Юридичнi акти - це такi правомiрнi дiї, якi спецiально здiйснюються людьми з метою вступу їх у певнi правовiдносини.
Юридично значущi вчинки - це правомiрнi дiї, якi спецiально не спрямованi на виникнення, змiну або припинення правовiдносин, але тягнуть за собою такi наслiдки.
Як юридичнi факти можуть виступати правовi презумпцiї. Презумпцiя - це припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних фактiв, що спираються на зв’язок мiж фактами, якi припускаються, та такими, що iснують, i це пiдтверджується наявним життєвим досвiдом. Презумпцiя не є достовiрним фактом, а фактом, що припускається з великою мiрою ймовірності i застосовується у юридичнiй практицi, як засiб, що полегшує досягнення iстини у вирiшеннi справи.
Правова презумпцiя - це закрiплене у законодавствi припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних юридичних фактiв. Правовi презумпцiї подiляються на:
- презумпцiї, що не можуть бути спростованi - це закрiпленi в законi припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних фактiв, якi не пiдлягають сумнiвам, а тому не потребують доказу;
- презумпцiї, що можуть бути спростованi - це закрiпленi в законi припущення про наявнiсть або вiдсутнiсть певних фактiв, якi мають юридичне значення до того часу, поки у вiдповiдностi iз встановленою процедурою не буде встановлене iнше.
Протиправні дiї (правопорушення) - це такi юридичнi факти, якi суперечать (не вiдповiдають) вимогам правових норм. Протиправнi дiї порушують встановлений у країнi правопорядок. Усi правопорушення подiляються на злочини та проступки. Злочинами є кримiнальнi правопорушення. Проступки бувають дисциплiнарними, адмiнiстративними та цивiльно-правовими.
Передумовами правовiдносин є норми права, юридичнi факти та правосуб’єктнiсть (правоздатнiсть та дiєздатнiсть суб’єктiв права). Тiльки при наявностi усiх трьох передумов можуть виникнути та функцiонувати правовi вiдносини.
Правомiрна поведiнка є головною, найбiльш значною частиною дiй та вчинкiв громадян правової держави.
Правомiрна поведiнка - це така поведiнка людей, яка вiдповiдає приписам правових норм. У нiй реалiзується свобода людського спiлкування, задоволення рiзноманiтних iнтересiв особи. Дiї громадян, посадових осiб, державних, громадських та приватних органiзацiй - усiх суб’єктiв права будуть правомірними тодi, коли вони вiдповiдають встановленим у нормах права дозволам чи зобов’язуванням ( суб’єктивним правам та обов’язкам).
Правомiрна поведiнка являє собою суспiльно необхiдне та суспiльно корисне явище, вважається об’єктивною передумовою нормального функцiонування громадянського суспiльства, сприяє його добробуту та розвитку. Поведiнка, узгоджена з правовими приписами, забезпечує не тiльки свободу, але й вiдповiдаючу їй органiзованiсть суспiльних вiдносин, їх пiдпорядкованiсть передбаченому правом порядку.
В основi правомiрної поведiнки полягає розумiння людьми справедливостi та корисностi правових установлень, їх вiдповiдальнiсть перед суспiльством та державою за свої вчинки, що побудовано на соцiальнiй зрiлостi та юридичнiй грамотностi особи.
Правова держава у своїй дiяльностi прагне до розширення та стабiлiзацiї кола правомiрних вiдносин за допомогою пiдвищення якостi правового регулювання, витiснення iз життя суспiльства поведiнки, не узгодженої з правом.
За рiзними критерiями правомiрна поведiнка подiляється на види:
1) у розрiзi юридичних фактiв - на юридичнi вчинки та індивідуальні акти; правоутворюючi, правозмiнюючi, правоприпиняючi дiяння;
2) у планi реалiзацiї норм права - на дотримання, виконання, використання i правозастосування;
3) як змiст правовiдносин - на здiйснення суб’єктивних прав, обов’язкiв i законних iнтересiв;
4) за зовнішньою формою виразу - на дiї i бездiяльнiсть;
5) за способом детермiнацiї - на активну, зумовлену внутрiшнiми причинами i пасивну, вiдповiдно до зовнiшнiх обставин;
6) за способом формування у текстах правових документiв - на прямо чи безпосередньо передбачену у правових нормах;
7) за характеристиками суб’єктiв - на iндивiдуальну i колективну, посадову, професійну та iншу.
Однiєю з найбiльш вiдомих класифiкацiй правомiрної поведiнки є подiл її вiдповiдно до особливостей суб’єктивної сторони на активно правову, звичайну, конформну i маргiнальну.
Правова активнiсть полягає у добровiльностi здiйснення правових норм, переконаностi у їх необхiдностi i справедливостi, доброму знаннi права, всебiчної участi у правовiй дiяльностi.
Звичайна правомiрна поведiнка характеризується тим, що необхiднiсть її здiйснення стала притаманною суб’єкту властивiстю i може навiть усвiдомлюватись ним в усiх її аспектах.
Основу конформної поведiнки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здiйснюється за принципом “робити так, як роблять iнші”.
Маргiнальна поведiнка базується на мотивах страху перед юридичною вiдповiдальнiстю. Такий стан суб’єкта характеризується готовнiстю до протиправних дiй у випадку послаблення нагляду за його поведiнкою.
Правомiрна поведiнка та правопорушення - це антиподи. Перше здiйснюється в межах приписiв правових норм, реалiзується у правовiдносинах, а друге завжди є поведiнкою, яка порушує вимоги юридчних норм.
Можливiсть порушень норм права закладена у сутi самого людського життя, тому держава своєю примусовою силою змушена забезпечувати охорону та безумовну реалiзацiю правових норм. Держава має норми, що передбачають юридичну вiдповiдальнiсть вiдносно осiб, поведiнка яких не вiдповiдає її обов’язковим приписам.
Правопорушення - це суспiльно шкiдливе, протиправне, винне дiяння суб’єкта, за здiйснення якого встановлена юридична вiдповiдальнiсть.
Правопорушення характеризується точно визначеними ознаками, якi вiдрiзняють його вiд порушень неправових правил поведiнки (норм моралi, звичаїв, норм громадських органiзацiй).
1. Правопорушення - це таке дiяння суб’єкта, яке виражається у дiї чи бездiяльностi. Правопорушеннями не можуть бути думки, почуття, помисли, оскiльки вони не регулюються правом, поки не виявилися у певному актi поведiнки суб’єкта. Бездiяльнiсть є правопорушенням у тому випадку, коли суб’єкт повинний був здiйснити певнi дiї, передбачені нормою права, але не здiйснив їх. Не вважається правопорушенням невикористання суб’єктивного права, тому що можливiсть його реалiзацiї залежить вiд власного розсуду суб’єкта.
2. Правопорушення - це дiяння суб’єкта, яке суперечить приписам норм права. Тому правопорушення можна назвати протиправним дiянням, оскiльки воно спрямоване супроти тих суспiльних вiдносин, якi регулюються та охороняються нормами права. Правопорушення спрямоване супроти iнтересiв iнших осiб, якi охороняються законом (iнтереси власностi, свободи слова, совiстi). Однак не усi iнтереси суб’єктiв охороняються законом, тому їх порушення не завжди вважається правопорушенням. Так, конкуренцiя зачiпає чиїсь приватнi економічні iнтереси, але правопорушення тут немає. Суть правопорушення полягає саме у поведiнцi, спрямованiй супроти норм права, якi походять вiд держави, навiть якщо його велiння не завжди вiдповiдають певним суспiльним чи приватним iнтересам. У противному випадку iснування органiзованої, цивiлiзованої держави не можливе. Саме тому в законах правової держави iснують та забезпечуються iнститути необхiдної оборони, крайньої необхiдностi та iншi.
3. Правопорушенням визнається тiльки винне дiяння суб’єктiв права. Протиправне дiяння є правопорушенням лише у тому випадку, якщо у дiях чи бездiяльностi правопорушника є вина, тому що особа усвiдомлено вчинювала правопорушення, розумно керувала у той момент своїми дiями.
Вина - це психiчне вiдношення правопорушника до своєї протиправної поведiнки. Розрiзняють двi форми вини: умисел та необережнiсть.
Умисел, має мiсце тодi, коли особа, яка вчинює правопорушення, передбачає та бажає настання негативних наслiдкiв свого вчинку (прямий умисел), чи свiдомо допускає їх (непрямий умисел).
Необережнiсть як форма вини буває двох видiв:
- самовпевненiсть, коли особа передбачала можливiсть негативних наслiдкiв вчинку, але легковажно розраховувала їх вiдвернути;
- недбалiсть, коли особа не передбачала можливiсть негативних наслiдкiв вчинку, але могла i повинна була передбачити.
4. Правопорушенням являє собою дiяння, яке спричиняє шкоду суспiльству, державi, громадянам. Правопорушення посягають на рiзнi сторони суспiльного життя. Вони спричиняють шкоду полiтичним, трудовим, майновим, особистим правам та свободам громадян, економiчним iнтересам органiзацiй, боєздатності вiйськових частин та пiдроздiлiв. Оскiльки правопорушення шкiдливi для суспiльства, зачiпають iнтереси громадян та органiзацiй, вони забороненi державою.
5. Правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника засобiв державного впливу.
Правопорушення квалiфiкуються за:
1. Належнiстю норм права, якi порушуються, до вiдповiдних галузей права:
- кримiнальнi, цивiльнi, адмiнiстративнi та iншi;
2. Колом осiб:
- особовi i колективнi;
3. Характером правових приписiв:
- нормативно-правовi i дисциплiнарнi;
4. За ступенем суспiльної небезпечностi усi правопорушення подiляються на два види:
- проступки та злочини.
Проступки - це такi правопорушення, якi характеризуються меншим ступенем суспiльної небезпечностi порiвняно iз злочинами та посягають на окремi сторони правового порядку, iснуючого в суспiльствi. До них вiдносяться дисциплiнарнi, адмiнiстративнi та цивiльнi правопорушення.
Розмежування проступкiв здiйснюється залежно вiд сфери тих суспiльних вiдносин, яким заподiюється шкода внаслiдок протиправної поведiнки.
Дисциплiнарнi проступки - правопорушення, якi здiйснюються у сферi службових вiдносин i порушують, головним чином, порядок вiдносин пiдпорядкованостi по службi. Дисциплiнарнi проступки посягають на обов’язковий порядок дiяльностi певних колективiв людей: робiтникiв, службовцiв, студентiв, вiйськовослужбовцiв та iнших - послаблюючи трудову, службову, вiйськову чи учбову дисциплiну.