Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів) [44, с. 188].
Необхідно погодитись з тим, що на сьогоднішній час оформлення відносин з перевезення пасажирів у вигляді договору та надання їм цивільно-правового характеру є найоптимальнішим варіантом.
Якщо дати цивільно-правову характеристику даному договору, необхідно зазначити, що він є взаємним, оплатним і консенсуальним. Крім того, договір перевезення пасажирів та багажу транспортом загального користування є публічним [30, с. 374].
Перевезення пасажирів та багажу регулюється в загальній формі Цивільним кодексом, транспортними статутами і кодексами, а також діючими Правилами надання послуг по перевезенню пасажирів. Про це зазначає вже згадана ст. 910 ЦК України, що носить відсилочний характер.
Потрібно підкреслити - оскільки стороною розглядуваного договору виступає громадянин-споживач (пасажир), на цей вид перевезень поширюється Закон України “Про захист прав споживачів” та інші правові акти. Всі згадані нормативні документи в сукупності складають законодавство, яке регламентує інститут перевезення пасажирів. Не можна визнати позитивним існування такої кількості нормативних актів для однієї сфери надання послуг. Це обумовлює виникнення правових колізій, відсутність чіткого механізму відповідальності суб’єктів, що надають послуги з перевезення пасажирів.
Розглянемо загальні характеристики даного договору, його істотні умови та зміст.
Сторонами в розглядуваному виді цивільно-правових договорів є пасажир і перевізник, що мають чітко визначені права й обов’язки, які характеризують їх правовий статус та визначають істотні умови договору.
Однією із істотних умов договору перевезення пасажирів являється плата.
Провізна плата, будучи ціною договору, на транспорті загального користування визначається тарифами, а в інших випадках — угодою сторін. Тарифи на перевезення встановлюються державними і місцевими (для міського і приміського транспорту) органами виконавчої влади. Тарифи залежать від виду перевезення, його відстані, роду (типу) перевізних засобів і категорії (класу) займаного в них місця. Існують загальні і пільгові тарифи для деяких пасажирів. У встановлених законом випадках пасажир взагалі може бути звільнений від внесення проїзної плати (пенсіонери в міському транспорті й ін.). Понесені в зв'язку з цим витрати відшкодовуються транспортній організації за рахунок засобів відповідного бюджету. Проїзна плата вноситься при укладанні договору. Виключення складають перевезення в не маршрутних таксомоторах, розрахунки за перевезення в яких здійснюються після їх завершення.
Основний обов'язок пасажира — сплата проїзних платежів. Придбання квитка й означає виконання даного обов'язку, якщо пасажиру не надане право безплатного проїзду. Пасажир зобов'язаний зберігати квиток до закінчення поїздки і пред'явити його в шляху проходження на першу вимогу посадових осіб, уповноважених на перевірку проїзних документів. Пасажир, виявлений у потязі (на судні, у літаку) без квитка або з квитком, що не дає право на проїзд у даному потязі (на судні, у літаку), зобов'язаний сплатити штраф у встановленому розмірі і, крім того, вартість проїзду до найближчої станції (порту). Потім він або здобуває квиток для подальшого проходження, або віддаляється з потяга (знімається з рейса). Пасажири зобов'язані дотримуватись встановлених правил перевезень [30, с. 378].
Права, що належать пасажиру, різні і можуть бути зв'язані з:
а) висновком і виконанням договору перевезення;
б) зміною спочатку укладеного договору
в) відмовленням від його виконання.
У самому загальному виді вони зазначені в Цивільному кодексі України та конкретизовані в транспортних статутах і кодексах.
Так, відповідно до ст. 911 ЦК пасажир має право:
1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;
2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;
3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;
4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);
5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;
6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);
7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.
Пасажир може мати також інші права, встановлені іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Таким чином перелік прав пасажира не замикається в рамках транспортного законодавства. Пасажир, що виступає як споживач, має й інші права, що випливають із Закону України “Про захист прав споживачів”.
Насамперед, пасажир має право зайняти місце відповідно до квитка. У випадку ненадання пасажиру місця відповідно до квитка перевізник зобов'язаний надати йому місце хоча б і більш високої категорії без стягування доплати. При згоді пасажира зайняти місце меншої вартості йому повертається різниця. Якщо пасажир відмовляється від запропонованої йому заміни, перевізник повертає вартість проїзду. Крім того, пасажир вправі провозити із собою безкоштовно одну дитину визначеного віку, якщо вона не займає окремого місця. Інші з пасажиром діти провозяться по дитячих квитках з наданням окремого місця.
Пасажир вправі також безкоштовно провозити із собою речі (ручну поклажу) у межах установлених вагових норм. Понад ці норми ручна поклажа може провозитися як багаж за окрему плату. Пасажир вправі зробити одну зупинку на шляху (якщо це можливо в залежності від виду транспорту), попередивши про те перевізника, із продовженням терміну придатності квитка на встановлений час, а у випадку хвороби — на час хвороби (при наявності довідки з лікувальної установи).
Нарешті, пасажир вправі відмовитися від договору до початку перевезення або на шляху проходження. Відмовлення може бути змушеним (хвороба, затримка рейсу і т.д.) і добровільним. При змушеному відмовленні пасажиру повертаються гроші по невикористаному цілком або частково квитку. Наслідки добровільного відмовлення залежать від часу відмовлення. Частина, що повертається пасажиру, вартості проїзду назад пропорційна кількості часу, що залишилась до відправлення транспортного засобу. Вона визначається в транспортних статутах і кодексах.
У випадку припинення договору на шляху проходження пасажиру повертається вартість проїзду за непрослідовану відстань. В усіх випадках повернення проїзних документів з пасажира стягується встановлений збір.
Інша сторона договору - перевізник зобов'язаний доставити пасажира в пункт призначення в терміни, визначені транспортним законодавством. Ці терміни фіксуються в затверджених перевізником розкладах руху транспортних засобів (польотів). Перевізник несе відповідальність за затримку відправлення пасажира, а також за запізнення прибуття транспортного засобу, що перевозить пасажира, у пункт призначення (за винятком перевезень у міському і приміському сполученнях) [30, с. 381].
Відповідальність перевізника настає при наявності його провини і полягає, як правило, в сплаті неустойки (штрафу) у розмірі, встановленому транспортним статутом або кодексом.
Провина перевізника в такому простроченні презумується: він відповідає, якщо не доведе, що затримка або запізнення мали місце внаслідок нездоланної сили, усунення несправності транспортних засобів, що загрожує життю або здоров'ю громадянина, або інших обставин, що не залежать від перевізника. Крім того, при відмовленні пасажира від перевезення через затримку відправлення транспортного засобу перевізник повертає пасажиру проїзну плату [37, с. 863].
Необхідно зазначити, що відповідальність перевізника за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира визначається не правилами про договір перевезення, а нормами деліктного права. У цьому випадку перевізник відповідає за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира (у тому числі безквиткового), виступаючи як власник джерела підвищеної небезпеки.
Лише на морському транспорті встановлено, що перевізник відповідає за смерть пасажира або ушкодження його здоров'я при наявності провини. Отже, не допускається безвинна відповідальність перевізника перед пасажиром за підвищено небезпечну діяльність по експлуатації транспорту.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що умови, підстави та порядок укладення договорів перевезення пасажирів є майже однаковими на всіх видах транспорту:
- сторонами в таких правовідносинах виступають перевізник та пасажир;
- істотною умовою договору є його ціна, яку сплачує пасажир;
- основні права та обов’язки сторін є ідентичними.
Система прав пасажирів досить досконала, але тільки при їх узагальненні, при наданні послуг певним видом транспорту дуже велике значення має його специфіка, враховуючи яку задовольнити всі вимоги пасажира досить складно. Таким чином перелічені вище права пасажирів та ознаки відповідальності транспортних перевізників можуть бути лише базою для побудови окремих правовідносин.