Машини на базі гусеничних тракторів можна транспортувати своїм ходом на відстань до 30 км, а гусеничні екскаватори - не більш як на 10 км.
Перед транспортуванням перевіряють технічний стан машини та наявність паливно-мастильних матеріалів, змащують гусеничний хід відповідно до таблиці змащування, вивчають ділянку дороги, якою переміщуватимуться машини і, якщо потрібно, узгоджують її з органами Державтоінспекції.
Якщо в дорозі зустрічатимуться залізничні переїзди, узгоджують з начальником дистанції час переїзду, подаючи заявку не пізніше як за 24 рік до початку транспортування.
Швидкість руху гусеничних машин вантажопідйомністю понад 10 т має бути 0,8... 10 км/год.
У разі переміщення по бездоріжжю потрібно спланувати ділянки дороги, а за наявності слабких ґрунтів або грунтів, насичених водою, слід застосовувати суцільні настили з колод, шпал, брусів або переносні щити завдовжки 6...6,5 м.
Екскаватор може переміщуватись по місцевості з поздовжнім похилом не більше 20° і поперечним 6°. Розвороти екскаватора на ділянках з похилом понад 5° не допускаються. На спусках і підйомах слід дотримуватись особливої обережності.
Під час тривалого руху на підйом і тривалих маневрів у тяжких умовах стежать за станом дизельної установки. Температура охолоджувальної рідини та оливи в ній не повинна підійматися вище 100 °С.
Ківш екскаватора має бути піднятий над землею на висоту до 1 м, а поворотна платформа загальмована.
Після проходження кожних 5 км дороги перевіряють ступінь нагріву редукторів і опорних котків.
Пневмоколісні машини своїм ходом переміщують зі швидкістю 7,5... 15 км/год на відстань до 50 км. В іншому разі вони мають буксируватися тягачами або на причепах (трейлерах).
Перед транспортуванням своїм ходом машини приводять у транспортне положення. Вони мають відповідати вимогам правил руху по автомобільних дорогах і вписуватися в транспортні габарити. Перед виїздом перевіряють справність і роботу рульового керування та гальма коліс, тиск у гідросистемі, стан шин і тиск у них, роботу електроустаткування. Виявлені дефекти потрібно повністю усувати.
Виносні опори (якщо вони не зняті) піднімають у транспортне положення і закріплюють пальцями й защіпками. Поворотну платформу повертають робочим устаткуванням у бік переднього моста. Робоче устаткування має бути підняте над поверхнею землі не більш як на 1 м.
Під час руху машин своїм ходом забороняється перемикати швидкість на підйомах, похилах і залізничних переїздах. Залізничні колії дозволяється переїжджати лише на першій передачі. Лише на цій передачі допускається рух крана під похил 5°.
Особливу увагу слід приділяти руху через перехрестя, на похилах та під мостами. Під час руху слід враховувати несучу здатність інженерних споруд (мостів, шляхопроводів), якість доріг та габарити проїздів під мостами.
Маршрути важких машин з тиском на вісь понад 10 т значними габаритами узгоджують з Державтоінспекцією. Машиністи цих машин мають керуватися правилами дорожнього руху. Транспортування бажано здійснювати в години, найменш напружені щодо заповнення доріг.
По бездоріжжю і ґрунтових дорогах слід рухатися на першій передачі, особливо під похил, а по дорогах з асфальтовим покриттям допускається рух на другій передачі.
Під час транспортування машин на причепах виставляють габаритні знаки: вдень - червоні прапорці, а вночі - світлові сигнали.
Завантажуючи машини на причепи, дотримуються таких правил техніки безпеки:
похилі стропи мають бути надійно закріплені й витримувати масу машини, що завантажується;
нахил площини трапу не повинен перевищувати 10°;
під час в'їзду на причіп забороняється керувати поворотом машини й вирівнювати машину на причепі; для цього потрібно з'їхати на грунт, а потім знову в'їжджати;
від поздовжніх і поперечних зміщень машина повинна утримуватися брусками й розтяжками з дроту діаметром 3...6 мм (розтяжки поворотної платформи та робочого устаткування виконують у чотири нитки, а розтяжки гусеничного ходу - в сім ниток);
між гусеницями і трапами мають бути встановлені бруски й забиті дерев'яні клини.
Під час транспортування машини забороняється перебувати в її кабіні та на причепі.
Маршрут руху вибирають на основі попереднього обстеження важкопрохідних ділянок дороги й узгоджують його зі службою руху Державтоінспекції, якщо габарити машини становлять по ширині понад 2,5, по висоті- понад 3,8 м.
Поздовжні похили дороги не повинні перевищувати 15°. Проходження похилів понад 10° дозволяється після перевірки поперечної стійкості машини та причепа з вантажем.
На крутих спусках та підйомах для транспортування машин на причепах-ваговозах застосовують, крім тягача, й інший автомобіль. Перевезення машин на причепах (трейлерах) під час ожеледиці та при інших несприятливих дорожніх умовах забороняється.
Швидкість переміщення тягача з причепом не повинна перевищувати швидкості для даного типу доріг та вказаної в технічній характеристиці причепа.
Транспортування машин залізницею вигідне при відстані понад 200 км. У цьому разі машина має вписуватись у нормальні обриси встановлених поперечних габаритів, а її довжина - не бути більшою за довжину платформи.
Встановлюючи на платформі, машину закріплюють підпорами й колодками, які запобігають її поздовжньому й поперечному зміщенню. Машини з високорозташованим центром ваги (автогрейдери, екскаватори тощо), крім підпорів і колодок, закріплюють ще й розтяжками зі скрученого дроту діаметром 3,5...6 мм, досить міцними для сприйняття інерційних сил, що виникають на початку руху і під час гальмування платформи. Потрібну кількість розтяжок і кількість ниток дроту в них встановлюють розрахунком на міцність. Орієнтовно поздовжню силу інерції слід брати 2,3...3,8 кН, а центральну силу, що діє в поперечному напрямі, - 1,7 кН на 1 т маси машини.
Водним і повітряним транспортом машини транспортують у тому разі, коли це економічно виправдано або коли ці види сполучення є єдиним засобом доставлення машин споживачеві.
Проведені роботи з транспортування машин відображають у журналі транспортування за формою міністерства (відомства).
11 Зберігання машин
Кожна організація, на балансі якої перебувають будівельно-дорожні машини, зобов'язана забезпечити їх правильне зберігання відповідно до вимог ГОСТ 25646-83 і ГОСТ 7751-79. Зберігання машин передбачає ряд заходів, зокрема обов'язкове очищення, миття і змащення їх деталей.
Облік машин, що перебувають на зберіганні, здійснюють у спеціальному журналі, а після розконсервації основні відомості заносять до паспортів на машини.
Міжзмінне зберігання в літню пору полягає в охороні машини, а в зимову пору, крім того, ще в захисті її від дії низьких температур для полегшення запуску двигуна.
Машини, які не використовують за призначенням з технічних, організаційних та інших причин понад 10 днів, ставлять на короткотривале, а більше двох місяців - на довготривале зберігання (консервацію). Короткотривале зберігання машин можна здійснювати на місці їх використання, а довготривалого на основних базах управлінь механізації. До короткотривалого іберігання машину готують відразу після закінчення робіт, а до довготривалого - не пізніше 10 днів з моменту закінчення робіт.
На короткотривале зберігання машини ставлять комплектно, тобто без зняття з них окремих агрегатів, вузлів і деталей.
Перед поставленням машин на зберігання проводять їх технічне обслуговування. Паливну систему повністю заповнюють паливом, а з водяної системи охолодження в холодну пору року обов'язково зливають воду.
При зберіганні машин на пневмоколісному ходу терміном до 10 днів тиск у шинах має бути вищий від номінального. При зберіганні понад 10 днів машину встановлюють на підставки і знижують тиск у шинах до 70...80% номінального. У цьому разі між шинами і майданчиком має бути проміжок.
Довготривале зберігання машин передбачає комплекс заходів для захисту деталей від псування. Після миття машин проводять технічне обслуговування та поточний ремонт, який після розконсервації забезпечує роботу машин до наступного планового поточного ремонту..
Машина має бути повністю змащена згідно з картою змащування. Ділянки з пошкодженою фарбою очищують і знову фарбують. Нікельовані та хромовані поверхні витирають чистою тканиною, змоченою в гасі, після чого обмивають теплою водою.
Нефарбовані металеві поверхні після очищення від бруду та видалення слідів гасу покривають шаром антикорозійного мастила, дерев'яні частини фарбують. Оливу в двигунах повністю міняють, а для запобігання корозії в циліндри заливають небагато оливи і прокручують колінчастий вал двигуна вручну або стартером. Крім цього, в циліндри закладають спеціальні вологовбирні патрони, а самі циліндри герметизують. Пас двигуна послаблюють, а поверхню блоку циліндрів протирають тканиною, змоченою в дизельному паливі, після чого весь двигун закривають брезентом або папером.
Сталеві канати, що застосовувалися, знімають з машини, перевіряють за існуючими нормами, змащують і зберігають у бухтах в закритих приміщеннях.
Зняті гумові вироби зберігають при температурі 5... 15 °С і відносній вологості 50 %. Перед зберіганням їх миють, просушують і протирають. Місця, що дотикаються під час зберігання, пересипають тальком.
Гідромашини (гідродвигуни та гідронасоси), що підлягають зберіганню, мають бути законсервовані. Зберігають їх у приміщенні, для захисту від атмосферних опадів, при температурі повітря не нижче 5 °С.
Консервуючи гідромашини, з них повністю зливають робочу рідину, з зовнішніх поверхонь видаляють бруд, пил і залишки робочої рідини, гідромашину ретельно промивають у бензині, а всі внутрішні поверхні деталей (наприклад, гідродвигуна) змащують робочою рідиною або тонким шаром пластичного мастила. За цієї умови гідродвигун може зберігатися близько 6 місяців. При тривалішому зберіганні корпус гідродвигуна (гідронасоса) заповнюють робочою рідиною, що використовується в гідросистемі. Отвори для приєднання трубопроводів закривають пробками з оливобензостійкої гуми або полімерного матеріалу. Нефарбовані зовнішні поверхні сталевих деталей покривають консерваційним змащувальним матеріалом.