ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Кафедра митного та адміністративного права.
Курсова робота з дисципліни
Митне право України на тему:
«Режим робочого часу та житлове забезпечення в системі соціального захисту працівників митної служби України»
м. Дніпропетровськ 2008 рік
План
Вступ
Розділ І. Режим робочого часу як соціальна гарантія працівників митної служби України
1.1 Поняття режиму робочого часу та його різновиди
1.2 Режим робочого часу в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях
1.3 Основні проблеми правового регулювання робочого часу в митних органах та шляхи їх вирішення
Розділ ІІ. Житлове забезпечення посадових осіб митної служби України в системі соціального захисту
2.1 Правове регулювання житлового забезпечення посадових осіб митної служби України
2.2 Проблеми житлового забезпечення посадових осіб митної служби України та шляхи їх вирішення
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Соціальний захист посадових осіб митних органів є сукупністю нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації та захисту цих пільг і прав. Соціальному захисту посадових осіб митної служби України присвячено главу 67 МК. Відповідно до ч.1 ст.427 МК держава гарантує посадовим особам митної служби України соціальний захист і матеріально-побутове забезпечення.[2] До соціального захисту можна віднести режим робочого часу, до матеріально-побутового забезпечення – оплату праці, та житлове забезпечення. Виходячи, з того, що ні режим робочого часу, ні житлове забезпечення не находять свого нормативного закріплення в митному законодавстві, пропонуємо розглянути ці елементи соціального захисту.
Житлове забезпечення посадових осіб митних органів займає важливе місце у системі їх матеріального забезпечення, так як саме цей вид забезпечення разом із грошовим є тими стимулами, які заохочують даних осіб до високоефективної службово-трудової діяльності, надають змогу відчути турботу та захист держави їх соціальних інтересів. Важливість цього виду матеріального забезпечення полягає також у тому, що на працівників ДМСУ розповсюджуються певні обмеження та заборони, наприклад займатися підприємницькою діяльності у різних її проявах, які визначені у ст.ст.1 і 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Отже у сфері житлового забезпечення працівники митної служби можуть розраховувати лише на державу. Звідси, право на житлове забезпечення працівників митних органів кореспондується з обов’язком держави щодо його реалізації. Крім того, піклуючись про матеріальне забезпечення працівників ДМСУ, держава тим самим піклується про забезпечення правопорядку й законності у своїх сферах життєдіяльності.
Проте сьогодні відсутнє комплексне дослідження цієї проблематики, що у свою чергу обумовлює актуальність обраного напрямку наукового пошуку. Метою роботи є удосконалення теоретичних та практичних аспектів житлового забезпечення працівників ДМСУ. Для її досягнення необхідно розглянути систему нормативно-правових актів, які регулюють житлове забезпечення працівників ДМСУ, проаналізувати проблемні питання у цій сфері, окреслити перспективні напрямки удосконалення житлового забезпечення посадових осіб митних органів, зокрема і шляхом внесення відповідних змін та доповнень до нормативно-правових актів із зазначених питань.
Виконуючи роботу, слід перш за все визначити поняття робочого часу, так як воно не передбачено на законодавчому рівні. Для цього слід звернутися до теорії трудового права, в якій можна визначити різні думки щодо цього питання. Існує певна кількість науковців, до чиїх думок слід за необхідне звернутися під час написання роботи. Це перш за все І.Я. Кисельов, Александрова С.П., Іванов С.А., Болотіна Н.Б. та Щербина В.І..
В даній роботі досліджується не лише теоретичне поняття режиму робочого часу та його різновиди, а також його вплив на діяльність митних органів. Проблеми режиму робочого часу в митних органах є досить вагомими і невирішеними на сьогоднішній день.
Дані питання є актуальними і важливими сьогодні, адже робота митників впливає на діяльність усієї митної служби. Багато уваги слід надати новітнім режимам робочого часу, які склалися в країнах Заходу. Такі режими є досить перспективними на сьогоднішній день, а тому в роботі розглядається ряд пропозицій щодо запровадження нових режимів робочого часу в митних органах. Засоби для стимулювання працівника практично не відповідають тим зусиллям, які він так часто покладає на користь держави.
Розділ І. Режим робочого часу як соціальна гарантія працівників митної служби України
1.1Поняття режиму робочого часу та його різновиди
Основним зі складових соціального захисту працівників митної служби України є режим робочого часу. Те, що даний аспект є елементом соціального захисту вище зазначених працівників є безспірним, адже режим робочого часу визначає період, протягом якого особа виконує свою трудову функцію. Відповідно до цього більш уточнюється час для відпочинку. Тобто, посадова особа митної служби чітко знає свій обов’язок працювати на робочому місці протягом визначеного часу, і відповідно – право на відпочинок. В ч.1 ст.3 КУ проголошується, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.[1] Як зазначено в ч.4ст..43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці…[1]. Якщо режим робочого часу не встановлено, то можна дійти висновку, що людина може працювати стільки, скільки цього бажатиме керівництво, а така праця може привести до знесилення працівника, зменшення його трудової активності, погіршення здоров’я. А як зазначено вище здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю, отже режим робочого часу є елементом соціального захисту митників. Режим робочого часу повинен бути збалансованим, щоб працівник мав можливість достатньо попрацювати і відпочити.
Також значення даної категорії полягає в тому, що працівник у вільний від роботи час має право на використання останнього на свій розсуд. Так ч.1 ст.32 КУ говорить, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Тому, посадова особа митної служби повинна чітко виконувати свою трудову функцію під час свого графіку роботи, але після його закінчення – ніхто не має права втручатися в її життєдіяльність.[1]
Визначення поняття робочого часу представляє як теоретичний так і практичний інтерес. З’ясування цього питання важливе для того, щоб можна було ті чи інші періоди роботи вважати виконанням трудової функції.
Для того, щоб визначити поняття робочого часу необхідно перш за все зазначити, що родовою ознакою робочого часу є те, що це – частина доби, виражена в годинах. Видовими ознаками виступають:
- обмеження часу конкретними рамками, які визнаються державою або сторонами колективного договору робочим часом;
- обов’язок власника надати в межах робочого часу працівникові роботу, обумовлену трудовим договором.
Легального визначення поняття робочого часу в КЗпП не міститься, тому слід звернутися до визначень, які сформульовані вченими.
Так, В. І. Щербина наводить визначення, відповідно до якого робочий час – це час встановлений законом або колективним чи трудовим договором на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, зобов’язаний виконувати свою трудову функцію. Стичинський Б.С., Зуб І.В., вважають, що робочий час – час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитися згідно з трудовим договором і законодавством.[21]. Ми схиляємося до першого визначення, бо друге є досить вузьким і чітко не пояснює того, що робочий час повинен бути чітко визначений законом, тут лише пояснюється те, що працівник повинен трудитися згідно з трудовим договором або законом, а це не дає достатнього уявлення про робочий час.
Тривалість робочого часу повинна бути чітко визначна, тобто повинна існувати норма його тривалості. Така норма являє собою норматив робочого часу. Тому, норматив робочого часу являє собою встановлений законом або на його основі норму постійної тривалості робочого часу, яку необхідно виконати протягом певного календарного періоду.
Найбільш поширеним стандартом для економічно розвинених країн є 40-годинний робочий тиждень, за законодавством, та 35-40-годинна неділя за колективними договорами. У розвинених країнах нормальна продовжуваніть робочої неділі вище і досягає в деяких країнах 48 годин.[17].
Відповідно ст.50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.[3].
Надурочні роботи як, правило, компенсуються підвищеною заробітною платою (у відсотках до основної тарифної ставки), але є країни (Франція, Італія, Данія, Швейцарія), де законом чи колективним договором встановлено, що при визначених умовах надурочні роботи можуть компенсуватися відгулом.
З розвитком економічних та технологічних відносин стала поширеною робота зі змінами. Найбільш поширеною є робота у дві зміни, але на деяких підприємствах робота проводиться у три зміни і більше. Багатозмінна робота забезпечує більшу ефективність і рентабельність роботи за рахунок збільшення коефіцієнта використання обладнання.
Змінна робота, особливо у вечірній і нічний часи, пов’язана з великими незручностями, додатковим нервовим напруженням і, як показали дослідження, негативно відображається на здоров’ї працівників, їх сімейному житті, вихованні дітей. Це вимусило посилення стимулювання таких робіт, здатного компенсувати негативні сторони багато змінності і визвати у людей погодження на такий режим праці. Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.