Якщо ЦК більшовицької партії і даному випадку ставився щодо домагань Центральної Ради через зрозумілі причини лояльно, та місцеві більшовики – вкрай вороже. Можливо, це була реакція на ту велику популярність, якою користувались українські політичні партії серед українського населення. Більшовики України звинуватили Центральну Раду в тому, що “загальний тон” універсалу заступає класові завдання української революційної демократії, висовуючи на перший план національні прагнення деяких верств українського народу”
Дана київськими більшовиками оцінка Універсалу на ділі повністю фальсифікувала його зміст. Між тим він зачіпав дуже важливі для України питання: ліквідацію поміщицького землеволодіння, запровадження загального, прямого, таємного виборчого права. В ньому не було жодного натяку на якісь "націоналістичні прагнення". Навпаки, Центральна Рада закликала українське населення багатоніональних районів України віднайти порозуміння і іншими національностями і "разом з ними приступити до підготовки нового правильного життя.
Звичайно, е умовах, коли вона перебувала в зеніті політичної слави, заява місцевих більшовиків, які на даному етапі не становили реальної політичної сили, могла бути і не помічена нею. Зрештою, це й не була позиція всієї партії. Однак, як показали подальші події, груба фальсифікація і вороже ставлення до українського національно-визвольного руху згодом стали політикою всієї РСДРП(б).
В одній статті неможливо розглянути всі аспекти взаємостосунків Тимчасового уряду з Центральною Радою, проте якщо дати загальну їхню характеристику впродовж літа осені 1917 року. То вони все дужче загострювалися. Дійшло до того, що уряд видав наказ розпочати судове слідство над Генеральним Секретаріатом і притягти до кримінальної відповідальності його. Невідомо як би закінчилась ця справа, коли б у жовтні 1917 року він сам не був посаджений більшовиками до в¢язниці.[6]
РОЗДІЛ ІІ
Законодавчі акти Центральної Ради. Їх характеристика і роль.
2.1 УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ .
Бездіяльність Тимчасового уряду в соціально-економічній сфері і його курс на війну до пере можного кінця призводили до послаблення державної влади й падіння популярності урядових партій. У червні 1917 року в Петрограді та інших містах відбулися масові демонстрації, які викликали політичну кризу. Вона ще більш посилилася провалом наступу на Південно-Західному Фронті, що призвів до втрати Галичини.
В Універсалі вказувалося, що Центральна Рада має поповнити представниками від інших народів, що живуть в Україні, після чого стане єдиним найбільшим і найвищим органом революційної демократії краю. Поповнена рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган – Генеральний Секретаріат, що буде представником на затвердження Тимчасовому урядові як носій вищої крайової влади. У згоді з національними меншинами Центральна Рада готуватиме закон про автономний устрій України для внесення його на затвердження Установчих зборів. До затвердження цього закону вона зобов¢язться не здійснювати самочинно автономію України. Комплектування окремих військових частин включно українцями здійснюватиметься під контролем військового міністра.
Зміст Універсалу свідчив про те, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити певними рамками національне - визволь ний рух. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижувалася тим, що не окреслювалася територія, на яку мала поширитися влада Центральної Ради та її Генерального Секретаріату. Не уточнювалися також повноваження Секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органами Тимчасового уряду, які продовжувались існувати. Однак сам факт вимушеного визнання Центральної Ради з боку центрального уряду мав історичне значення.
2.2 УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ.
Влада Тимчасового уряду виявилася недовготривалою. Більшовики на чолі з В. Леніним та Л. Троцьким готували Росії державний переворот. Повстання у Петрограді розпочалося 24 жовтня 1917 року. Вночі з 25 на 26 жовтня озброєні загони моряків, робітників і солдатів захопили Зимовий палац та арештували Тимчасовий уряд. Прем¢єр міністр О. Керенський втік за кордон. Незабаром у Москві, 17 губерніальних центрах та інших містах і місцевостях влада також перейшла до більшовиків – Велика Жовтнева соціалістична революція, - здійснилась.
Другий Всеросійський з¢їзд Рад 25 жовтня 1917 року проголосив перехід всієї влади до Рад, прийняв декрети про мир і про землю, сформував більшовицький уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з 3.Леніним.
Жовтневий переворот більшовиків докорінно змінив становище робітничих сил і політичних партій у Росії, сприяючи розгортанню революційного, національного, визвольного руху. У зв’язку із Жовтневими подіями Центральна Рада 7 листопада видала Третій універсал, яким проголошувала утворення Української Народної Республіки, але знову ж таки у федеративному союзі з Росією. Окрім цього в Універсалі Були проголошені такі основні положення:
1. Конфіскація поміщицького, удільного, церковного, монастирського землеволодіння і передання земель трудовому народові без викупу.
2. Встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю за виробництвом.
3. Негайний початок переговорів та укладення справедливого миру між воюючими сторонами.
4. Оголошення повної амністії за політичні виступи та ліквідація смертної кари як міри покарання.
5. 5.Закріплення за населенням усіх прав місцевого самоврядування
6. Забезпечення громадянам усіх прав і свобод: свободи слова і друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканості особи і житла, рівноправності усіх мов.
7. Визнання за всіма народами, які населяють Україну "національно-персональної автономії" та рівних прав, тощо.
Центральна Рада негативно віднеслась до захоплення влади більшовиками. У жовтні 1917 року Центральна Рада на своєму засіданні прийняла резолюцію: "Визначаючи, що влада у державі повинна перейти до рук усієї революційної демократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук рад, які являються тільки частиною організованої революційної демократії Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання у Петрограді.
У постанові 10 листопада Центральна Рада заявила що, не визнаючи Раднаркому, вона буде прагнути до угоди з крайовими республіками, які виникли на території Росії, з метою створення нового загальноросійського політичного центру.
Оскільки ради в Україні, очолені більшовиками, визнали Раднарком як вищий орган влади і відповідно не визнали Центральну Раду, то вона розпочала з ними боротьбу – в Полтаві, Конотополі ті інших містах, а також селах України. Були роззброєні загони Червоною гвардії, військові частини, що не визнавали влади Центральної Ради. Їх висилали за межі України, у Росію.
Раднарком, очолений В. Леніним, спочатку ви -знав за українським народом право на відокремлення й утворення самостійної держави, яке проголосила Декларація прав народів Росії. Про це говорив і писав сам Ленін. Це ж підкреслював нарком військових справ Росії Лев Грецький у розмові по прямому зв’язку з головнокомандувачем збройними силами Росії М. Криленком 24 листопада 1217 року.
Проте, відчувши реальну загрозу втратити Україну, В. Ленін швидко переорієнтувався. Раднарком РРФСР 4 грудня 1917 р. видав "Маніфест до українського народу" з ультимативними вимогами до Центральної Ради. Заявляючи, що "Рада Народних Комісарів признає УКР, її право зовсім відділитися від Росії", РНК висувала різні звинувачення Українській Народній Республіці, зокрема стосовно дій Центральної Ради та її уряду на власній території, в Україні, з якими Раднарком не погоджувався. Лей ультиматум був грубим втручанням Раднаркому у внутрішні справи України. Від Ради вимагали також допомагати революційним військам, припинити роззброєння радянських полків, які до речі, не визнавали, перебуваючи на території України, влади Центральної Ради.
У відповідь на цей ультиматум Генеральний Секретаріат надіслав Раднаркомові РРФСР ноту, в якій зазначав, що не можна визнавати право народу на самовизначення і грубо порушувати це право, нав’язуючи свої Форми політичного устрою. Проте ця відповідь ситуації не змінила. Раднарком вирішив припинити "всякі словесні загравання" і приступив до активних дій.
У Харкові 11-19 грудня 1917 р. відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд Рад, який, визнаючи Україну федеративною частиною Російської республіки, оголосив Центральну Раду поза законом, передавши всю повноту влади тільки Всеукраїнському заїздові Рад, а на місцях -Радам робітничих, селянський і солдатських депутатів. Україна оголошувалася Республікою Рад. У період між з’їздами влада належала ЦВК України, обраному на з’їзді у кількості 41 особи (35 більшовиків) на чолі з Ю. Медвєдєвим. Було обрано також радянський уряд України - Народний Секретаріат, поширено на територію України діяльність декретів та інших законодавчих актів Росії. Народний Секретаріат складався з 13 секретарів, які очолювали 13 секретарств. До його складу входили В. Ауссем, С. Бочинський, Е. Бош, В. Затонський, Ф. Сергеєв, В.Люксембург, Г. Лапчинський та інші. Головою незабаром став М. Скрипник.