу, він повинен мати свободу вибору варіантів своєї поведінки, а саме мати організаційну самостійність. Ступінь організаційної самостійності суб¢єкта господарської діяльності (підприємства) визначається ступінню й засобом відокремлення майна, що знаходиться у його розпорядженні. Економічною передумовою організаційної відокремленості підприємства є право власності чи право оперативного управління державним майном, що закріплено зо підприємством, а також право повного господарського розпорядження сотосовно вказаного майна. Також об¢єм права оперативного управління (повного господарського розпорядження) обумовлює ступінь організаційної самостійності підприємства, а тому є показником рівня розвитку економічних методів державного управління економікою.
З іншого боку, колектив, що має організаційну самостійність може реалізовувати свій інтерес тільки шляхом беспосередньої взаємодії з іншими, не менш самостійними колективами. Тому, реалізація економічних методів управління передбачає систему відносин по еквівалентному обміну товарами (послугами) між підприємствами, а саме систему товарно-грошових відносин (41). До того ж, як суб¢єкт цих відносин повинно виступати, не менш двох осіб, інакше говорячи необхідно мати ринок товарів та послуг.
Завданням держави в цих умовах є регулювання вказаних відносин через створення у їх суб¢єктів економічних пріоритетів. Структура соціальних зв¢язків при економічному управлінні є неи колектив сам собою, а суспільне відношення між різними суб¢єктами економічної (господарської) діяльності. Ця обставина дуже збільшує роль права :тому що у таких умовах об¢єктом управління є не окремий індивид (колектив), а суспільне відношення, то найбільш оптимальним та ефективним засобом управління є саме правове регулювання як централізоване, так й локальне. Крім того при плюралізмі форм власності, коли до сфери економічного обігу додаються поряд з державними підприємствами суб¢єкти, що засновють свою діяльність не на державній, а не інших, також й приватній формах власності, застосування методів беспосереднього державного управління в економіці можливо тільки за умов, що фікцією є сам плюралізм форм власності (42). З іншого боку, можливо,використання прямого адміністративного управління й до державних підприємств, що є учасниками ринкових відносин, становило б відступ від принципів рівноправності усіх форм власності, причому відхід не на користь державного підприємства, оскільки дуже знизило б його самостійність в сфері господарських відносин, а тому й економічну ефективність. В таких умовах держава не може впливати на економіку не беспосередньо, а непрямим шляхом, а саме через правове регулювання. Мова має йти не про просте збільшення кількості нормативних актів в господарської сфері, а про якісні зміни правил регулювання, коли право виступає як необхідна й природна основа взаємодії вільних в своєї поведінці у господарській сфері суб¢єктів.
Як уявляється, все вказане можна застосувати не тільки стосовно відносин, що виникають між підприємствами, але й з окремими уточненнями й до відносин всередині підприємства, а саме до управління працею.
Отже, з одного боку економічні та адміністративні методи державного регулювання економіки. З іншого - самоврядування трудових колективів й участь в управління підприємством, що здійснюється окремими робітниками.
Визначивши зв¢язки й закономірності взаємодії цих категорій, а також правові форми у яких ці зв¢язки втілені, ми тим самим зможемо розробити поняття правового механізму управління працею. В літературі справедливо підкреслено що поняття господарського механізму (а елементом останнього є маханізм управління працею) має загальнотеоретичне зачення, що складається з того, що всі застовувані при управління економікою структури, форми, принципи й методи повинні розглядатися з точки зору їх місця й ролі у господарському механизмі (43).
Як вже вказувалось, держава здійснює регулювання економікою шляхом використання адміністративних й економічних методів управління. Відслідкувавши шляхи реалізації вказаних методів ми тим самим у значній мірі відтворимо зміст поняття “господарський механізм”.
Перед усім реалізація всіх методів державного управління повинна здійснюватися в рамках права. Норми права визначають правове положення учасників господарської діяльності (їх компетенцію, основне коло правочинностей, відповідальність), а саме коло об¢єктів й суб¢єктів управлінської діяльності й порядок їх взаємодії. Тому норма права є необхідним етапом розвитку державного регулювання економіки й елементом господарського механізму будь-якого типу, що має за основу як адміністративні так й економічні методи управління (44). Видима роль права в об¢єктивному змісті (правових норм) в господарському механізмі, що опосередує економічні методи державного регулювання. Тому що в цьому випадку у значній мірі виключається прямий вплив органу державни на господарську діяльність, тому що потрібен перехідний, передаточний механізм, що корегує цю діяльність згідно з потребами й інтересами суспільства. Роль посередника між державю та самостійно господарюючим суб¢єктом найбільш ефективно може виконувати саме право. Якщо оцінювати роль господарського механізму, то можна погодитися з його визначенням як сукупності економічних важилів, які використовуються державою для впливу на виробництво - це механізми цін, фінансово-кредитний, економічного стимулювання , матеріально-технічного забеспечення (45). Але навряд чи можна можна погодитися з тим, що право є одним з тих важилів (46), воно у своїй реалізації тільки опосереднює функціонування всіх вказаних механизмів й надає їм юридичної форми. Тому й механізм розрахунків, ціноутворення і т.д. є юридично формалізованим, а оскільки кожен з них є сукупністю окремиз суспільних зв¢язків (відносин) то, підлягаючи впливу права,вони набирають форми правовідносин. Інакше кажучи, господарський механізм у своїй статиці є визначеною системою юридичних норм й соціальних інститутівуправління, а в процесі реалізації - сукупністю правовідносин.
Отже діяльність всіх органів по управлінню працею як і її результатом (ефективність), закінчується й проявляється на підприємстві - цій головній ланці народного господарства, а підприємстві вона діференцується залежно від конкретного об¢єкта управління (48).
В літературі відзначається, що форми організації підприємства та його внутрішніх підрозділів визначається у першу чергу особливостями технології й структури виробництва, а саме тільки виробничими факторами (49). Таким чином, можно сказати про технологічну структуру колективу підприємства й його внутрішніх виробничих підрозділів. Як відомо, сьогодні традиційною є цехова структура підприємства, коли підприємство є сукупністю цехів та різноманітних допоміжних служб (50).
У світовій практиці існує декілька різновидів господарських товариств, їх прийнято ділити на дві групи - об¢єднання осіб та об¢єднання капіталів.
АТ - що є юридичною особоюй створюється шляхом поєднання на пайовій основі частини майна його членів для здійснення господарської діяльності. Таким чином, АТ є не об¢єднанням осіб, а поєднанням капіталів, оскільки його майно (капітал) складається з визначеної кількості паїв - акцій, при цьому в господарському обігу особа власника акції не має ніякого значення (саме тому акціонерні товариства в законодавстві деяких країн визначаються як анонимні товариства).
АТ порівняно з іншими формами господарської діяльності мають ряд істотних вад, що й обумовило їх надзвичайно велике розповсюдження по всьому світу. Та й в економіці дореволюційної Росії, а точніше до початку загальної націоналізації промисловості (1918 р.) існував великий спектр форм господарювання. У радянський період акціонерне й інші господарські товариства мали деякий розвиток в межах нової економічної політики, беспосередньо до кінця 20-х років, коли були майже зовсім ліквідовані в ході реформи 1929-1930 р.р. Правові аспекти діяльності господарських, в тому числі й акціонерних, товариств регламентується у цивільному законодавстві й аналізувалися у літературі того часу . А.Г.Гойбах при цьому відмічав, що “в умовах радянської дійсності ... дуже мало місця знайшлось би для використання акціонерної форми об¢єднань” в силу , по-перше фактичної відсутності біржи, на якій акції котувалися б, по-друге,”відсутності такої великої кількості дрібних капіталістів, яке потрібне для використання акціонерного капіталу”, отже в силу надзвичайно обмеженого допуску “приватного капіталу взагалі в галузі нащої промисловості, що дозволяє останньому користування тільки дрібними промисловими підприємствами” (51).