Застосування накаточних башмаків у значній мірі1 залежить від відстані колісних пар, що зійшли, до рейкової колії, стану шляху в місці сходу, від цілісності конструкції візкового вузла і його зчленування з рамою й можливо тільки при наявності на місці відбудовних робіт локомотива або тягача.
Якщо рухомий склад у результаті сходу перевернувся або лежить на боці, піднімання варто здійснювати вантажопідйомним краном (при необхідності з попереднім розтаскуванням рухомого складу за габарит за допомогою локомотива або тягача) або за допомогою гідравлічних установок і домкратів, наявних на озброєнні відбудовних поїздів.
Для постановки на рейки рухомого складу, що зійшов, як правило, застосовуються вантажопідйомні крани на залізничному ходу й у меншому ступені - на автоходу. До речі, якби ВП мали на озброєнні вантажопідйомні крани на автомобільному ході, то витрати часу на виробництво відбудовних робіт були б значно нижче. Кран на автомобільному або гусеничному ході можна широко використати «з поля», доставляти до місця роботи із шосейних доріг, а на гусеничному ходу - і по бездоріжжю.
Особливу значимість вантажопідйомні крани здобувають при веденні відбудовних робіт у глибоких виїмках, горловинах станцій у випадках, що коли зійшли вагони або локомотиви перебувають на боці, з викинутими з під них ходовими візками.
Обмежуючими факторами застосування вантажопідйомних кранів є несправність або відсутність шляху поблизу місця сходу, а також відсутність можливості для установки крана на опори. На установку крана в робоче положення потрібно багато часу, обмежені його можливості на електрифікованих ділянках, та в певних умовах вантажопідйомні крани є виправданим й єдиним засобом виробництва робіт.
Перед ухваленням рішення про вибір механізмів і способу постановки на рейки рухомого складу, що зійшов, варто уважно оглянути шлях, ходові частини рухомого складу, звернувши при цьому увага на характер сходу (у якому положенні - вертикальному або похилому перебуває рухомий склад), а також на стан вантажу. При цьому в кожному окремому випадку необхідно переконатися в забезпеченні безпеки провадження робіт. Неодмінною умовою є попереднє звільнення рухомого складу, що зійшов, від зчеплених з ним або телескопічно з'єднаних вагонів.
Виходячи з фактора часу при виборі способу постановки на рейки рухомого складу необхідно в першу чергу робити ставку на механізми й засоби, які є поблизу місця події. Якщо ж постановку на рейки або збирання рухомого складу цими засобами здійснити не можна, то до місця сходу викликається відбудовний поїзд.
Правильне розміщення наявних на місці сходу рухомого складу відбудовних засобів, уміла організація їхньої роботи, раціональне використання локомотивів дозволяють швидше завершити відбудовні роботи й відкрити рух. Покажемо на конкретних прикладах можливе розміщення відбудовних засобів при сходах з рейок вантажних складів.
Винятково важливе значення для визначення строків виконання аварійно-відбудовних робіт й оцінки працездатності відбудовних поїздів мають нормативи витрат часу на піднімання й збирання рухомого складу залежно від його маси, поперечного профілю земляного полотна та умов місцевості. Дані про масу рухомого складу дають можливість правильно підібрати вид відбудовних технічних засобів й їхня кількість для піднімання вагонів і локомотивів, що зійшли з рейок.
Для випадків складних сходів рухомого складу з рейок розроблені норми середньої тривалості по його підніманню й збиранню залежно від маси. Ці норми призначені для визначення строку розчищення одиночного конкретного завалу. Вони розроблені на основі витрат часу на виконання кожної операції циклу переміщення вагону або секції локомотива із завалу за межі габариту наближення будов.
Для визначення нормативів з підйому конкретних одиниць рухомого складу залежно від умов їх сходячи з рейок і тину технічних засобів, використовуваних у технологічному процесі, використають Технологічну інструкцію для піднімання рухомого складу й Норми часу й технологічні процеси на піднімання рухомого складу. Нормативи, розроблені ВНІІЖТом, наведені в табл. 3.3-З.10. Вони не враховують час на підготовчі роботи.
На основі даних табл. 3.1-3.10 розроблені технологічні карти по підніманню й збиранню рухомого складу.
Наведені нормативи на піднімання й збирання рухомого складу розроблені для умов роботи при температурі вище 0 °С, нормальному природному висвітленні, відсутності задимленності й радіоактивного зараження місцевості. При розчищенні завалів в умовах низьких температур, у темний час доби, при сильній задимленості й радіоактивному зараженні місцевості необхідно застосовувати відповідні поправочні коефіцієнти, розроблені відповідно до вимог ЕНіР.
У зимовий час застосовуються наступні поправочні коефіцієнти, що враховують температуру зовнішнього повітря:
t, °С...... 0 ÷ - 10 - 10 ÷ - 20 - 20 ÷ - 30 – 30 ÷ - 40 нижче -40
Коефіцієнт. . 1,1 1,17 1,25 1,33 1,5
Замір температури повітря виробляється два рази в зміну (наприкінці другого й кінці п'ятого годин роботи). Поправочні коефіцієнти враховують вплив наступних факторів на продуктивність праці: скрутність рухів робітника теплим одягом, незручність роботи в рукавицях при необхідності дотику до холодного металу й т.п.; зниження видимості; зледеніння взуття, матеріалів, конструкцій, інструментів; необхідність у процесі роботи періодичного очищення робочого місця, матеріалів від снігу й льоду. Перерва для обігрівання робітників не враховується.
По оцінках медиків, температура шкіри особи, рівна 6°С, є дискомфортною в такому ступені, що при тривалому перебуванні на відкритому повітрі через кожні 45—50 хв- необхідний обігрів у теплому приміщенні.
При температурі шкіри особи нижче 0°С відбувається другий ступінь обмороження, що супроводжується побелінням шкіри. Перебування на відкритому повітрі в таких умовах понад 20 мни стає небезпечним.
Для визначення граничних значень температур шкіри особи необхідно користуватися графіком.
Якщо крапка перетинання температури повітря й швидкості вітру лежить на кривій 2 або вище її, то необхідно обігрів через кожні 45-50 хв. Якщо ж крапка перетинання лежить на кривій або вище її, то необхідні перерви через кожні 20 хв роботи.
У залежності від умов виконання відбудовних робіт застосовуються наступні поправочні коефіцієнти: у заметіль або сильний дощ-1,2, при великій скупченості рухомого складу- 1,5, при роботі в засобах індивідуального захисту також 1,5.
При роботі в темний час доби до нормативів застосовують поправочний коефіцієнт 1,4, що передбачає достатню натренованість особового складу при роботі в таких умовах.
До висвітлення місця робіт з розчищення завалів у темний час доби пред'являються наступні вимоги: освітлювальні установки повинні працювати надійно, незалежно від погоди й пори року й забезпечувати гарну видимість завалу, маршрутів переміщення елементів завалу у відвали, а також машин, механізмів, пристосувань й інструментів, застосовуваних у роботі; освітленість на поверхні землі повинна бути не менш 10 лк; розміщення світильників повинне забезпечувати рівномірний розподіл освітленості й припустиме значення сліпучої дії, що досягається застосуванням переносних телескопічних щогл висотою 8-10 м з лампами потужністю 1000-1500 Вт, установлюваних через кожні 50- 70 м ділянки шляху, що розчищає, поза маршрутами руху технічних коштів. Особливу увагу варто обертати на світлове позначення габаритів машин, що рухаються, і перешкоди на шляху їхнього руху.
Необхідно враховувати, що в темний час доби утруднене правильне визначення відстані до машин, що рухаються, погіршується видимість сигналів, особливо при забрудненні навколишнього середовища вихлопними газами, у результаті погіршуються умови для безпечної роботи людей.
Від кліматичних факторів залежать терміни служби відбудовної техніки, причому вплив цих факторів по-різному не тільки на види техніки, але й на вузли й агрегати машин одного виду. Строки експлуатації відбудовної техніки, використовуваної в різних кліматичних зонах, неоднакові. Одним з найбільш істотних факторів є температурний режим зовнішнього повітря. Помітне зменшення надійності більшості видів техніки спостерігається при температурах нижче 00С. Основні причини цього - недостатня холодостійкість металу, конструктивні недоліки деталей і вузлів, невідповідність технології виготовлення виробів умовам їхньої експлуатації в різних зонах, недосконалість двигунів. Оскільки для описаної в даній книзі відбудовної техніки досліджень у цій області не проводилося, можна скористатися даними табл. 3.11 про характерні руйнування деталей різних машин, що працюють у північних районах.
Як ми вже відзначали, вантажопідйомні крани на залізничному ходу використають при проведенні відбудовних робіт у тих випадках, коли інші технічні засоби використати по різних причинах неможливо або недоцільно (наприклад, щоб не зашкодити рухомий склад, зберегти перевезений вантаж, запобігти розливу небезпечних вантажів), крім того, коли застосування інших технічних засобів не може бути здійснене через особливість місцевості, характеру забудови в місці сходу, ушкодження ходових частин рухомого складу. У кожному конкретному випадку технологія використання вантажопідйомних кранів залежить від маси й характеристики вантажу, його розмірів і розташування, характеру ділянки шляху (з урахуванням його електрифікації), стану рухомого складу, що зійшов.
Існує безліч способів і прийомів застосування вантажопідйомних залізничних кранів для піднімання рухомого складу й вантажів. У даній книзі наведені найбільш характерні (типові) способи й прийоми. Кожен спосіб складається з технологічних операцій, дослідження яких дозволило розробити узагальнені технологічні карти процесу піднімання рухомого складу залежно від характеру сходу рухомого складу і його характеристики, а також від типу й технічних можливостей вантажопідйомних кранів.