Реферат з курсу транспорту:
Водні шляхи та повітряний транспорт України
План
1. Значення внутрішніх водних шляхів для перевезень. Класифікація внутрішніх водних шляхів
2. Техніко-експлуатаційні характеристики вантажних та пасажирських літаків
3. Вплив водного транспорту на навколишнє середовище
Література
Водний транспорт - найдавніший вид транспорту. Він до появи трансконтинентальних залізниць (друга половина XIX століття) залишався найбільш важливим видом транспорту. Навіть найбільш примітивне парусне судно за добу долало у чотири-п'ять разів більшу відстань, ніж караван. Вантаж, що перевозився, був більшим, витрати на експлуатацію - менші.
Водний транспорт до цих пір зберігає важливу роль. Завдяки своїм перевагам (водний транспорт - найдешевший після трубопровідного), водний транспорт зараз охоплює 60-67% всього світового вантажообігу. По внутрішнім водним шляхам перевозять в основному масові грузи - будівельні матеріали, вугілля, руду - перевезення яких не потребує високої швидкості (тут позначається конкуренція з більш швидкими автомобільним та залізничним транспортом). На перевезеннях через моря та океани у водного транспорту конкурентів немає (авіаперевезення дуже дорогі, їхня сумарна частка у вантажоперевезеннях низька), тому морські судна перевозять різноманітні види товарів, однак більшу частку вантажів складають нафта та нафтопродукти, зріджений газ, вугілля, руда.
Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать:
1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти;
3) внутрішні морські води та територіальне море.
Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено. Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.
До внутрішніх вод відносяться води рік, струмків, озер й інших водойм, у тому числі й прикордонні води у межах границь державної території, а також води, розташовані від вихідних ліній територіального моря. Правовий режим внутрішніх вод визначається внутрішнім законодавством держави, а відносно прикордонних вод - угодами із суміжними державами.
Внутрішні води повністю входять у юрисдикцію прибережної держави, правила судноплавства й рибальства в них установлюються тільки законами цієї держави. Допуск судів іноземних держав у внутрішні води дозволяється тільки на підставі міжнародних угод. Прибережна держава встановлює також режим морських портів, правила заходу в них судів іноземних держав тощо.
Україна має досить густу річкову мережу, що складається майже з 73000 рік. Через її територію протікають такі великі транзитні ріки, як Дніпро, Дністер, Дунай, Сіверський Донець. Майже всі ріки належать до Азовсько-Чорноморського басейну й лише Західний Буг і Сіян течуть до Балтійського моря.
Більшість рік України - рівнинного типу й живляться переважно талими водами. Після високого весняного повіддя вони міліють улітку, плин їх сповільнюється. У Степу й Кримі багато рік пересихають. На відміну від рівнинних рік, ріки Українських Карпат і Кримських гір харчуються переважно водами атмосферних опадів. Тривалі дощі часом викликають паводки.
На Україні багато озер різних по походженню. Найбільші карстові озера на Волині - Шацкі. Серед них рекордсменом по глибині є озеро Світязь (максимальна глибина 58 м). Багато заливних озер розташованих уздовж рік Прип'яті й Десни. На півдні України, особливо в Одеській області, дуже багато лиманних озер. На території Кримського півострова зустрічаються реліктові озера (залишки древнього морського басейну) із солоністю води більше 90%.
До штучних водойм належать: ставки, водоймища, канали. Каскад найбільших водоймищ побудований на Дніпрі. Канали переважають у південно-східній частині України й у Криму.
Ріки, озера, водоймища й канали, придатні для судноплавства, прийнято називати внутрішніми водними шляхами. Якщо ці шляхи використаються для руху судів, їх називають внутрішніми судноплавними шляхами. Сезон, протягом якого здійснюється судноплавство, називають навігацією (навігаційним періодом).
Головною особливістю внутрішнього водного шляху є наявність суднового ходу - водного простору, призначеного для руху судів і позначеного на місцевості або на карті. Положення суднового ходу на внутрішньому водному шляху позначають за допомогою спеціальних навігаційних знаків. Сигнальні вогні на цих знаках називають навігаційними вогнями.
Умовна лінія, що проходить у середній частині суднового ходу або позначена навігаційними знаками, називається віссю суднового ходу.
Край суднового ходу - це умовна лінія, що обмежує судновий хід по ширині. Розрізняють правобережну й лівобережну крайки. Перехід суднового ходу від одного берега ріки до іншого називають перевалом суднового ходу.
Судновий хід характеризують габаритами - глибиною, шириною, надводною висотою й радіусом закруглення. Найменші глибину, ширину й радіус закруглення суднового ходу, підтримка яких гарантується службою шляху, називають гарантованими.
Невід'ємна приналежність внутрішнього судноплавного шляху - порт - ділянка берега із прилягаючим водним районом (акваторією), де розміщені спорудження й пристрої для навантаження-вивантаження судів й їхнього обслуговування. Акваторія порту забезпечує у своїй судноплавній частині маневрування й стоянку судів. Частина цієї акваторії, призначена для якірної стоянки судів, називається рейдом.
Порт обладнаний спеціальними гідротехнічними спорудженнями, до яких ставляться причали, пірси, моли, хвилеломи й ін. Причал - це спорудження, призначене для стоянки, обробки й обслуговування судів і має для цих цілей спеціальні швартовні пристрої. Пірсом називають конструктивне об'єднання причалів, що виступає в акваторію порту й дозволяє швартувати до нього суду не менш, ніж із двох сторін. Огороджувальні спорудження для захисту акваторії порту або берегової смуги від хвиль, наносів і льоду називають молом і хвилеломом.
Зображення ділянки внутрішнього водного шляху й прилягаючої смуги берега, складене на основі гідрографічних робіт, називають картою внутрішнього водного шляху. Для другорядних водних шляхів, наприклад, для припливів рік з нерегулярним судноплавством, користуються схемами суднового ходу.
Класифікація внутрішніх водних шляхів може бути зроблена по гідрометеорологічних умовах плавання, габаритам суднового ходу, інтенсивності судноплавства й характеру навігаційного устаткування (судноплавної обстановки). Відповідно внутрішні водні шляхи підрозділяють на категорії, класи, групи, розряди.
Якщо для судноплавства використовується природна водойма, такий водний шлях називають природним. Якщо водойма створена людиною, водний шлях називають штучним. До природних водних шляхів ставляться ріки й озера, до штучних - водоймища й канали.
Клас внутрішнього водного шляху - це його характеристика, установлена залежно від габаритів суднового ходу. Всі водні шляхи підрозділяють на сім класів, які об'єднані в чотири категорії: надмагістраль, що відноситься до I класу, магістраль - до II або III класу, шлях місцевого значення - до IV або V класу, мала ріка - до VI або VII класу. Надмагістраль характеризується, наприклад, гарантованою глибиною більше 2,6 м, шириною суднового ходу 100-85 м і радіусом його закруглення 1000-600 м. У магістралі II класу гарантована глибина 1,6-2,6 м, III класу - 1,1-2,0 м, шляхи місцевого значення IV класу - 0,8 - 1,4 м, V класи - 0,6-1,1 м, малої ріки VI класу - 0,45-0,8 м, VII класу - менш 0,6 м.
Групи водних шляхів установлені залежно від інтенсивності судноплавства й пов'язаного із цим характеру навігаційного устаткування. По водних шляхах I групи, наприклад, в обох напрямках протягом доби проходить більше 30 судів, по водних шляхах III групи - усього до п'яти таких судів. Водні шляхи I-III груп мають денне й нічне навігаційне устаткування (знаки й вогні). Водні шляхи IV й V груп мають тільки денне навігаційне устаткування.
Розряд внутрішнього водного шляху - це його характеристика, установлена залежно від хвильового режиму. Розряди водних шляхів різні для транспортних судів. За правилами Річкового Регістра внутрішні водні шляхи можуть бути розрядів "Л", "Р", "О" або "М". На водних шляхах розряду "Л" вітрові хвилювання, при яких одна зі ста наступних підряд хвиль досягає висоти 0,6 м, спостерігаються протягом часу, що не перевищує 4% тривалості навігації. На водних шляхах розрядів "Р" й "О" висота таких хвиль відповідно 1,2 й 2,0 м. В Україні немає внутрішніх водних шляхів розряду "М". У нас прийнятий розподіл водойм на чотири розряди (з 1-го по 4-й), причому окремо виділені прибережні морські води. Отже, до внутрішніх водних шляхів України відносяться судноплавні ріки й водоймища. Загальна довжина судноплавних шляхів - понад 5000 км, з них з денним і нічним навігаційним устаткуванням - близько 4300 км. Транспортний флот обслуговує більше 600 портів, пристаней і зупинних пунктів. Судноплавних каналів в Україні немає, окрім підхідних каналів до шлюзів водоймищ. Рух плотів по судноплавних ріках України не здійснюються.
Повітряний транспорт - наймолодший і найбільш швидкісний, однак поки що дорогий. Поряд з перевезеннями вантажів, пошти й пасажирів він здійснює санітарні перевезення, а також аерофотозйомки, хімічну обробку посівів та боротьбу з лісовими пожежами.