Конституція України (ст. 113) визначає Кабінет Міністрів України як “вищий орган у системі органів виконавчої влади”.
Формування Кабінету Міністрів відбувається таким чином (ст. 114 Конституції):
1. Президент призначає Прем’єр-міністра за згодою більш ніж половини конституційного складу Верховної Ради України (не менше ніж 226 депутатів).
2. Прем’єр-міністр подає Президентові кандидатури до складу Уряду: першого віце-прем’єра, трьох віце-прем’єрів, міністрів.
3. Президент приймає рішення про призначення кандидатур, поданих Прем’єр-міністром на відповідні посади в Уряді.
Згідно зі статтею 115 Конституції, Кабінет Міністрів припиняє свої повноваження у разі:
1) обрання нового Президента;
2) заяви про відставку Прем’єр-міністра;
3) звільнення Прем’єр-міністра Президентом;
4) ухвалення парламентом резолюції недовіри Урядові.
Відставка Прем’єр-міністра призводить до відставки усього складу Уряду. Після відставки формування Уряду відбувається за наведеною вище процедурою.
Президент України має право в будь-який момент звільнити з посади будь-якого члена Уряду (окрім голови Фонду державного майна).
Структура Кабінету Міністрів України складається із Прем’єр-міністра, першого віце-прем’єр-міністра, трьох віце-прем’єр-міністрів та міністрів. Такий склад Уряду визначається конституційно. Однак ані кількість міністерств, ані зв’язки між різними складовими Уряду і його апарату поки що нормативно не визначені.
До виконавчої влади, окрім Уряду як її вищого органу, належать державні комітети, агентства, міжвідомчі комісії тощо, а також обласні і районні держадміністрації. Підпорядкованість тих чи інших міністрів та підрозділів урядового апарату Прем’єр-міністрові і віце-прем’єрам визначається спеціальною Постановою Кабінету Міністрів.
Слід звернути увагу також на підпорядкованість “силових” міністрів, міністрів закордонних справ та інформації безпосередньо главі держави.
Функціонально Кабінет Міністрів виконує цілу низку завдань (ст.116). ці завдання можна поділити на:
1). Загальні – здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, виконує Конституцію, закони, укази Президента.
2). Внутрішньополітичні – забезпечує дотримання прав і свобод людини, громадянського порядку; здійснює заходи щодо боротьби зі злочинністю, підтримання належного стану обороноздатності і нацбезпеки.
3). Економічні – забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики у сферах зайнятості. Праці та соціального захисту та інше.
4). Бюджетні – розробляє проект Закону України про Держбюджет, забезпечує виконання ухваленого верховною Радою Закону про Державний бюджет, подає Парламентові звіт про його виконання.
5). Гуманітарні та екологічні – забезпечує проведення політики у сфері науки, освіти, культури, охорони довкілля і природокористування.
6). Адміністративно-організаційні – спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів держвлади.
Конституція України визначає статус Президента як глави держави, що “виступає від її імені, .. є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянства ”(ст.102). 5 березня 1999 року було прийнято новий закон України “Про вибори Президента України”, який з моменту його опублікування набув чинності і діє зараз.
Функціонально Президент України здійснює такі повноваження (ст.106):
1). Законодавчі – накладання вето на закони, ухвалені парламентом.
2). Виконавчі – скасування актів Кабміну; утворення, реорганізація і ліквідація за поданням Прем’єр-міністра міністерств і відомств.
3). Кадрові:
а) призначення:
за згодою Верховної Ради - Прем’єр-міністра, Генерального прокурора, голів Антимонопольного комітету і Фонду Держмайна;
за поданням Прем’єр-міністра – міністрів та їх заступників, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів обласних і районних держадміністрацій;
за контрасигнуванням (візуванням проекту Указу) Прем’єр-міністра та міністра оборони – вищого командування Збройних Сил; Прем’єр-міністра і міністрів юстиції – третини складу Конституційного Суду; Прем’єр-міністра і міністра закордонних справ – глав закордонних представництв України за кордоном;
на власний розсуд – половини складу Ради Національного банку та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення;
б) звільнення:
за згодою ВРУ – голів Антимонопольного комітету та Фонду держмайна;
за контрасигнуванням Прем’єр-міністра та міністра оборони – вищого командування Збройних Сил; Прем’єр-міністра та міністра закордонних справ – глав дипломатичних представництв за кордоном;
на власний розсуд - Прем’єр-міністра, міністрів та їх заступників, керівників інших центральних органів виконавчої влади;
4). Зовнішньополітичні – представляє державу на міжнародній арені, здійснює керівництво її зовнішньополітичною діяльністю, приймає вірчі та відкличні грамоти представників іноземних держав;
5). Військово-політичні – Президент України є Верховним головнокомандуючим Збройних Сил, очолює Раду Національної безпеки і оборони, приймає рішення щодо використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти неї, про запровадження воєнного стану;
6). Символічно-церемоніальні – нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними, присвоює вищі спеціальні звання і класні чини.
Щодо державного устрою, то Україна є простою унітарною (ст.2 Конституції) державою. Проста – це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть виступати як суб’єкти політичних відносин; унітарна – держава, яка має автономне утворення – в Україні це Автономна Республіка Крим, яка згідно з Конституцією є невід’ємною складовою частиною України і в межах її повноважень вирішує питання, віднесені до її відання. Унітарна є найбільш виправданою формою державного устрою України, так як відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям.
Сьогодні відповідно до чинної Конституції України в Україні існує трирівневий адміністративно-територіальний устрій (ст. 133). Перший рівень складається з областей (ст. 133), Автономної Республіки Крим (розділ X), міст Києва і Севастополя (ст. 133). Другий рівень – це райони і всі міста, крім Києва і Севастополя (ст. 133). Третій рівень – райони в містах, міста районного підпорядкування, селища і села (ст. 133).
За формою політичного режиму Україна є демократичною державою (ст.1). Демократичний – це такий режим, коли державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних верств населення через демократичні інститути – вибори, референдуми, засоби масової інформації.
Система закріплених в Конституції прав і свобод людини і громадянина свідчить про високий рівень демократії в Україні. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи, багато з яких є визначальними для розуміння України як демократичної держави. Зокрема, це право на свободу і особисту недоторканність, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, свободу світогляду і віросповідання, об’єднання у політичні партії та громадські організації , право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнських та місцевих референдумах тощо.
ІІ. Принцип суверенітету України.
Принципи та ознаки суверенітету України були закріплені в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, згідно з якою принципи суверенітету України зводяться до наступного:
1) верховенство – відсутність іншої більш високої суспільної влади на території держави: державна влада може відмінити, признати недійсним будь-який прояв іншої суспільної влади;
2) самостійність – можливість самостійно приймати рішенняусередині країни тазовні при дотриманні норм національного таміжнародного права;
3) вичерпність – розповсюдження державної влади на всі сфери державного життя, на все населення та суспільні організації країни;
4) неподільність влади держави в межахїїтериторії - єдність влади в цілому і тільки функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу та судову; безпосереднє здійснення власних велінь по їх каналам;
5) незалежність у зовнішніх зносинах – можливість самостійно приймати рішення зовні країни при дотриманні норм міжнародного права та повазі суверенітету інших країн;
6) рівноправ’я у зовнішніх зносинах – наявність в міжнародних відносинах таких прав та обов’язків, як і в інших країнах;
7) невідчужуваність - неможливість свавільного відчуження легітимної та легальної влади, тільки наявність закріпленої законами можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоуправління.
В Конституції України 1996 року проголошується: “Суверенітет України розповсюджується на всю її територію” (ст. 2). Це означає, що жодна частина цієї території не може проголосити себе незалежною від суверенної влади держави.
Однак держава не має право робити все, що вважає за потрібне, по відношенню до інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Наприклад, державам забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або вповноваження з боку Ради безпеки ООН. Іншим обмеженням щодо свободи дій держави є юридичні зобов’язання виконувати укладені нею договори.
Поняття державного суверенітету України.
Перш ніж розкривати поняття державного суверенітету, необхідно з’ясувати поняття суверенітету взагалі, звідки походить це поняття, які його основні властивості, що воно означає.