Законні представники не можуть бути свідками по обставинам, які їм стали відомі у зв’язку з виконанням обов’язків представника.
Законні представники користуються під час участі у справі усіма правами, зазначеними у статті 366 Митного кодексу.
Інші особи можуть бути представниками на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Громадяни можуть також посвідчити довіреність на участь у справі на підприємстві, де вони працюють, або в управлінні будинками, де вони проживають; військовослужбовці - у відповідній військовій частині; особи, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор, - у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської ради; особи, які перебувають на лікуванні, - у відповідному лікувальному закладі. Довіреності на право бути представником особи, що притягується до відповідальності за порушенням митних правил, від імені державних підприємств, установ, організацій видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої ним службової особи і з прикладенням печатки підприємства, установи, організації.
Довіреності від імені кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій видаються за підписом службових осіб, уповноважених статутом (положенням), і з печаткою організації.
Повноваження цих представників на участь у справі дають їм право на вчинення від імені осіб, яких вони представляють, усіх дій, зазначених у статті 366 Кодексу, крім передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження постанови митного органу або суду (судді), одержання товарів або грошових сум у разі їх повернення. Повноваження представника на вчинення кожної із зазначених дій повинні бути спеціально обумовлені у виданій йому довіреності.
Представниками осіб, які притягуються до відповідальності не можуть бути особи, які не досягли повноліття; особи, над якими встановлено опіку, піклування; адвокати, які прийняли доручення про подання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів.
Посадові особи митної служби України, а також судді, слідчі і прокурори не можуть бути представниками осіб, які притягуються до відповідальності, крім випадків, коли вони діють як батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники цих осіб.
1.3 Участь захисника у розгляді справи про порушення митних правил
Згідно з ч. 1 ст. 368 у розгляді справи про порушення митних правил може брати участь захисник, якого самостійно визначає особа, що притягується до відповідальності, з числа осіб, які є фахівцями в галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Участь захисника у розгляді справи про порушення митних правил є одним з видів факультативної участі і цілком залежить від волі особи, яка притягається до відповідальності.
Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміну «захисник». Захисником у справі про порушення митних правил може бути професійний адвокат, тобто особа, яка має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склала кваліфікаційні іспити, одержала свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю та прийняла присягу адвоката України (ч.1 ст.2 Закону України «Про адвокатуру»).
Для допуску до участі у справі адвокат повинен пред’явити ордер адвокатського об’єднання або довіреність на ведення справи, видану його клієнтом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №13-рп/2000 від 16 листопада 2000 року захисниками у справі, в тому числі і тієї, яка перебуває в адміністративному провадженні, може бути будь-який фахівець в галузі права, який за законом має право на надання юридичної допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи Процесуальною підставою участі у справі такого захисника є нотаріально посвідчене доручення, в якому зазначаються конкретні права захисника та термін дії доручення.
Відповідно до ч. 2 ст. 368 захисник має право:
1) знайомитися з матеріалами справи;
2) заявляти клопотання;
3) подавати скарги;
4) здійснювати інші права, передбачені законом.
Більш широкий обсяг прав адвоката перелічений в ст. 6 Закону України «Про адвокатуру»,відповідно до якої при здійсненні професійної діяльності адвокат має право:
– представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;
– збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:
- запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;
- ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;
- отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян;
- застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;
- доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
- бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
- виконувати інші дії, передбачені законодавством.[16]
Захисник є самостійним учасником розгляду справи про порушення митних правил, він не заміняє особу, яка притягається до відповідальності, а діє поряд з нею. Навіть, якщо порушник визнає себе винним, захисник вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед органом, який розглядає його справу, невинність чи меншу винність. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про адвокатуру» при здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.[16]
Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст.268) і Митний кодекс (ст.366,368) одностайні у визначенні процесуального моменту вступу захисника у справу про порушення митних правил. Ним є момент розгляду справи по суті.
1.4 Права та обов’язки експерта у випадку його призначення
В рамках провадження про порушення митних правил здійснюється значно більша кількість експертиз, ніж у звичайних провадженнях про адміністративні правопорушення. Це зумовлено особливостями правопорушень, адже у багатьох складах як обов'язковий елемент передбачений предмет, знаряддя або засоби скоєння правопорушення, об'єктивна оцінка яких часто потребує спеціальних знань.
Процесуальний статус експерта визначається ст. 369 МК України. Експертом може бути особа, яка має необхідні знання для надання відповідного висновку. На думку В.Г. Драганова експертами (лат. expertus - знаючий, досвідчений) прийнято називати універсально освічених людей, що володіють, як енциклопедичними пізнаннями, так і спеціальними знаннями, персональними знаннями і досвід. Експерт призначається посадовою особою органу, в провадженні якої перебуває справа про порушення митних правил, у разі потреби в спеціальних знаннях.[5; c. 229]
Проводячи дослідження експерт за допомогою спеціальних знань має отримати необхідну для подальшого вирішення справи інформацію і дати відповіді на поставлені перед ним питання, провести їх дослідження, формалізованим підсумком якого є експертний висновок Такий висновок надається експертом у письмовій формі від власного імені. В ньому має бути викладена суть проведеного дослідження (експертизи) та подана обґрунтована відповідь на поставлені запитання.
Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не було поставлене запитання, він вправі, але не зобов'язаний, викласти таку інформацію у своєму висновку. [6; c. 41]
Посадова особа митного органа, у провадженні якого знаходиться справа про порушення митних правил, як відзначалося вище, може не погодитися з висновком експерта, і мотивовано відобразити свою незгоду в постанові, що виноситься в справі про порушення митних правил.
У разі неналежної якості або повноти експертного висновку може бути призначена повторна експертиза, проведення якої доручається іншому фахівцеві. [23]
Важливою проблемою є порушення експертом своїх процесуальних обов'язків. В законодавстві передбачена відповідальність експертів (до речі й адміністративна) за такі порушення лише в тому випадку, коли вони виникають у сфері кримінального процесу або негативно впливають на діяльність суду. Так, ст. 384 Кримінального Кодексу передбачає відповідальність експерта за наперед свідомий неправдивий висновок під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а ст. 185-3 КУпАП - відповідальність за злісне ухилення експерта від явки в суд.[9]
Тобто склалась ситуація, коли порушення експертом своїх обов'язків в межах досліджуваного провадження може мати різні наслідки. Коли розгляд справи віднесений до компетенції суду, то експерт може бути притягнений до правової відповідальності, а коли розгляд справи проводиться митними органами для застосування такої відповідальності немає підстав. Такий стан речей навряд чи можна визнати правильним. Він не сприяє ефективній участі експерта в справі і його відповідальності за власний висновок.