Конвенційне мито створюється шляхом підписання угоди або договору з іншою державою.
Залежно від країни походження товару ставка мита може бути пільговою, повною або преференційною; окрім того, існує іще регулююче мито, таке як антидемпінгове, спеціальне і компенсаційне.
Спеціальне мито застосовується:
– як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати
шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;
– як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як захід для припинення недобросовісної конкуренції у випадках, що визначаються законами України;
– як захід у відповідь на дискримінаційні дії та (чи) недружні дії з боку іноземних держав проти України або у відповідь на дії окремих країн та їх союзів, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.
Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку.
Антидемпінгове мито застосовується у випадках:
– ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні;
– вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди загальнодержавним інтересам України.
Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту на момент цього експорту і заявленою ціною при його ввезенні на митну територію України або різниці між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на той період часу.
Компенсаційне мито застосовується у випадках:
– ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів чи перешкоджає організації або розширенню виробництва подібних товарів в Україні;
– вивезення за межі митної території України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовувалася субсидія, якщо таке вивезення завдає чи загрожує завдати шкоди державним інтересам України.
Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виявленого розміру субсидій.
Для встановлення фактів, що дають підстави для застосування спеціального, антидемпінгового і компенсаційного мита, проводиться розслідування.
Розслідування проводиться Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків за заявою українських або іноземних заінтересованих державних органів, підприємств, організацій, а також з ініціативи Митно-тарифної ради України.
За результатами розслідування на підставах, передбачених статтями 12 13 і 14 цього Закону застосовуються спеціальне, антидемпінгове, здебільш компенсаційне мито [21].
Основним недоліком митного тарифу того часу була класифікація товарів тільки до чотирьох знаків Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Подібна структура побудови тарифу перешкоджала приєднанню України до Державної Угоди з тарифів і торгівлі. Тому виникла потреба у формуванні власної української версії, при цьому за основу була б взята гармонізована система опису і кодування товарів.
На сьогоднішній день введена дев'ятизначна класифікація товарної номенклатури. Це дає можливість упроваджувати гнучке регулювання захисту внутрішнього ринку захисними методами.
У той же час для ефективного функціонування механізму тарифного регулювання необхідне упровадження методів визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну відповідно до принципів ГАТТ.
Одним з інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності є нетарифне регулювання, яке полягає у необхідності видачі того чи іншого дозвільного документа незалежним державним органом, який має на то повноваження згідно з чинним законодавством України.
Ліцензії і квоти – головний метод нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Вони обмежують самостійність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у відношенні вибору ринку і обсяг торгівлі, проте саме ці види зовнішньоекономічного нетарифного регулювання мають зараз найбільше поширення.
Рішення про введення режиму ліцензування і квотування експорту (імпорту) приймається Кабміном за поданням Міністерства економіки з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування і квотування, та строків дії цього режиму. Квоти затверджуються – Кабміном, а їх реалізація здійснюється Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України.
Кабмін щорічно приймає постанови, у яких відображено перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню у поточному році. На виконання цих постанов Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України видає наказ, який визначає порядок оформлення ліцензій і делегує повноваження своїм міським і обласним управлінням.
Постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 2002 року №7 Затверджені переліки товарів, зокрема передбачено ліцензування і квотування експорту коштовного каміння і дорогоцінних металів, а також їх відходів і брухту.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», ліцензії на експорт зазначених товарів видаються Міністерством зовнішніх зв'язків і торгівлі, але, враховуючи виключний статус НБУ, уряд зробив виняток для цього інституту й дозволив йому здійснювати у разі потреби вивіз коштовного каміння і дорогоцінних металів без квот і ліцензій.
Головною причиною, яка змушує уряд зберігати режим ліцензування і квотування у відношенні вивозу цих товарів, є те, що Україна поки що не має достатнього запасу коштовного каміння і дорогоцінних металів, а окремі їх види не видобуваються у нашій країні зовсім.
З цієї причини Президент України навіть видав Указ від 7 травня 1999 року №561, яким забороняв вивіз брухту і відходів цих товарів, але, оскільки в Україні немає належних потужностей для їх переробки, то цей указ було трохи змінено, що давало змогу вивозити брухт дорогоцінних металів і коштовного каміння, але як давальницьку сировину. Окрім зазначених товарів уведено ліцензування і квотування також на експорт продукції текстильної промисловості й виробів з чорних металів. Введення квот на зазначені товари було спричинено обмеженнями ЄС, США та Індонезії у відношенні до певних видів товарів з України.
При здійсненні експортно-імпортних операцій особлива увага приділяється сертифікації продукції, тобто наскільки вона відповідає зразковим вимогам норм і стандартів, які діють у тій чи іншій країні. Відповідність продукції (товару), що ввозиться і реалізується на території України, обов'язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом свідченням про визнання іноземного сертифіката, виданим або визнаним Державним комітетом України по стандартизації, метрології і сертифікації уповноваженим (акредитованим) їм органом.
Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації на підставі виданих сертифікатів чи свідчень відповідності про визнання єдиного сертифіката включає сертифіковану продукцію в Єдиному реєстрі сертифікованої в Україні продукції.
Органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації здійснює контроль за наявністю сертифікатів для товарів, що реалізуються юридичними або фізичними особами на митній території України. (Стаття 18 у редакції Закону №333/97-ВР від 11.06.97)
Сертифікація в Україні поділяється на обов'язкову, і добровільну та провадиться з метою:
1) запобігання реалізації продукції, шкідливої для життя, здоров'я і майна – громадян та навколишнього середовища;
2) сприяння споживачеві у компетентному виборі продукції;
3) створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності у міжнародній економічній співпраці та міжнародній торгівлі.
Державну систему сертифікації створює Державний комітет України зі стандартизації, метрології і сертифікації – національний орган, який здійснює роботу по забезпеченню функціонування цієї системи.
Обов'язкова сертифікація має на увазі сертифікацію на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів і провадиться винятково у державній системі сертифікації.
Під час проведення сертифікації й у разі позитивного рішення органа із сертифікації заявнику видається сертифікат на право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності, а гроші, витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію, відносяться на її собівартість.
Згідно із затвердженим «Порядком митного оформлення імпортних товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації в Україні» від 11.04.97 №1211, обов'язковій сертифікації не підлягають товари, що ввозяться:
1) як подарунок;
2) у режимі тимчасового ввозу;
3) як гуманітарна і технічна допомога;
4) як інвестиції у статутний фонд учасників господарської діяльності;
5) у режимі реімпорту;
6) у режимі імпорту для подальшого реекспорту.
Підставою для митного оформлення у вільне користування товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, є сертифікат відповідності товару, виданий Держстандартом на конкретну партію товару.